Ухвала суду № 30908254, 10.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" квітня 2013 р. м. Київ К-27328/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю секретаря : Хомініч С.В.

представника відповідача: Харка Д.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2010 по справі №2а-9606/09/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Градострой» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Градострой» (далі-ТОВ «Градострой», позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі-ДПІ у Печерському районі міста Києва, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: №000003213/0, №000002213/0 від 08.01.2009, №000003213/1, №0000022313/1 від 02.04.2009, №0004712313/1, № 0000032313/2, №0000022313/2 від 17.06.2009, №0004712313/2, №0000032313/3, №0000022313/3 від 31.07.2009 та скасування пунктів 3.1 та 3.2 акту перевірки від 29.12.2008 №696/23-13/31812906.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2009 позовні вимоги задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення №000003213/0, №000002213/0 від 08.01.2009, №000003213/1, №0000022313/1 від 02.04.2009, №0004712313/1, № 0000032313/2, №0000022313/2 від 17.06.2009, №0004712313/2, №0000032313/3, №0000022313/3 від 31.07.2009. В іншій частині в задоволенні відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2010 постанова суду першої інстанції в частині оскарження пунктів 3.1 та 3.2 акту перевірки від 29.12.2008 року №696/23-13/31812906 -скасована та у цій частині закрито провадження у справі, в решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 13.08.2010 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 16.08.2010 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2010 в частині задоволення позовних вимог, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 124 Конституції України, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.5 та д. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №165, ст. 14 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 86, ч.3 ст. 49, ст. 69, ч.1 ст. 72, ч.1 ст. 79, ст. 138, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті на підставі акту перевірки №696/23-13/31812906 від 29.12.2008, складеного за результатом перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з ТОВ БК «Будівельник» за період з 01.01.2005 по 31.12.2006, якою встановлено порушення позивачем п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ БК «Будівельник», як таких, що не підтверджені первинними документами. При цьому, податковий орган виходив з того, що первинні документи від імені ТОВ БК «Будівельник» підписані не уповноваженою особою, а роботи за спірними господарськими операціями виконувалися особами, які не мають відношення до ТОВ БК «Будівельник».

Судами встановлено, що між позивачем та ТОВ БК «Будівельник» було укладено договір №62/65 від 20.05.2005 про виконання проектних робіт, на виконання умов якого ТОВ БК «Будівельник» видало податкові накладні на загальну суму 3038473,13грн., в т.ч. ПДВ 506412,20грн., які підписані директором ТОВ БК «Будівельник» ОСОБА_2

В рахунок за отримані послуги ТОВ «Градострой» перерахувало на розрахунковий рахунок ТОВ БК «Будівельник» грошові кошти.

Згідно протоколу від 31.03.2009 №4 зборів учасників ТОВ БК «Будівельник» звільнено з посади директора товариства та призначено директором Носика С.О.

Відповідно до п.п. 7.4.1 та п.п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість») (абзац перший п.п. 7.4.5 п. 7.4 цієї статті).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Отже, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на формування податкового кредиту та віднесення до валових витрат підприємства витрат на придбання товарів (робіт, послуг) є належне документальне підтвердження факту понесення таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

Водночас за змістом п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірні господарські операції підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

До того ж, одним з основних мотивів задоволення цього позову судами зазначено принцип персональної відповідальності платника податків, з урахуванням якого власне порушення порядку обчислення та сплати податку контрагентом платника не тягне для останнього жодних негативних наслідків.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції -умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Зокрема, факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій.

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення в податковому обліку позивача сум валових витрат та податкового кредиту, відповідач звертав увагу на пояснення директора ТОВ БК «Будівельник» Носика С.О. в рамках кримінальної справи №49-2368, порушеної відносно службових осіб ТОВ «Градострой» за ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України, щодо непричетності до діяльності вказаного товариства, та на встановлені постановою Шевченківського районного суду м.Києва від 02.06.2008 по справі №4-1081/2008 факти щодо працюючих інших осіб (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8), які також пояснили, що не мають ніякого відношення до господарської діяльності ТОВ БК «Будівельник» та не виконували і не підписували проектно-документальних робіт для ТОВ «Градострой» від імені ТОВ БК «Будівельник». До того, ж вказаною постановою суду встановлено, що паспорт громадянина ОСОБА_2 втрачено до реєстрації ТОВ БК «Будівельник» згідно інформації отриманої з паспортної та реєстраційної служби ГУ МВС України у Черкаській області.

Наведеним доводам податкового органу суди попередніх інстанцій оцінки не дали, тоді як обставини, на які посилається податковий орган входять до предмету доказування у справі.

Отже, факт поставки позивачу ТОВ БК «Будівельник» послуг щодо проектних робіт вартість яких включено до валових витрат та суми ПДВ в ціні за які позивач включив до податкового кредиту, не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Крім того, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст. 7, частин 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 227, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2010 в частині задоволених вимог, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України, лише в частині залишення без змін рішень суду першої та апеляційної інстанції.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв