Ухвала суду № 30893507, 15.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-11448/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Маслій В.І.

У Х В А Л А

Іменем України

15 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Маслія В.І.,

Суддів Файдюка В.В., Чаку Є.В.,

При секретарі Вовчок О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 лютого 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

ПАТ «Діамантбанк» звернулось з позовом до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень від 07.08.2012 року № 0000724320, № 000734320, № 0000744320, № 0000774320.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.02.2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог. Вважає, що оскаржувана постанова ухвалена без дотримання норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що посадовими особами відповідача проведено документальну виїзну планову перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ПАТ «Діамантбанк» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.12.2011р.

Результати перевірки оформлено актом від №683/43-20/23362711 від 17.07.2012 р., в якому податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п.1.32 ст.1, п.5.1,пп.5.2.1, пп.5.2.4 п.5.2, пп.5.4.4, п.5.4.6 п.5.4, ст.5, пп.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України №334 з урахуванням п.1.32 ст.1, п.5.1 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.11.1 пп. 11.2.3 п.11.2 ст.11, пп.12.2.1 п.12.2 ст.12 Закону України №334, пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, абз. «ж» пп. 135.4.2 п. 135.4 ст.135, п.138.1, абз. «г» пп.138.10.2, абз. «г» пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, пп.140.1.6 п.140.1 ст.140 ПК України з урахуванням пп.14.1.27, пп.14.1.36. п.14.1 ст.14 абз. «е» пп. 135.4.2 п.135.4 ст.135, п. 137.1, п.137.4 ст.137, п.138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 2680607,27 грн., пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1, п.4.2 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" із урахуванням п.1.4, пп.3.2.2 п.3.2 ст.3, п.4.1 ст.4 Закону №168 та п.1.10, п.1.31 ст.1 Закону №334, абз. «а» п.185.1 ст.185, пп.196.1.2 п.196.1 ст.196, п.201.10 ст.201 ПК України з врахуванням пп.14.1.185, пп.14.1.203 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, абз.7 п.188.1 ст.188, пп.189.1 ст.189 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання на суму 6074392,34 грн.; п.13.9 ст.13 Закону №334 (п.160.9 пст.160 ПК України) з урахуванням абз.1,3 п.13.8 ст.13 Закону №334 (абз.1,3 п.160.8 ст.160 ПК України) в частині неутримання та несплати податку на доходи нерезидента із джерелом їх походження з України в сумі 3499801,59 грн.; п.2, п.4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. №303 (зі змінами та доповненнями) було встановлено заниження збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині розміщення відходів - за перевіряємий період в розмірі 264428,43 грн.; абз.«б» п.п.176.2 ст.176 з урахуванням п.п.49.18.2 п.49.18 ст.49 ПК України при поданні ПАТ «Діамантбанк» податкового розрахунку про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку у І, ІІІ та ІV кварталах 2011 року, надано недостовірні відомості або з помилками, які виправлено поданням уточнюючих податкових розрахунків сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. №1ДФ); абз. «б», п.п.4.2.9 п.4.2 ст. 4, п.п.8.1.1 п.8.1. ст.8, ст.16, абз. «а» п.17.2 ст.17 Закону України від 22.05.2003 №889-ІV "Про податок з доходів фізичних осіб" із змінами та доповненнями та абз. «б» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.п.168.1.1 п.168.1, п.168.4 ст.168 абз. «а» п.171.1 ст.171 ПК України від 02.12.2010 року з №2755-VI, зі змінами та доповненнями, встановлено, що ПАТ «Діамантбанк» ненараховано, неутримано та не сплачено (не перераховано) до бюджету податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 20217,49 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 07.08.2012 р. № 0000724320, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій на суму 2680607,27 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 450303,65 грн.; № 000734320, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 3499801,59 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 478671,87 грн.; № 0000744320, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку додану вартість у розмірі 6048627 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1125996,50 грн.; №0000774320, яким збільшено суму грошового зобов'язання за збором за забруднення навколишнього природного середовища, в частині розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини у розмірі 264428,43 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 66107,11 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

ПАТ «Діамантбанк» створений у формі закритого акціонерного товариства на невизначений строк за рішенням установчих зборів акціонерів (протокол від 28.09.1993р. №1) та зареєстрований Національним банком України 17.11.1993р. за №212. Код банківської установи за ЄДРПОУ 23362711, МФО 320854.

