Рішення № 30911545, 11.04.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2013 р.Справа № 5023/5104/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Юромаш", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудтехніка", м. Харків про стягнення 108499,16грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - не з"явився;

Представник відповідача - Тітов В.О., дов від 02.01.2013 р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ з іноземними інвестиціями "Юромаш", м. Київ звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача -ТОВ "Спецбудтехніка" на свою користь 108499,16 грн., у тому числі основного боргу - 92000,00 грн., 5891,70 грн. пені, 5036,00 грн. інфляційних втрат, 5571,46 грн. 3% річних, а також віднести на відповідача свої витрати по оплаті судового збору. Вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором оренди обладнання СА600D 07/04/10 від 07.04.2010 року щодо своєчасного внесення орендної плати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.11.2012 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 26.11.2012 року об 11:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 січня 2013р. провадження у справі 5023/5104/12 зупинялось до розгляду господарським судом Харківської області справи № 5023/5857/12 за позовом ТОВ з іноземними інвестиціями "Юромаш" до ТОВ "Спецбудтехніка" про визнання правочину недійсним.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.04.2013р. поновлено провадження у справі № 5023/5104/12 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 11.04.2013р. о 10:30 год.

01.04.2013р., через канцелярію господарського суду, представником ТОВ «Юромаш» надана заява про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 11901), відповідно до якої позивач відмовляється від позовних вимог в сумі 65020,67 грн. основного боргу, в зв»язку з чим зменшує розмір позовних вимог в частині стягнення основного боргу до 26979,33 грн.

Згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд приймає заяву позивача до розгляду як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та продовжує розгляд справи з урахуванням даної заяви про зменшення розміру позовних вимог.

У призначене судове засідання 11.04.2013р. представник позивача не з"явився. Матеріали справи містять заяву позивача про розгляд справи за його відсутності за наявними матеріалами (вх. № 11901).

У призначеному судовому засіданні 11.04.2013р. представник відповідача погодився зі зменшенням розміру позовних вимог та визнав суму основного боргу в розмірі 26979,33 грн. Але, в наданому, через канцелярію господарського суду, відзиві на позов (вх. № 13663, 13820) заперечував проти нарахованих позивачем штрафних санкцій. Наданий відповідачем відзив судом досліджено та долучено до матеріалів справи.

У призначеному судовому засіданні 11.04.2013р. представник відповідача пояснив, що ним надані всі необхідні докази та вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін під час розгляду справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

07.04.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» (позивач, за договором - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецбудтехніка» (відповідач, за договором - орендар) був укладений договір оренди обладнання №СА600D 07/04/10 (договір), відповідно до п. 1.1., 1.2. якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування грунтовий вібраційний каток Dynapac CA600D у кількості однієї одиниці (обладнання).

09.04.2010р. орендодавцем було передане вказане обладнання орендареві, що підтверджується належним чином оформленим та підписаним сторонами актом приймання-передачі обладнання в оренду.

П. 4.2. договору передбачено строк оренди обладнання - три місяці з дати прийняття обладнання за актом приймання-передачі з наступним продовженням строку оренди за згодою сторін.

Відповідно до п. 5.1., 5.2., 5.3. договору, орендна плата за використання обладнання протягом всього строку оренди, визначається у розмірі 102000,00 грн. з ПДВ. Орендар вносить передплату в розмірі 42000,00 грн. з ПДВ за перший місяць оренди протягом трьох робочих днів з дати підписання договору. Наступні платежі вносяться згідно рахунку-фактури, складеного орендодавцем, у вигляді попередньої оплати не пізніше одного банківського дня до початку наступного періоду оренди.

П. 7.1.2. договору визначено, що орендар зобов'язується за надане право використання обладнання, переданого в оренду за даним договором, однак незалежно від фактичного використання обладнання, своєчасно, відповідно до п. 5.2., 5.3. договору в повному обсязі здійснювати орендні платежі в порядку й розмірах передбачених у даному договорі.

На виконання умов договору, позивачем були виставлені відповідачеві наступні рахунки-фактури: №СФ-0843 від 07.04.2010р. на суму 42000,00 грн., №СФ-1180 від 05.05.2010р. на суму 34000,00 грн., №СФ-1494 від 02.06.2010р. на суму 26000,00 грн., №СФ-2082 від 02.08.2010р. на суму 34000,00 грн., №СФ-2402 від 03.09.2010р. на суму 34000,00 грн., №СФ-2704 від 01.10.2010р. на сум 34000,00 грн., №СФ-3005 від 01.11.2010р. на сум 34000,00 грн., №СФ-3175 від 01.12.2010р. на суму 34000,00 грн., які були сплачені відповідачем частково, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Перебування обладнання у володінні та користуванні у відповідача також підтверджується актами здачі-прийняття робіт №№ ОУ-0000040 від 30.04.2010р., ОУ-0000064 від 30.06.2010р., ОУ-0000079 від 31.08.2010р., ОУ-0000087 від 30.09.2010р., ОУ-0000106 від 31.10.2010р., ОУ-0000111 від 30.11.2010р., які були підписані сторонами та скріплені печатками сторін. Копії вказаних актів містяться в матеріалах справи.

