Рішення № 30898301, 22.04.2013, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ______

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 квітня 2013 року Справа № 913/574/13-г

Провадження №30/913/574/13-г

За позовом Міністерства юстиції України в інтересах держави Україна, м. Київ

до Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод", м. Луганськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна казначейська служба України, м. Київ

про стягнення 11 781 грн. 17 коп.

Суддя Голенко І.П.

в присутності представників сторін:

від позивача: Попадюк С.П., довіреність № 8754/9/2.8 від 22.04.2013;

від відповідача: Бондаренко О.М., довіреність № 9 від 01.04.2013;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державної казначейської служби України - представник не прибув;

від Ленінського відділу ДВС Луганського міського управління юстиції: Кривошеєва О.О., довіреність б/н від 09.04.2013,

в с т а н о в и в:

Суть спору: Міністерство юстиції України в інтересах держави Україна звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод" про стягнення на користь Державного бюджету України збитків у розмірі 11 781 грн. 17 коп., завданих Державному бюджету України.

Позов мотивований фактом заподіяння шкоди державі Україна протиправною поведінкою відповідача за наявністю вини, що підтверджується рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 13.07.2006 у справі № 2-1367/2006 рік. Вказаним рішенням було зобов'язано Державне підприємство виробниче об'єднання "Луганський верстатобудівний завод" відшкодувати заявнику (Боговіну В.Г.) заборгованість по заробітній платі та інші виплати. Вказане рішення не було виконано. У зв'язку з тривалим невиконанням вищезазначеного рішення Ленінського районного суду м. Луганська Боговін В.Г. звернувся до Європейського суду з прав людини, який за результатами розгляду його заяви в рішенні від 05.06.2012 запропонував сплатити Боговіну В.Г. заборгованість за рішенням національного суду та відшкодувати будь-яку матеріальну і моральну шкоди та судові витрати у розмірі 630,00 євро. Позивач здійснив виплату Боговіну В.Г. та звернувся до суду з даним позовом в порядку ст. 1166, 1191 Цивільного кодексу України.

У відзиві на позовну заяву № 301ю/113 від 26.03.2013 відповідач заперечив проти позову посилаючись на те, що 27.02.2009 року постановою Господарського суду м. Києва ДП ВО «Луганський верстатобудівний завод» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Відповідно до ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції на той час) кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовувались на задоволення вимог кредиторів, у порядку черговості встановленою цією статтею. Вимоги кожної наступної черги задовольнялись в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. Виконуючи норми ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод" у 2007 році виплачено заборгованість по заробітної платі всім працівникам підприємства. Боговін Віктор Григорович отримати заборгованість по заробітній платі в сумі 2817,18 грн., відмовився, вимагаючи виконати рішення Ленінського районного суду м. Луганська в повному обсязі, у зв'язку з чим, сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 2817,18 грн. було депоновано. Стосовно компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 2600,00, вона не підпадала під вимоги перших п'яти черг викладених у ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника аб.) визнання його банкрутом", тому планувалась виплачуватись у шосту чергу, як «інші вимоги», але коштів для виплати заборгованості шостої черги не вистачило. Крім того, відповідач посилається на недоведеність причинно-наслідкового зв'язку між діями Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод" та шкодою, заподіяною органами державної влади України внаслідок тривалого невиконання рішення Ленінського районного суду, винесеного на користь Боговіна В.Г., як невід'ємної частини складу цивільного правопорушення. Дії державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод" було вчинено у відповідності до норм законодавства України і в порядку визначеним Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" і відступати від нього Державне підприємство виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод" як підприємство-банкрут не мав право.