ПАТ «Діамантбанк» взято на податковий облік до СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП 03.04.2002р. (довідка про взяття на облік платника податків від 03.04.2002р. за №119).

У періоді, що перевірявся банківська установа була платником податку на прибуток банківських організацій; податку на додану вартість; податку з доходів фізичних осіб; податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів; комунального податку; збору за забруднення навколишнього природного середовища; земельного податку та орендної плати за землю; екологічного податку.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді ПАТ «Діамантбанк» було укладено ряд договорів, зокрема, договір факторингу з ТОВ «Н.СТОУН» від 28.09.2011р. №41 та договір факторингу від 28.12.2011р. №46, укладений з ДП «Київський інститут інженерних вишукувань і досліджень «ЕНЕРГОПРОЕКТ».

Судом встановлено, що умовами договору факторингу № 41 (п.п. 4.2., 4.3. в редакції з урахуванням додаткової угоди №1 від 07.10.2011р.) передбачено, що клієнт сплачує на користь позивача два види комісії: - комісія за надання послуг факторингу в сумі 10000,00 грн., яку ТОВ "Н.Стоун" сплатив протягом одного банківського дня з дати укладення договору факторингу; - комісія за відступлення права грошової вимоги в сумі 2611254,56 грн., сплачена клієнтом шляхом надання права на її отримання за рахунок надходжень грошових коштів від боржника (ДП "Схід ГЗК") внаслідок відступлення права вимоги з дисконтом.

Умовами договору факторингу № 46 (п. 4.1. в редакції з урахуванням додаткової угоди №1 від 29.12.2011р.) передбачено, що клієнт сплачує на користь банку один вид комісії, а саме: - комісія за відступлення права грошової вимоги в сумі 99 000 грн., яка сплачена клієнтом шляхом надання права на її отримання за рахунок надходжень грошових коштів від боржника (ДП "Схід ГЗК") внаслідок відступлення права вимоги з дисконтом.

Інших комісій, окрім тих, що вказані в п.п. 4.2.,4.3. Договору факторингу № 41, та п. 4.1. Договору факторингу № 46, з урахуванням змін та доповнень, вказаними договорами не передбачено.

Згідно абз. «є» пп.135.4.2 п.135.4 ст.135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід банківських установ, до якого включаються доходи від відступлення права вимоги боргу третьої особи або виконання вимоги боржником (факторингу) згідно з п. 153.5 ст. 153 цього Кодексу.

Згідно абз. «ж» пп.135.4.2 п.135.4 ст.135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід банківських установ, до якого включаються інші доходи, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг.

Відповідно п.137.1 ст.137 ПК України, дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Згідно п. 137.4 ст.137 ПК України, датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та ст. 159 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач неправомірно здійснив донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 623358,54 грн. у зв'язку з укладенням позивачем вказаних вище договорів факторингу.

Щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства України, в частині формування складу валових витрат колегія суддів зазначає наступне.

ПАТ «Діамантбанк» починаючи з 01.07.2010р. (з моменту набрання чинності Закону України від 20.05.2010 №2275-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів») відносили до складу валових витрат суми сформованого страхового резерву за нарахованими відсотками, що обліковувався за балансовим рахунком №77205900100012.

З аналізу вказаного балансового рахунку вбачається, що з початку 2010 року сума сформованого страхового резерву під нараховані відсотки розраховувалась банківською установою відповідно сум відсотків, нарахованих банком наростаючим підсумком. Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.

Згідно пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому ст.12 цього Закону.

Відповідно до пп. 12.2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами внесеними згідно Закону України від 20.05.2010 №2275-VI ) банки формують резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій, за виключенням позабалансових, крім гарантій, коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами, іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти.

Згідно абз. 2 пп. 12.2.1. ст. 12 вищевказаного Закону, страховий резерв формується та списується банком самостійно в розмірі та в порядку, передбачених методикою, яка визначається для банків Національним банком України та включається до складу валових витрат.

У відповідності до п. 1.9. Положення Національного банку України "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" № 279 від 06.07.2000 року, формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісяця в повному обсязі.

Пунктом 10.3. Положення №279, передбачено, що формування резерву під прострочені та сумнівні щодо отримання нараховані доходи банки здійснюють щомісяця в розмірі фактичної заборгованості.

