Ухвала суду № 30924070, 24.04.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Солоніченко О.В.

Суддя-доповідач - Василенко Л. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2013 року справа №2а/1270/7241/2012

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенко Л.А., суддів Білак С.В., Гаврищук Т.Г.,

секретар судового засідання Білоцерковець Д.О.

з участю представника позивача Джуня С.В.

представників відповідача: Задворної Г.В., Коростильової О.П., Тулупової О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року у справі № 2а/1270/7241/2012 за позовом Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року позов Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» (далі ПрАТ «ЛИНІК») Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби (далі СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську ДПС) про скасування податкового повідомлення-рішення задоволено в повному обсязі, а саме: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську ДПС від 6 липня 2012 року форми «В4» №0000198022 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 9 841 914,00 грн. (т. 20 а. с. 174-180).

Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду через порушення норм матеріального та процесуального права і прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (т. 20 а. с. 184-192).

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні.

Представник позивача надав письмові заперечення на апеляційну скаргу та доповнення до них, які підтримав в повному обсязі, просив залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін як законну та обґрунтовану.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги та заперечення на неї і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач - ПрАТ «ЛИНІК» зареєстроване юридичною особою у встановленому законом порядку, перебуває на податковому обліку в СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську ДПС, є платником податку на додану вартість (т. 1 а. с. 50-56).

Відповідачем - СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську ДПС у період з 20.02.2012 року до 04.04.2012 року проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року до 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 20.06.2012 року за № 47/23-01/32292929 (т.1 а. с. 236 - 250 - т. 3 а. с. 1-54).

Підстави призначення та порядок проведення перевірки позивачем не оскаржуються.

Висновками акта перевірки встановлено порушення позивачем, серед іншого, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 200.1, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість ( далі ПДВ) в загальному розмірі 9 841 914,00 грн.: у жовтні 2010 року - в сумі 5 291 370,00 грн.; у грудні 2010 року - в сумі 138 394,00 грн.; березень 2011 року - в сумі 1 045 302,00 грн.; у травні 2011 року - в сумі 1 137 543,00 грн.; у липні 2011 року - в сумі 1 076 357,00 грн.; у серпні 2011 року - в сумі 655 882,00 грн.; у грудні 2011 року - в сумі 497 066,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 6 липня 2012 року форми «В4» № 0000198022 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 9 841 914,00 грн. (т. 1 а.с.64-65), правомірність прийняття якого є предметом розгляду у цій справі.

Зазначені обставини справи підтверджуються документально і не є спірними.

Згідно до пп.54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до п.58.1. ст. 58 ПК України у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

До 01.01.2011 року (період, в тому числі за який проводилась перевірка позивача) платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету (у період, за який в тому числі податковим органом здійснювалась перевірка позивача) визначав Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168).

В силу норм п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону №168 датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно до пп. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп.7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону №168 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.7.7.2. п. 7.7 ст. 7 Закону №168 якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду; залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах; залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

За змістом наведених норм попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному, тому визначення суми ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню, може здійснюватися за будь-який попередній податковий період, а не лише за той період, що передує звітному.

Аналогічні норми містить і Податковий кодекс України.

Згідно п.198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За нормами п.198.3. цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду ( п. 200.1. ст. 200 ПК України).

Згідно п. 200.2. ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду ( п. 200.3. ст. 200 ПК України).

За приписами п. 200.4. ст. 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

За висновками перевірки відповідач вважав порушенням з боку позивача включення до податкового кредиту звітних податкових періодів суми за податковими накладними, виписаними у попередніх податкових періодах, а саме до складу податкового кредиту жовтня 2010 року позивачем включено суми по податковим накладним, складеним у червні, серпні, вересні 2010 року ; до податкового кредиту листопада 2010 року - суми за податковими накладними, складеними у серпні, вересні, жовтні 2010 року. (Перелік таких податкових накладних викладено на стор.217-224 акта перевірки). При цьому позивачем не надано до перевірки документального підтвердження (поштові конверти, журнали реєстрації вхідної кореспонденції, тощо) отримання саме у звітному періоді податкових накладних, складених у попередніх податкових періодах. Зазначені обставини призвели до завищення суми податкового кредиту, та як наслідок, завищення суми від'ємного значення у вищевказаних розмірах.

