Ухвала суду № 30884880, 17.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/87696/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Федорова М.О., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17.02.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011

у справі № 2-а-4123/10/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Саманджи-Україна»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Саманджи-Україна» (надалі - позивач, ТОВ «Саманджи-Україна») звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (надалі - відповідач, ДПІ у м. Херсоні), у якому просило суд визнати нечинними податкові повідомлення - рішення від 31.05.2010 №№ 0002272301/0, 0002242301/0 та від 28.07.2010 №№ 0003122301/1, 0002272301/1, 0002242301/1.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 17.02.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 позов задоволено частково: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 31.05.2010 № 0002272301/0, від 28.07.2010 № 0002272301/1, в решті позову - відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірні податкові повідомлення-рішення про збільшення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток та зменшення заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість складені на підставі висновків акта планової перевірки позивача від 26.05.2010 № 2429/23-5/35120939 та за результатами апеляційного узгодження донарахованих відповідачем зобов'язань з податків і зборів.

Рішенням про результатами розгляду скарги позивача від 03.06.2010 № 25, від 23.07.2010 № 20488/10/25-013 скаргу позивача залишено без задоволення та збільшено зобов'язання з податку на прибуток у зв'язку із виявленими арифметичними помилками при розрахунку податкових зобов'язань з податку на прибуток.

Так, згідно висновку податкового органу, у порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), товариством неправомірно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 4 141,00 грн. від вартості товару згідно податкових накладних, отриманих від ТОВ «Агрі-Імпекс», що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2009 року на 4 141,00 грн.

Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що перевірками не було встановлено жодного фактичного порушення вимог податкового законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції, посилаючись на те, що під час вирішення справи останнім не було допущено порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Перевіривши в межах касаційного оскарження правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту касаційних матеріалів, до висновку про неправомірне включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 4 141,00 грн. податковий орган прийшов у в'язку із тим, що поставки насіння ячменю у ланцюгу постачальників мали нікчемний характер.

Суди попередніх інстанцій, надавши правову оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи на підставі норм Закону України «Про податок на додану вартість» дійшли висновку, що позиція відповідача щодо безтоварності угоди про поставку насіння ячменю позивачу ТОВ «Агрі-Імпекс» спростовується дослідженими у ході розгляду справи первинними документами, зокрема, договором про поставку товару, рахунком-фактурою на оплату, видатковою накладною, податковою накладною, банківською випискою із рахунка позивача про проведення оплати за поставлений товар, товарно-транспортною накладною та карткою обліку експортного вантажу (товар поставлявся через Херсонський морський торгівельний порт), які підтверджують фактичне переміщення (транспортування) та зберігання товару.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такий висновок судів попередніх інстанцій правильним, оскільки за відсутності з боку платника податку порушення приписів підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які регулюють порядок формування податкового кредиту, та дотримання останнім вимог підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 цього ж Закону щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від'ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченого в ціні придбаного товару, позивач мав право на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Що стосується посилань відповідача на ту обставину, що контрагентом позивача порушено приписи податкового законодавства, то суди правильно зазначили про принцип персональної відповідальності платника податків.

Така позиція суду узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини відображеній, зокрема у справах: Інтерсплав проти України, «Булвес» АД проти Болгарії, Бізнес Супорт Центр проти Болгарії, - у яких зазначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник податку на додану вартість не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, лише встановлення у ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Водночас, відповідних фактів судами встановлено не було, а відповідачем доказів на їх підтвердження не надано. Факт невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність саме для цієї особи, а не для позивача.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення адміністративного позову та визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 31.05.2010 № 0002272301/0, від 28.07.2010 №0002272301/1.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судового рішення не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17.02.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 у справі № 2-а-4123/10/2170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Федоров М.О. (підпис) Шипуліна Т.М.