Абзацом 2 п. 1.1. Положення № 279 передбачено, що резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності.

Згідно п. 1.5. Положення № 279, з метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції, які можуть коливатися щомісяця.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції та вважає, що висновок податкового органу щодо завищення банком валових витрат на суму сформованого страхового резерву за нарахованими відсотками є необґрунтованим, а отже позиція відповідача, щодо донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1393173,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 348293,33 грн. є неправомірною.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном валові витрати слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.4.6 п.5.4. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат відносяться будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Виходячи з положень пп. 140.1.6 п. 140.1 ПК України, при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення - будь-які витрати із страхування ризиків, зокрема, фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.

В той же час відповідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з матеріалів справи між ПАТ «Діамантбанк» та ПАТ СК «Мега-Поліс» укладено ряд договорів, зокрема:

- договір добровільного страхування майна від 10.06.2011р. за №4988/1-09. Вигодонабувачем згідно договору є Національний банк України.

- договір добровільного страхування майна від 10.02.2010р. за №3349-09, укладений між ПАТ «Діамантбанк» та ПАТ СК «Мега-Поліс». Вигодонабувачем згідо договору є ПАТ «Діамантбанк».

- договір добровільного страхування майна від 10.02.2010 за №3348-09, укладений між ПАТ «Діамантбанк» та ПАТ СК «Мега-Поліс». Вигодонабувачем згідно договору є ПАТ «Діамантбанк».

Об'єктом страхування за вказаними договорами є майновий інтерес страхувальника, пов'язаний з володінням, користуванням та розпорядженням майном, відповідно до умов договорів іпотеки №4165 від 02.06.2009, №1917 від 26.04.2007 та №9880 від 01.10.2008 відповідно.

Згідно вказаних договорів іпотеки, обов'язок зі страхування предмету іпотеки покладено на іпотекодавців. Проте, відповідно до п.4.6 Договорів іпотеки у випадку недотриманням іпотекодавцем обов'язків зі страхування предмета іпотеки, Іпотекодержатель має право застрахувати Предмет іпотеки за власний рахунок, на свою користь та на власний розсуд.

Колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що страхування предмету іпотеки прямо передбачено Законом України «Про іпотеку» та є обов'язковою вимогою відповідних договорів, оскільки забезпечення виконання зобов'язань за наданими кредитами, в основному, здійснюється за рахунок майна або майнових прав прийнятих банком під заставу (іпотеку). А тому, у випадку знищення майна, переданого в заставу банку, останній залишається без забезпечення, крім випадків якщо заставне майно застраховане на користь банку.

З урахуванням особливостей забезпечення повернення наданих позивачем кредитів на іпотеку, в укладених договорах страхування предметів іпотеки вигодонабувачем є позивач, а у випадку знищення предмету іпотеки позивач наражається на ризики, у зв'язку з чим останній правомірно відносить витрати на таке страхування до валових витрат.

Таким чином, колегія суддів приймає до уваги доводи суду першої інстанції та вважає, що суд дійшов вірного висновку зазначивши про наявність у позивача всіх правових підстав на віднесення страхових платежів до складу валових витрат у зв'язку з тим, що вони безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю банку, а саме: забезпечення виданого кредиту у першому випадку, отримання грошових ресурсів - в іншому, а тому податкове повідомлення-рішення від 07.08.2012р. № 0000724320 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій у розмірі 77 153,73 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 13 708,11 грн. підлягає скасуванню.

Також, колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши положення Закону України «Про рекламу», зазначає, що доводи апелянта, щодо порушення позивачем вимог законодавства України в частині неправомірного віднесення до складу валових витрат сум коштів сплачених за послуги з розповсюдження реклами без наявності на таких інформаційних матеріалах номеру дозволу, ліцензії, дати їх видачі та найменування органу, який видав цей дозвіл, ліцензію, не приймаються до уваги та спростовуються матеріалами справи.

Так, позивачем укладено ряд договорів про надання послуг пов'язаних з організацією презентації банківських продуктів: договори від 01.07.2010р. №б/н, від 02.08.2010р. №б/н, від 01.04.2011р. №б/н, від 04.05.2011р. №б/н, від 06.06.2011р. №б/н укладених між позивачем та ПП «А-Ліра» та Договір про надання послуг від 22.04.2009р. укладений між АБ «Діамант» та ТОВ «КБГ «Інновація». Суми витрат за вказаними договорами були віднесені позивачем до складу валових витрат, що підтверджується, зокрема, меморіальними ордерами та відображено в бухгалтерських проводках наявних в матеріалах справи.