У судовому засіданні представник Ленінського відділу Державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції подав письмові пояснення № 93Н/0815/7 від 22.04.2013, в яких повідомив, що виконавчий лист № 2-1367 від 13.07.2006, виданий Ленінським районним судом м. Луганська про стягнення з ДПВО "Луганський верстатобудівний завод" на користь Боговіна В.Г. 5417,19 грн., надійшов на виконання до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції 01.08.2006. Постановою від 03.08.2006 було відкрито виконавче провадження. 19.03.2009 відповідно до вимог п. 7 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та виконавчий документ передано до ліквідаційної комісії за адресою, м. Луганськ, вул. Поштова, буд. 1. Всі виконавчі провадження, що перебували на виконанні у Ленінському відділі державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції та були завершені у період 2000-2010 р. р, відповідно до вимог ст. 37, 40, 40-1 Закону України "Про виконавче провадження" та відмовлені у виконанні відповідно до ст. 26 вказаного Закону, знищені згідно з вимогами Інструкції з діловодства ДВС, затвердженої наказом Міністерства юстиції України п. 3.19 від 05.07.1999 № 47/7 та 9.10. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008, № 2274/5 (зі змінами).

Третя особа у судове засідання не прибула, про час та місце проведення судового розгляду справи повідомлялась належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а. с. 62, 73).

Дослідивши обставини справи, надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Ухвалою Арбітражного суду Луганської області від 23.07.1998 порушено провадження по справі № 12/130б про банкрутство Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод".

Ухвалою Арбітражного суду Луганської області від 26.06.2001 введено процедуру санації Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод".

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 13.07.2006 по справі № 2-1367/2006 рік за позовом Боговіна Віктора Григоровича до Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод" про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 2817,18 грн. та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в сумі 2600,01 грн. позовні вимоги задоволені, стягнуто з Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод" на користь Боговіна Віктора Григоровича 2817,18 грн. заборгованості по заробітній платі, 2600,01 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати і 54 грн. судового збору в дохід держави.

Постановою Ленінського відділу Державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 03.08.2006 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1367 від 13.07.2006, виданого Ленінським районним судом м. Луганська.

Постановою Господарського суду м. Києва від 27.02.2009 по справі № 12/130-б Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, з огляду на що 19.03.2009, відповідно до вимог п. 7 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" Ленінським ВДВС Луганського міського управління юстиції винесено постанову ВП № 2322126 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1367 від 13.07.2006, виданого Ленінським районним судом м. Луганська та даний виконавчий документ передано до ліквідаційної комісії.

У зв'язку з тривалим невиконанням вищезазначеного рішення Ленінського районного суду м. Луганська Боговін В.Г. та інші звернулись до Європейського суду з прав людини із заявою № 19328/07, в якій скаржилися на затримку виконання рішень, ухвалених на їхню користь.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 05.06.2012 за результатами розгляду заяви № 19328/07 "Віктор Григорович Боговін проти України та 3 інші заяви" констатував, що тривалість виконання рішень національних судів є повторюваним порушенням з боку держави Україна та закликав Уряд України сприяти вирішенню справ шляхом досягнення дружнього врегулювання питань, викладених у заяві Боговіна В.Г. Уряду України було запропоновано сплатити Боговіну В.Г. заборгованість за рішенням національного суду та відшкодувати будь-яку матеріальну і моральну шкоди та судові витрати у розмірі 630,00 євро.

Постановою від 06.06.2012 Вищого господарського суду України провадження по справі № 12/130-б про банкрутство Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод" припинено.

Міністерством юстиції як Органом представництва у розумінні ст. 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) та постанови Кабінету Міністрів України № 784 від 31.05.2006 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на виконання вищезазначеного рішення Європейського суду було сплачено на користь Боговіна В.Г. заборгованість за рішенням національного суду в сумі 5417,19 грн. за платіжним дорученням № 3063 від 12.12.2012, відшкодовано матеріальну і моральну шкоди та судові витрати в сумі 6363,98 грн. за платіжним дорученням № 1808 від 07.09.2012, що еквівалентно 630,00 євро.

Враховуючи викладене і посилаючись на неправомірні дії відповідача у вигляді тривалого невиконання судового рішення, через які держава зазнала матеріальної шкоди у розмірі 11 781,17 грн., позивач в порядку ст. ст. 1166, 1191 Цивільного кодексу України звернувся до господарського суду з даним позовом.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону виплата Стягувачеві (особа, за заявою якої Європейським судом з прав людини постановлено Рішення) відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням (рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України) статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.