З посиланням на вимоги п.п. 7.2, 7.5 ст. 7 Закону 168, відповідач в акті стверджував, що право на податковий кредит та підстава для нарахування податкового кредиту у ПрАТ «ЛИНІК» по зазначених податкових накладних виникли у період їх складання. Тому, виходячи з вказаних норм ст. 7 Закону 168 та відповідно до п. 4.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ позивач мав право на податковий кредит за податковими накладними, виписаними та отриманими у періодах, які передують звітному податковому періоду за умови, якщо б позивачем (з урахуванням строків давності, передбачених ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») було подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок.

Виходячи з вимог п. 7.1, п. 7.2 ст. 7 Закону 168 поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Пп. 7.2.3. п. 7.2 цієї статті передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

В силу норм пп.7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону 168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Пп.7.2.8. п. 7.2 ст. 7 Закону 168 встановлено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону.

Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. Платники податку подають органу державної податкової служби на безоплатній основі разом з податковою декларацією за відповідний звітний період копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

В силу пп.7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону № 168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Норми ст. 7 Закону № 168 встановлюють, що підставою для нарахування сум податкового кредиту є податкова накладна, та, відповідно, суми не підтверджені податковими накладними, не підлягають включенню до складу податкового кредиту. Тобто підставою для нарахування податкового кредиту є фактичне отримання податкової накладної.

Норми п. 7.5 ст. 7 Закону 168, на які посилається відповідач, та які пов'язують виникнення права на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту з настанням першої з подій (або дата списання коштів або дата отримання податкової накладної), на думку суду, слід застосовувати у сукупності із іншими нормами цієї статті. Так, перша із вказаних подій визначає момент виникнення права на формування податкового кредиту. При цьому здійснення цього права можливе лише за наявності певної умови, а саме - наявності у платника податкової накладної.

Закон №168 не містив обмежень щодо формування податкового кредиту, пов'язаних зі строками отримання податкових накладних та їх відображенням у податкових деклараціях, окрім строку давності - 1095 днів з моменту складання податкової накладної.

З огляду на викладене суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги твердження відповідача про наявність обов'язку позивача щодо включення сум ПДВ до податкового кредиту того звітного періоду, в якому складено податкову накладну.

Посилання відповідача на відсутність у позивача відповідних доказів дати отримання податкових накладних в іншому періоді ніж той, у якому їх складено,також не доводять правомірності висновків податкового органу з огляду на наступне.

Вищенаведені норми п. 7.2 ст. 7 Закону 168 передбачають обов'язок платника щодо ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, який також є документом податкової звітності. Порядок ведення цього Реєстру затверджено наказом ДПА України від 30.06.2005 № 244. Встановлена форма реєстру отриманих та виданих податкових накладних містить, серед іншого, і відповідні графи, в яких відображаються як дата складення податкової накладної так і дата її отримання. Тобто підтвердженням дати отримання податкової накладної є Реєстр. Інших вимог щодо підтвердження дати отримання податкових накладних (як то, журнал вхідної кореспонденції, поштових повідомлень та іншого), вказані нормативні акти не містять.

Доказів, які спростовують вказану в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних дату отримання податкової накладної відповідач не надав. Тобто заслуговують на увагу доводи позивача про те, що непогодження відповідача з датою отримання податкової накладної за відсутності у СДПІ підтверджених належним чином інших відомостей щодо фактичної дати отримання податкових накладних позивачем, є припущенням податкового органу, яке не підлягає врахуванню.

Висновки акта перевірки також обґрунтовані твердженнями відповідача про завищення позивачем від'ємного значення через включення до податкового кредиту сум за нікчемними угодами з ТОВ «ДС Електрик Інжинірінг», ТОВ «ТНК-ВР Коммерс», ТОВ «Укренергонафтогазбуд», ТОВ «Дніпромтех 97», ТОВ «Електропроектпроммонтаж», ПП «Лігохім», ПП «Торговий Дім Фрегат», ТОВ «Есме», ТОВ «Укрпромсервіс» у період жовтня, грудня 2010 року, та березня, травня, липня, серпня та грудня 2011 рок, з посиланням на норми ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України та висновки перевірок зазначених контрагентів, які здійснювались іншими податковими органами.

До акту перевірки відповідача включені посилання на результати перевірок:

- ТОВ «ДС Електрик Інжинірінг» - з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 04.11.2009 року до 31.12.2011 року, яку було проведено ДПІ у Печерському районі м. Києва та оформлено актом від 16.02.2011 року № 65/23-3/35851522 ( т. 3 а.с. 156-158 );

ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» - з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2010 року до 31.03.2011 року, яку проведено СДПІ по роботі з ВПП у м. Києві та про результати якої відповідача повідомлено листом від 17.01.2012 року № 1160/7/41-253 (т. 3 а. с 208-209); а також перевірки, проведеної співробітниками Центрального офісу з обслуговування великих платників податків ДПС за березень - вересень 2011 року, про що відповідача повідомлено листом від 14.06.2012 року № 2187/7/41-241 (т.3 а.с. 215-224);

ТОВ «Укренергонафтогазбуд» - з питань дотримання податкового законодавства в частині повноти обчислення та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.10.2010 року до 30.04.2011 року, яку проведено Рубіжанською ОДПІ Луганської області та оформлено актом від 30.03.2012 року № 64/2200/32772147 (т.3 а.с. 159-172);

ТОВ «Електропроектпроммонтаж» - з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при декларуванні податкового кредиту за період з 01.12.2010 до 30.09.2011, яку проведено ДПІ в м. Лисичанську Луганської області та оформлено актом від 20.12.2011 року № 114/23-35389376 (т.3 а.с.179-196);

ПП «Лігохім» - з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року до 30.09.2011 року, яку проведено ДПІ у м. Сєвєродонецьку Луганської області та оформлено актом від 19.12.2011 року № 2227/23-31023122 (т.3 а.с. 210-214);

ПП «Торговий Дім Фрегат» - щодо правомірності формування податкового кредиту по ПДВ по взаємовідносинам з ПП «Ново-ком» за лютий 2011 року та ПП «Егеста» за квітень 2011 року, яку проведено ДПІ у м. Лисичанську Луганської області та оформлено актом від 26.03.2012 року № 2/16-34403813 (т.3 а.с. 199-207);

ТОВ «Есме» - з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за лютий 2011 року, яку проведено ДПІ у Київському районі м. Донецька та оформлено актом від 30.05.2011 року № 3198/15-213/34384911 (копія вказаного акта перевірки надана відповідачем до матеріалів справи не у повному обсязі) (т.3 а.с. 173-175);

ТОВ «Укрпромсервіс» - з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за лютий 2011 року, яку проведено ДПІ у Київському районі м. Донецька та оформлено актом від 30.05.2011 року № 3199/15-213/31615615 (т.3 а.с. 176-178).

Зазначені матеріали перевірок контрагентів позивача, в свою чергу, обґрунтовані тим, що за результатами перевірок було встановлено, що постачання товарно-матеріальних цінностей на адресу позивача не було можливим через відсутність у підприємств - постачальників необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі-продажу, реалізації. Зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та метраільних ресурсів, що свідчить про відсутність у підприємств адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій. спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Як наслідок, складені первинні бухгалтерські документи по операціям за цими договорами не відповідають дійсності та суперечать вимогам ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містять правдивої та неупередженої інформації про результати діяльності та рух грошових коштів підприємств.

Матеріали перевірок контрагентів позивача містять також висновки, що підприємства штучно сформували податковий кредит з ПДВ з метою мінімізації податкових зобов'язань по ланцюгу постачання товарів.

В акті перевірки твердження відповідача про завищення позивачем від'ємного значення через включення до податкового кредиту сум за нікчемними угодами з ТОВ «Дніпромтех 97» ґрунтуються на тому, що постановою слідчого управління Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про порушення кримінальної справи від 17.09.2012 року, встановлено, що засновник та керівник ТОВ «Дніпромтех 97» до фінансово-господарської діяльності підприємства відношення не мав, та зареєстрував підприємство на своє ім'я за грошову винагороду. Здійснюючи злочинні наміри, направлені на ухилення від сплати податків керівник позивача за змовою з невстановленими особами протягом 2010 року склали завідомо неправдиві документи, а саме, акти приймання-передавання товарно-матеріальних цінностей (т.3 а.с. 225-226).

Посилань на відсутність документів, які передбачені вищенаведеними нормами Закону №168 та ПК України, що підтверджують правомірність формування податкового кредиту з ПДВ акт перевірки не містить. В акті відповідач зазначає про не надання позивачем до перевірки документів, про транспортування та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей (журнали в'їзду (виїзду) транспорту на територію позивача, журнал обліку вантажів, що надійшли, товарно-транспортні накладні, дорожні листи, табелі робочого часу осіб. які оприбутковували ТМЦ), не надано дозволи на залучення до виконання робіт субпідрядників, інформацію про субпідрядників, інформацію про наявність у підрядників спеціальних дозволів та ліцензій на виконання певних робіт, інформацію про наявність у генерального підрядника кваліфікованих працівників та відповідних приладів, машин, механізмів, що дозволяє виконувати роботи, не надано журнали про проведення інструктажу з техніки безпеки, журналів виданих дозволів та перепусток на територію підприємства для здійснення робіт, відомості щодо розміщення певних осіб для проживання на період виконання робіт, та інше, що підтверджує фактичне виконання робіт зазначеними контрагентами.