Крім того, судом встановлено та доведено правомірність укладення позивачем відповідних договорів із ПП «А-Ліра» та ТОВ «КБГ «Інновація» та оплату зазначених послуг у визначеному розмірі. Відповідачем вказані обставини не спростовуються.

Податковим органом не доведено суду, яким чином порушення законодавства у сфері реклами (відсутність дозволу, ліцензії, дати їх видачі та найменування органу, який видав дозвіл, ліцензію) впливає на право платника податків включати суми витрат, сплачених за договорами про надання рекламних послуг, до валових витрат.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, щодо необґрунтованості висновків податкового органу про порушення ПАТ «Діамантбанк» п.5.1, пп.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, абз. «г» п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України при оплаті рекламних послуг.

Також апеляційна інстанція не погоджується з висновком контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог законодавства України, в частині неправомірного віднесення до складу валових витрат суми коштів сплачених за юридичну допомогу, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ «Діамантбанк» та Адвокатським Бюро Гречківського укладені договори про надання юридичної допомоги від 22.11.2010р. №б/н, від 01.02.2011р. №б/н. Останнім виконано всі зобов'язання покладені на нього згідно умов зазначених договорів, що вбачається із Актів про надану юридичну допомогу від 13.12.2010р. №б/н, 22.02.2011р. №б/н. Суми винагород, сплачених за вказаними договорами надання юридичної допомоги №б/н від 22.11.2010, №б/н від 01.02.2011р., віднесено позивачем до складу валових витрат згідно меморіального ордеру від 15.12.2010р. №162731 (Бухгалтерська проводка: Д-т 7396 К-т 2600) та від 23.03.2011 №162716 (Бухгалтерська проводка: Д-т 7396 К-т 2600).

Апелянтом не спростовано та не доведено суду протиправність укладення позивачем договорів про надання юридичної допомоги, оплату зазначених послуг та включення сум по вказаним договорам у склад валових витрат. А отже, твердження відповідача щодо завищення ПАТ «Діамантбанк» валових витрат на загальну суму 260 000,00 грн. є необґрунтованими, а збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій у розмірі 65 000,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 16 250,00 грн. здійснено відповідачем неправомірно.

Окрім іншого, ПАТ «Діамантбанк» здійснював імпортні операції з нерезидентами у відповідності до укладених угод, а саме: Банком за період з 01.04.2009р. по 31.12.2011р. на підставі виписок з балансового рахунку « 1600» здійснювалося перерахування коштів за послуги надані VISA International (нерезидент) на загальну суму 1317702,66 грн. Вищезазначену суму банківською установою віднесено до складу валових витрат (витрат).

Банком за період з 01.07.2011р. по 31.12.2011р. на підставі виписок з балансового рахунку « 1600» здійснювалося перерахування коштів за послуги надані MASTERCARD (нерезидент) на загальну суму 18778,14 грн. Вищезазначену суму банківською установою віднесено до складу витрат.

Відповідно до Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим Постановою Національного банку України від 18.06.2003 р. № 254 визначено перелік первинних документів. Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі.

Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри, особові рахунки та виписки з них.

Відповідно до п. 5.4 Положення особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Пунктом 5.6. Положення, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Виходячи з вищевикладеного, операції за послугами з VISA International (нерезидент) та MasterCard International (нерезидент) проводить ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" (резидент) зі свого кореспондентського рахунку.

Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" проводить списання необхідних сум з кореспондентського рахунку ПАТ "Діамантбанк" в тому числі і сум винагород, що дає право останньому на основі наданих виписок відносити до складу валових витрат відповідно до п.5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" всі витрати, пов'язані з підтримкою членства ПАТ "Діамантбанк" в асоціації VISA International Master Card International.

Згідно п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п. 138.4, 138.6- 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п.п. 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст..139 цього Кодексу.

Відповідно пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають витрати банківських установ, до яких відносяться: процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до пп.153.1.3 п.153.1 ст.153 цього Кодексу; суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому ст.159 цього Кодексу; суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; інші витрати, передбачені цим розділом.

