Ухвала суду № 30901085, 16.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 р.Справа № 818/401/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Катана" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.02.2013р. по справі № 818/401/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катана"

до Державної податкової інспекції в м.Сумах Сумської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Катана" (надалі по тексту - позивач, ТОВ "Катана") звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Сумах), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000081502/1565 від 10.01.2013 року.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06.02.2013 р. було відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Катана" до Державної податкової інспекції у м. Сумах про скасування податкового повідомлення-рішення.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.02.2013 р. та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, представником позивача надана заява про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 24.12.2012 р. ДПІ у м. Сумах проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Катана" з питання дотримання вимог податкового законодавства за 2011 р. та січень - листопад 2012 р., за результатами якої складено акт перевірки №4411/152/32603265 від 25.12.2012 р.

10.01.2013 р. ДПІ у м. Сумах прийнято податкове повідомлення - рішення №0000081502/1565, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності з юридичних осіб в розмірі 250141,86 грн., з яких: 200113,45 грн. - за основним платежем, 50028,41 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову, виходив з того, що позивач, як платник податків з оренди земельної ділянки, починаючи з 01.01.2011 р. повинен був обчислювати та сплачувати орендну плату за землю у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки відповідно до договорів оренди.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач, на підставі договорів на право тимчасового користування землею, укладених з Сумською міською радою, орендував земельні ділянки, а саме:

1. площею 1326 кв.м за адресою: м. Суми, вул.Супруна, 11, терміном дії до 29.10.2013р. ( дата державної реєстрації договору оренди земельної ділянки 22.10.2009р. за №040963800274),

2. площею 2005 кв.м за адресою : м. Суми, вул.Супруна.15, терміном дії до 22.02.2016р.; ( дата державної реєстрації договору оренди земельної ділянки 23.01.2007р. за №040761200025).

Докази того, що вказані договори не є чинними в матеріалах справи відсутні.

Статтями 125,126 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права, і таке право посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Згідно ст. 13, 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Невід'ємною частиною договору оренди землі, як визначено статтею 15 Закону України «Про оренду землі», є акт приймання-передачі об'єкта оренди.

Статтею 7 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

При цьому, статтею 34 Закону України «Про оренду землі» встановлені наслідки припинення або розірвання договору оренди землі. Так, у разі припинення договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Отже, у випадку, якщо орендареві земель державної та комунальної власності відчужили право власності на житлові будинки, будівлі або споруди, розміщені на орендованих земельних ділянках та не повернули орендодавцю у встановленому порядку зазначені земельні ділянки, такі орендарі є платниками орендної плати за землю до бюджету на підставі укладених договорів оренди землі до моменту втрати чинності таких договорів.

Колегія судів зазначає, що суд першої інстанції вірно зазначив, що право користування земельною ділянкою площею 1326 кв.м по вул.Супруна, 11 (договір оренди земельної ділянки від 19.08.2009р.) та площею 2005 кв.м по вул.Супруна,15 (договір оренди земельної ділянки від 06.12.2006р.) зареєстроване за ТОВ «Катана», а тому платником орендної плати за використання вищезазначених земельних ділянок, у відповідності до чинного законодавства, є ТОВ «Катана».

Порядок припинення та розірвання договорів оренди земельних ділянок від 06.12.2006р. та 19.08.2009р., укладених Сумською міською радою із ТОВ «Катана» визначається пунктом 5 цих договорів оренди земельних ділянок.

Порядок оподаткування землі в Україні, починаючи з 01 січня 2011 року, визначається розділом XIII «Плата за землю» Податкового кодексу України. Питання орендної плати за землю врегульовані статтею 288.

Відповідно до статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Згідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 36.3 статті 36 Податкового кодексу України податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків.

Як визначено п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п. 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу;

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Відповідно до п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1% від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 та 278 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент укладання договорів, нормативну грошову оцінку земельної ділянки було визначено.

Мінімальний розмір орендної плати за використання земельної ділянки для платників податку становить 3% від нормативної грошової оцінки.

Згідно з п. 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року і подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

На підставі зазначеного судом першої інстанції було вірно встановлено, що в зв'язку із зміною розміру орендної плати за земельну ділянку згідно з пп. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України та встановлення її розміру, який не може бути меншим трикратного розміру земельного податку, позивач мав самостійно розрахувати розмір орендних платежів на поточний рік з врахуванням вимог, встановлених чинним законодавством.

Повноваження щодо встановлення ставок загальнодержавних податків і зборів та інших обов'язкових елементів цих платежів, у відповідності до підпункту 12.1.3 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України, належить виключно Верховній Раді України.

Виходячи з положення ст. 92 Конституції України податки й збори, система оподаткування встановлюються виключно законами України.

До повноважень органів місцевого самоврядування базового рівня (сільських, селищних та міських рад, в тому числі Сумської міської ради) не належить зміна розмірів ставок загальнодержавних податків і зборів, до яких належить, зокрема, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності. До їх повноважень, відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, належить прийняття рішень про встановлення місцевих податків і зборів у порядку, визначеному Податковим кодексом.

На підставі зазначеного судом першої інстанції було вірно встановлено, що доводи позивача щодо правомірності обчислення та сплати орендної плати за землю у розмірах, встановлених у договорах, укладених з Сумською міською радою та які є чинними, необґрунтовані.

Позивач, як платник податків з оренди земельної ділянки, починаючи з 01.01.2011 р. повинен був обчислювати та сплачувати орендну плату за землю у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки відповідно до договорів оренди.

Щодо посилань апелянта на порушення господарським судом Сумської області провадження про банкрутство підприємства, колегія судів зазначає.

Відповідно до ст.1,12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання. З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного зобов'язання і є похідними від нього.

З огляду на наведене, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошовій зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то, відповідно, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням.

Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на законі.

Враховуючи те, що строк виконання зобов'язань зі сплати страхових внесків настав у позивача після 24.06.2010 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а тому дія мораторію на виконання цих зобов'язань не розповсюджується.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено правомірність донарахування позивачу грошового зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Катана" залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.02.2013р. по справі № 818/401/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Чалий І.С.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Пянова Я.В.