Згідно зі ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства. Цивільним законодавством України передбачено умови чинності правочинів, а саме: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі і волевиявлення суб'єкта; при укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми; правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків, що зумовлені ним; відповідність правочину спеціальним умовам.

Статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У спірних правовідносинах податковий орган відповідно до ст.71 ч.2 КАС України не довів факту нікчемності правочину та факту відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Як вже було зазначено вище, висновки акта перевірки, складеного відповідачем ґрунтуються лише на матеріалах перевірок контрагентів позивача, які не містять відповідних та належних доказів викладених у них тверджень (вироків чи рішень суду, висновків відповідних уповноважених органів тощо). Отже такі висновки є лише припущеннями відповідача.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що посилання відповідача на відсутність документів, що підтверджують транспортування та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей (журнали в'їзду (виїзду) транспорту на територію позивача, журнал обліку вантажів, що надійшли, товарно-транспортні накладні, дорожні листи, табелі робочого часу осіб, які оприбутковували ТМЦ), не надання дозволів на залучення до виконання робіт субпідрядників, інформації про субпідрядників, інформації про наявність у підрядників спеціальних дозволів та ліцензій на виконання певних робіт, інформації про наявність у генерального підрядника кваліфікованих працівників та відповідних приладів, машин, механізмів, що дозволяє виконувати роботи, не надано журнали про проведення інструктажу з техніки безпеки, журналів виданих дозволів та перепусток на територію підприємства для здійснення робіт, відомості щодо розміщення певних осіб для проживання на період виконання робіт може свідчити лише про наявність чи відсутність порушень позивачем правил ведення бухгалтерського обліку, правил перевезення товарно-матеріальних цінностей, правил внутрішнього розпорядку позивача, тощо, та, відповідно не може слугувати беззаперечним доводом щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо правомірності формування податкового кредиту чи визначення від'ємного значення суми ПДВ.

Висновки, викладені у постанові слідчого органу про порушення кримінальної справи також не є належним доказом відсутності реального характеру господарських операцій, оскільки відповідачем не надано відомостей щодо закінчення провадження у відповідній кримінальній справі з ухваленням відповідного вироку суду, який в силу норм ст. 72 КАС України має підтверджувати чи мало місце діяння та чи вчинене воно певною особою.

Відповідачем не надано також доказів порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконного заволодіння ним.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, для визнання недійсними угод необхідно встановити вину сторін (сторони) у формі умислу при укладені угоди, факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб суб'єкта господарювання, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений конкретним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що податковим органом встановлений факт ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, у спорі, що розглядався, відсутні докази наявності вини позивача та умислу щодо укладення угоди, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства щодо ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Вказаною статтею встановлено, що правові наслідки недійсності правочину, які регулюються цією нормою, застосовуються до сторін такого правочину в разі визнання господарського зобов'язання недійсним.

В матеріалах справи докази визнання у встановленому порядку договорів позивача з його контрагентами недійсними відсутні.

Під час розгляду справи не заперечувався факт документального підтвердження первинними документами бухгалтерського та податкового обліку правомірності формування позивачем податкового кредиту за перевірений період.

Факт документального підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту та правильність визначення суми від'ємного значення підтверджений висновком судово-економічної експертизи № 2343/24 від 30.01.2013 року (т.12 а. с. 49-115).

Отже, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено реальність здійснення господарських операцій за угодами, укладеними позивачем з вказаними контрагентами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вирішив справу з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування постанови суду відсутні.

Ухвала складена в повному обсязі 26 квітня 2013 року.

Керуючись ст. 195 ч.1, ст.196, ст. 198 ч.1 п.1, ст.200 ч.1, ст.205 ч.1, ст.206, ст.212, ст.254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року у справі № 2а/1270/7241/2012 за позовом Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення у повному обсязі.

Головуючий суддя Л.А. Василенко

Судді С.В. Білак

Т.Г. Гаврищук