Відповідно п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не вступав у жодні договірні відносини з нерезидентами (платіжними системами: VISA, MASTER CARD), оскільки проведення операцій з їх використанням забезпечувалось агентом платіжних систем ПАТ "Райффайзен банк Аваль", з яким у позивача встановлені договірні відносини. З урахуванням вказаних обставин у позивача відсутні підстави для підписання з такими нерезидентами актів приймання-передачі на виконання послуг.

Таким чином, твердження відповідача про відсутність правових підстав для віднесення до складу валових витрат сум винагород понесених банком на підставі договору з ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» є необґрунтованими.

Щодо порушення позивачем податкового законодавства при обчислені сум податку на додану вартість колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ "Н.Стоун" укладено Договір факторингу № 41 від 28.09.2011р. на підставі якого останній відступив на користь ПАТ «Діамантбанк» право грошової вимоги до ДП "Східний гірничозбагачувальний комбінат" в сумі 26 112 545,58 грн.

Між позивачем та ТОВ «Інженерна компанія «КРІПТО» укладено Договір факторингу № 22 від 12.07.2011р. на підставі якого останній відступив на користь ПАТ «Діамантбанк» право грошової вимоги до ТОВ "Торговий дім" Екосервіс" в сумі 2 959 681,20 грн.

Між позивачем та ДП "Київський інститут інженерних вишукувань і досліджень "Енергопроект" укладено Договір факторингу № 46 від 28.12.2011 року, на підставі якого останній відступив на користь позивача право грошової вимоги до ДП «Східний гірничозбагачувальний комбінат» в сумі 1 005 000,40 грн.

Згідно пп. 196.1.5 п. 196.1 ст.196 ПК України не є об'єктом оподаткування операції з: торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи.

Так, згідно ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", факторинг є кредитною операцією.

На підставі договорів факторингу позивач, придбаваючи права грошових вимог, надавав грошові кошти у кредит, які поверталися йому з дисконтом (процентом за користування кредитом) за рахунок надходжень від боржників за договорами, право на отримання грошових коштів за якими набуто Банком.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції було зроблено вірний висновок, про те, що об'єктом боргу за набутими позивачем правами вимоги є виключно валютні цінності - грошові кошти, які не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Також, як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Діамантбанк» укладено Договори фінансового лізингу.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

З аналізу норм матеріального законодавства вбачається, що Податковий кодекс України як і Закон України «Про податок на додану вартість» регулює саме порядок оподаткування, а не порядок укладення цивільно-правових договорів.

З аналізу викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що при укладенні договорів фінансового лізингу, зокрема, при визначені порядку оплати за фінансовий лізинг Банк повинен користується положеннями цивільного законодавства України.

Згідно п. 3.2.2 Закону України «Про податок на додану вартість» не є об'єктом оподаткування операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу.

Підпунктом 196.1.2 п.196.1. ст.196 ПК України передбачено, що не є об'єктом оподаткування операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу.

Згідно п. 1.17. Закону України «Про податок на додану вартість» корпоративні права, пов'язана особа, резидент, нерезидент, гудвіл, кошти, цінні папери, деривативи, товари, дивіденди, проценти, роялті, кредит, депозити, лізинг (оренда), бартер, безоплатно отримані товари (роботи, послуги), валові витрати виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

З урахуванням того, що відповідачем не надано суду доказів в підтвердження заниження позивачем податкового зобов'язання з ПДВ та порядку нарахування штрафних санкцій, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції та вважає, що винагорода (фіксований процент) у складі лізингових платежів не є об'єктом оподаткування з податку на додану вартість, що свідчить про відсутність порушень з боку ПАТ «Діамантбанк» з нарахування та сплати ПДВ з сум лізингової винагороди згідно договорів лізингу, що, в свою чергу свідчить про необґрунтованість нашарування зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 483828,48 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 564420,50 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Діамантбанк» у перевіряємому періоді здійснив розірвання 11 договорів фінансового лізингу, у зв'язку з невиконанням умов Договорів. На підставі актів вилучення та актів прийому-передачі, такі об'єкти лізингу обліковуються на балансі Банку та віднесені до складу основних фондів. Зазначені угоди, договори та акти прийому-передачі були дослідженні судом першої інстанції. Будь-яких зауважень чи заперечень з даного питання від відповідача не надходило.

Відповідно до Декларацій з податку на додану вартість та Додатку 5 ПАТ «Діамантбанк» за такими об'єктами лізингу сформовано податковий кредит.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Таким чином, для банку-лізингодавця єдиним способом захисту свого порушеного права у випадку прострочення сплати лізингових платежів є одностороння відмова від договору фінансового лізингу та вилучення предмету лізингу у клієнта-лізингоодержувача.

Відповідно до п. 7.9.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який діяв в момент виникнення спірних правовідносин, у разі коли у майбутніх податкових періодах орендар повертає об'єкт фінансового лізингу орендодавцю без придбання такого об'єкта у власність, таке передання прирівнюється для цілей оподаткування до зворотного продажу орендарем такого об'єкта орендодавцю.

Між тим, позивач набуваючи у власність майно для передачі його у лізинг клієнтам - лізингоодержувачам використовував власні кошти. У випадку не сплати лізингоодержувачами лізингових платежів та вилучення предметів лізингу, позивач на момент такого вилучення не отримував компенсацію їх вартості, фактично несучи збитки у зв'язку з їх придбанням.

Відповідно до п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: 1) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; 2) придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналогічні норми містяться і в положеннях п. 198.3 ст.198 ПК України, згідно якого право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Враховуючи викладене, апеляційна інстанція приходить до висновку, що вилучені об'єкти по операціям фінансового лізингу використовувались або будуть використовуватись в оподатковуваних операціях, а отже у ПАТ «Діамантбанк» є право на податковий кредит відповідно до п.7.4.1 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 198 Податкового кодексу України. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковим органом необгрунтовано встановлено завищення податкового кредиту позивача по вилученим об'єктам фінансового лізингу, які було віднесено до складу основних фондів та не використано в оподатковуваних операціях в суму 2 875 012,80 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 410 265,00 грн.

Крім того, відповідно до поданої Декларації з ПДВ за березень 2011 року (вх. №9002180625 від 19.04.2011р.), Додатку №5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» та Реєстру отриманих податкових накладних ПАТ «Діамантбанк» сформовано податковий кредит на суму 84 540,90 грн. на підставі заяви із скаргою на продавця ПП «АвтоБуд Центр».

Як вбачається з матеріалів справи 14.03.2008 р. між АБ «Діамантбанк» (Лізингодавець) та ПП "АвтоБудЦентр" (Лізингоодержувач) підписано договір фінансового лізингу транспортних засобів.

У зв'язку з порушенням умов Договору Лізингодавець вилучив у Лізингоодержувача транспортний засіб відповідно до акту державного виконавця № б/н від 29.06.2010 р.. Вилучення предмету лізингу згідно норм податкового законодавства, навіть незважаючи на відсутність факту переходу права власності є зворотнім продажем майна (лізингоодержувачем на користь лізингодавця).

В свою чергу Лізингоодержувач, на повернуті транспортні засоби відмовився виписувати податкову накладну.

Згідно п. 201.10 Податкового кодексу України у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Порядок подання Додатку 8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних» до Декларації з ПДВ передбачено наказом ДПА України від 25.01.2011р. №41.

Так, відповідно до п. 14.8 Порядку (чинного на момент подання декларації) додатками до декларації є заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) (Д8) (додаток 8).

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач 19.04.2011 р. подав податкову декларацію за березень 2011 року (вх.№9002180625) зі скаргою на ПП "АвтоБудЦентр" про те, що ПП "АвтоБудЦентр" відмовився виписати податкову накладну. Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що позивач діяв в межах положень п. 201.10 Податкового кодексу України, а тому податкове повідомлення-рішення від 07.08.2012р. №0000744320 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 84 540,90 грн. та нарахування штрафних санкцій в частині суми 1,00 грн. є неправомірним..

У свою чергу апеляційна інстанція не погоджується з доводами податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства в частині неутримання та несплати податку на доходи нерезидентів із джерелом їх походження з України в сумі 3 499 801,59грн. з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що за період з 01.04.2009р. по 31.12.2011р. позивач, в межах своєї основної (звичайної) діяльності, та на підставі отриманих відповідних ліцензій, надавав брокерські послуги нерезидентам, створеним та діючим відповідно до законодавства Республіки Кіпр (оригінали довідок про підтвердження статусу нерезидентів відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 р. N 470 надано за всі роки перевірки - 2009, 2010, 2011), з продажу цінних паперів українських емітентів.

Спірні відносини регулювались нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податковим кодексом України з урахуванням положень міжнародних договорів, які набрали чинності.