03.08.2012р. за вих. №559/08/12 позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату боргу, яка була отримана відповідачем 18.08.2012р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак, борг відповідачем перед позивачем за договором оренди обладнання СА600D 07/04/10 від 07.04.2010р. сплачено не було, та на дату подачі позову до господарського суду, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбудтехніка» перед Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» становила 108499,16 грн., з яких: сума основного боргу - 92000,00 грн., пеня - 5891,70 грн., інфляційні витрати - 5036,00 грн., 3% річних - 5571,46 грн.

11 березня 2013р. рішенням господарського суду Харківської області у справі № 5023/5857/12 (суддя Інте Т.В.) було відмовлено позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» у визнанні недійсної заяви відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбудтехніка» від 22.11.2012р. №51 про зарахування зустрічних однорідних вимог, якою відповідач припинив зобов'язання за договором оренди обладнання СА600D 07/04/10 від 07.04.2010р. на суму 31020,67 грн.

Тобто, станом на дату поновлення провадження у даній справі, відповідно до заяви про Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» про зменшення розміру позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу в розмірі 26979,33 грн., яку у судовому засіданні 11.04.2013р. визнав представник відповідача.

Також позивач просить стягнути з відповідача: 2930,34 грн. - пені, 3324,94 грн. - суму інфляційних втрат, 3978,09 грн. - 3% річних.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 13.1. договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до дати закінчення строку оренди, визначеному в п. 4.2. договору, але, в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов"язань за цим договором, а в частині обов"язків по розрахунках, у разі невиконання їх орендарем та нанесення збитків орендодавцю - до повного проведення розрахунків та відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутністю заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, якій був раніше встановлений договором.

Позивач, під час розгляду справи, пояснив, що станом на дату розгляду справи договір оренди є чинним та продовженим.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази припинення дії договору у встановленому діючим законодавством порядку та докази передачі орендованого майна у зазначений період орендодавцю, суд вважає, що договір є продовжений на строк, якій був раніше встановлений договором та станом на момент розгляду справи є діючим.

Як зазначив відповідач у відзиві на позов, після закінчення строку оренди обладнання, акт повернення обладнання орендодавцю підписано не було, майно не поверталося, а сторонами було укладено щомісячні акти виконаних робіт з сумою, яка підлягає до оплати за місяць - відносини між сторонами продовжувались.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата -це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не заперечує проти стягнення суми основного боргу, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 26979,33 грн. заборгованості з орендної плати належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Ч.1. ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 11.7.3. договору сторонами передбачена відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені в розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення.

Як свідчить розрахунок пені, позивачем пеня нарахована за фактичний час прострочки, що не перевищує встановлені законом строки та відповідно з урахуванням обмежень щодо подвійної облікової ставки, що діяла на час прострочення.

За прострочення внесення платежів за договором оренди, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка, в зв"язку зі зменшенням розміру позовних вимог була позивачем перерахована та склала 2930,34 грн., що підтверджується розрахунком суми пені, який міститься в матеріалах справи.

Виходячи з фактичних обставин справи суд вважає, що нарахування пені за період з 26.09.2012р. по 26.03.2013р. в сумі 2930,34 грн. є обґрунтованим та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Захист цивільних прав здійснюється, в тому числі, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів, передбачених законодавством. Отже, стягнення річних та втрат від інфляції є засобом захисту цивільних прав у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1 ст. 202 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання припиняються: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до розрахунку позивача, інфляційні та 3% річних нараховані за період з 01.10.2010 по 26.03.2013 в сумі 3978,09 грн.- 3% річні, 3324,94 грн. - інфляційні.

Суд вважає необгрунтованим посилання відповідача, що нарахування 3% річних та інфляційних обчислюється з моменту отримання відповідачем вимоги в порядку ст. 530 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов"язання обчислюється з моменту порушення умов договору.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 55 Конституції України, ст. ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 546, 548, 549, 598, 610-612, 629, 764 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 179, 193, 198, 202, 216-218, 230-232, 283, 284, 286 ГК України, ст.ст. 12, 22, 32, 33, 43, 49, 80-82 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудтехніка" (61020, м. Харків, просп. Постишева, 93, код ЄДРПОУ 33478487) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Юромаш" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7, літ "Ц", код ЄДРПОУ 32849408) 26979,33 грн. - суму основного боргу; 2930,34 грн. - пені; 3324,94 грн. - інфляційних втрат; 3978,09 грн. - 3% річних, 1720,50 грн. - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.04.2013 р.

Суддя Аюпова Р.М.