За умовами ч. 5 ст. 9 Закону (в редакції, чинній на момент сплати Боговіну В.Г. заборгованості за рішенням національного суду та відшкодовано матеріальної і моральної шкоди та судових витрат) позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов'язаний протягом шести місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом. Загальний строк позовної давності для звернення з такими позовами визначається відповідно до Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, із змісту частини четвертої статті 9 Закону та статті 1191 Цивільного кодексу України випливає, що держава Україна в особі позивача у разі виплати особі сум на виконання рішення Європейського суду з прав людини за рахунок Державного бюджету України має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Відшкодування шкоди, заподіяної державі протиправними діями у вигляді тривалого невиконання судового рішення, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою; вина. При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише через неправомірну поведінку відповідача, а не іншої особи, оскільки сама лише неправомірна поведінка особи, яка не пов'язана із наслідками у вигляді шкоди, не тягне за собою її відшкодування. Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Заявлений позов обґрунтовано фактом тривалого невиконання рішення національного суду, який встановлений рішенням Європейського суду з прав людини "Віктор Григорович Боговін проти України та 3 інші заяви" від 05.06.2012. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, рішення національного суду знаходилось на примусовому виконанні органу державної виконавчої служби.

Так, постановою Ленінського відділу Державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 03.08.2006 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1367 від 13.07.2006, виданого Ленінським районним судом м. Луганська.

Проте, ухвалою Арбітражного суду Луганської області від 23.07.1998 порушено провадження по справі № 12/130б про банкрутство Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод".

Ухвалою Арбітражного суду Луганської області від 26.06.2001 введено процедуру санації Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод".

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 12.10.2001 затверджено план санації Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод".

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 27.10.2003 справу № 12/130б на підставі ст. 17 Господарського процесуального кодексу України передано за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Постановою Господарського суду м. Києва від 27.02.2009 по справі № 12/130-б Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, з огляду на що 19.03.2009, Ленінським ВДВС Луганського міського управління юстиції винесено постанову ВП № 2322126 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1367 від 13.07.2006 та даний виконавчий документ передано до ліквідаційної комісії на підставі п. 7 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції дійсній на момент винесення даної постанови).

У відповідності до вимог ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, що діяла на час тривалого невиконання рішення національного суду, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Приписами ст. 30 цього закону у зазначеній редакції було визначено, що державний виконавець вчиняє дії, спрямовані на добровільне виконання рішення національного суду у встановлений постановою строк, який відповідно до ст. 24 цього Закону не може перевищувати семи днів.

Згідно ст. 25 вказаного Закону державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та період реалізації арештованого майна боржника.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Державним підприємством виробничим об'єднанням "Луганський верстатобудівний завод" згідно вимог ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у 2007 році виплачено заборгованість по заробітній платі всім працівникам підприємства, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної відомості № 99, з якої вбачається, що 29.08.2007 заробітну плату на ім'я Боговіна Віктора Григоровича в розмірі 2817,18 грн. було депоновано у зв'язку з його неявкою для отримання заробітної плати.

Відповідно до п. 1.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637, депонована заробітна плата - це готівкові кошти, отримані підприємствами (підприємцями) для виплат, пов'язаних з оплатою праці, і не виплачені у встановлений строк окремим фізичним особам.

Таким чином, відповідач діяв у відповідності до норм законодавства України і в порядку, визначеним Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

З урахуванням викладеного та враховуючи те, що примусове виконання рішення національного суду здійснювалось органом державної виконавчої служби, висновок позивача про наявність у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення не ґрунтується на фактичних обставинах справи та вказаних нормах права, тому суд не вбачає підстав для задоволення даного позову з огляду на недоведеність позивачем всіх елементів складу цивільного правопорушення.

Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.12.2010, яка відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою як для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, так і для всіх судів України.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Питання щодо розподілу судових витрат на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України не вирішується, оскільки позивач згідно п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від його сплати.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", суд

в и р і ш и в :

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано - 25.04.2012

Суддя І.П. Голенко