Відповідно до п. 13.9. ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» резиденти, які надають агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів (робіт, послуг) за рахунок і на користь нерезидента (включаючи укладення договорів з іншими резидентами від імені і на користь нерезидента), утримують і перераховують до відповідного бюджету податок з доходу, одержаного таким нерезидентом із джерел в Україні, визначений у порядку, передбаченому для оподаткування прибутків нерезидентів, що здійснюють свою діяльність на території України через постійне представництво. При цьому такі резиденти не підлягають додатковій реєстрації у податкових органах як платники податку на прибуток.

Відповідно абз.1, 3 п.13.8. ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суми прибутків нерезидентів, які здійснюють свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються у загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який здійснює свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

У разі неможливості шляхом прямого підрахування визначити прибуток, одержаний нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається податковим органом як різниця між валовим доходом та валовими витратами, визначеними шляхом застосування до суми одержаного (нарахованого) валового доходу коефіцієнта 0,7.

Пункти 160.8 та 160.9 ст. 160 Податкового кодексу України містять аналогічні норми.

Виходячи з норм ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

На момент виникнення спірних правовідносин та по даний час діє Угода між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна від 29.10.1982р., яка чітко визначає порядок оподаткування доходів від торгівлі цінними паперами та визначає поняття постійного представництва нерезидента.

Також, відповідно до п. 160.9 ст. 160 Податкового кодексу України резиденти, які надають агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь тільки даного нерезидента (в тому числі укладення договорів з іншими резидентами від імені і на користь даного нерезидента), утримують і перераховують до відповідного бюджету податок із доходу, отриманого таким нерезидентом із джерел в Україні, визначений у порядку, передбаченому для оподаткування прибутків нерезидентів, що проводять діяльність на території України через постійне представництво. При цьому такі резиденти не підлягають додатковій реєстрації в органах державної податкової служби як платники податку.

Положення цього пункту не поширюються на випадки надання резидентами агентських, довірчих, комісійних та інших подібних посередницьких послуг з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь нерезидентів у випадку, якщо вони надають зазначені послуги в рамках своєї основної (звичайної) діяльності."

Таким чином позивач, який в межах своєї основної (звичайної) діяльності, та на підставі отриманих відповідних ліцензій, надає брокерські послуги не може розглядатись як постійне представництво в цілях оподаткування нерезидентів.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ПАТ «Діамантбанк» при здійсненні виплат на користь нерезидентів, діяв в межах чинного законодавства, а тому висновки податкового органу про неутримання та несплату позивачем податку на доходи нерезидентів із джерелом їх походження з України в сумі 3 499 801,59грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 478 671,87 грн. є неправомірними.

Як зазначалось вище позивач є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Відповідно до п. 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 01.03.1999р. і п. 3 Інструкції «Про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища», об'єктом обчислення збору за забруднення навколишнього природного середовища є об'єми відходів, які розміщуються в спеціально відведених для цього місцях.

Виходячи з положень ст. 1 Закону України «Про відходи» та п. 2 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 № 1218 розміщення визначеного обсягу відходів може здійснюватись шляхом підписання договору зі спеціалізованою організацією щодо такого розміщення, або отримання дозволу про розміщення на власній території.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач не має спеціально відведених місць для розміщення відходів, у зв'язку з чим по мірі виникнення передавав їх (списані люмінесцентні лампи) спеціалізованим організаціям, що мають необхідні ліцензії - ПП «АІС і Ко», ТОВ «Центр Меркурій» , ТОВ «Демікон», що підтверджується договорами, наявними в матеріалах справи. Будь-яких доказів на спростування зазначених обставин відповідач не надав.

Зважаючи, що позивач не зберігає та не розміщує відходи у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, в останнього відсутні підстави для сплати відповідного податкового збору, а тому висновки податкового органу щодо заниження збору за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 264 428,43 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 66 107,11 грн. не узгоджуються з вимогами законодавства.

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу, зроблені в акті перевірки №683/43-20/23362711 від 17.07.2012 р. не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, у зв'язку з чим погоджується з судом першої інстанції щодо неправомірності винесення контролюючим органом податкових повідомлень-рішень № 0000724320, № 0000744320, № 0000734320, № 000774320 від 07.08.2012р.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 лютого 2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текс ухвали виготовлено 18.04.2013 р.

.

Головуючий суддя Маслій В.І.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.