Ухвала суду № 30870741, 18.04.2013, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1622/13618/2012

Номер провадження 22-ц/786/1303/2013

Головуючий у 1-й інстанції Материнко М.О.

Доповідач Пікуль В. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2013 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Пікуля В.П.,

суддів: Триголова В.М., Бондаревської С.М.,

при секретарі: Ачкасавій О.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою прокуратури Полтавської області на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Полтавської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Полтавської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, зазначивши, що 11.03.2003 року він звернувся в органи прокуратури з заявою про порушення кримінальної справи за ознаками злочинів передбачених ст. ст. 151, 364, 365 КК України з приводу незаконного поміщення в психіатричну лікарню, перевищення влади та зловживання владою. При цьому позивач зазначив, що є психічно здоровою людиною, ніколи не перебував на обліках, не лікувався, є водієм, його психічне здоров'я підтверджене численними висновками державних медичних установ.

Разом з тим протягом 2003 року і до часу звернення до суду, органи прокуратури Полтавської області систематично та постійно приймали незаконні рішення з приводу поданої заяви, а саме відмовляли в порушенні кримінальної справи, незаконно бездіяли, зволікаючи з прийняттям рішення в установлені законом строки та не виконували вказівки суду, систематично роками виносили незаконні постанови.

Вважаючи, що такою бездіяльністю органів прокуратури, йому була спричинена моральна шкода, просив суд, згідно останніх уточнених позовних вимог від 13.12.2012 року, ухвалити рішення, яким стягнути з Прокуратури Полтавської області на його користь 65 000 грн. у рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди, зокрема зазначивши, що моральна шкода йому заподіяна саме бездіяльністю прокуратури ( т. 2 а.с. 7).

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25 лютого 2013 року позовну заяву ОСОБА_1 до прокуратури Полтавської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 15 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25 лютого 2013 року стягнуто з прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 державне мито в розмірі 8, 50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн.

В апеляційній скарзі прокуратура Полтавської області просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 лютого 2013 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, у зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, а також порушенням норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що рішення суду ухвалено із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого висновку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у березні 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в прокуратуру Полтавського району з заявою на неправомірні дії працівників Полтавської ЦРЛ та Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області при госпіталізації до психіатричного лікувального закладу і обстеженні ОСОБА_1

За результатами перевірки вказаної заяви, на підставі п.2 ст. 6 КПК України старшим помічником прокурора Полтавського району винесено постанову від 14 серпня 2003 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо перевищення службових повноважень та неправомірних дій працівників Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області та Полтавської ЦРЛ при госпіталізації до психіатричного лікувального закладу, у зв'язку з відсутністю складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 365 КК України (т. 1 а. с. 18).

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2003 року скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи - задоволено, а постанову старшого помічника прокурора Полтавського району від 14 серпня 2003 року про відмову в порушенні кримінальної справи по заяві ОСОБА_1, ОСОБА_2 - скасовано, з підстав неповноти проведеної перевірки обставин справи та наявними протиріччями у зроблених висновках. Матеріали скарги направлені для проведення додаткової перевірки ( т. 1 а. с. 20).

25 травня 2004 року, на підставі п.2 ст. 6 КПК України постановою старшого слідчого прокуратури Полтавського району відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно працівників Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та лікаря-психіатра ОСОБА_6 щодо дій під час примусового доставлення ОСОБА_1 07.03.2003 року до Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні, за відсутністю у їх діях складу злочинів, передбачених ст.ст. 122, 129, 146, 151, 365 КК України, а також відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно співробітників Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_3, ОСОБА_4 за фактами, викладеними у скарзі ОСОБА_2 щодо нанесення тілесних ушкоджень та пошкодження майна внаслідок перевищення службових повноважень, на підставі п.2 ст. 6 КПК України, за відсутністю складу злочину, передбаченого ст. 365 КК України ( т. 1 а. с. 21-23).

За результатами розгляду скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову в порушенні кримінальної справи від 25.05.2004 року, Октябрським районним судом м. Полтави 27.01.2005 року винесено постанову про задоволення скарги та скасування постанови старшого слідчого прокуратури Полтавського району від 25.05.2004 року про відмову в порушенні кримінальної справи по заявах ОСОБА_1, ОСОБА_2, а матеріали заяв направлені для проведення додаткової перевірки (т.1 а. с. 24).

Постановою старшого слідчого прокуратури Полтавського району від 04 березня 2005 року відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно працівників Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та лікаря-психіатра ОСОБА_6 щодо дій під час примусового доставлення ОСОБА_1 07.03.2003 року до Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні, на підставі п.2 ст. 6 КПК України, за відсутністю у їх діях складу злочинів, передбачених ст.ст. 122, 129, 146, 151, 365 КК України, а також відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно співробітників Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_3, ОСОБА_4 за фактами, викладеними у скарзі ОСОБА_2 щодо нанесення їй тілесних ушкоджень та пошкодження майна внаслідок перевищення службових повноважень, на підставі п.2 ст. 6 КПК України, за відсутністю складу злочину, передбаченого ст. 365 КК України (т. 1 а.с. 25 - 28).

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 16 травня 2005 року скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову прокуратури Полтавського району від 04.03.2005 року про відмову в порушенні кримінальної справи - задоволено частково, а саме в частині: відмови в порушенні кримінальної справи відносно співробітників Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_3,, ОСОБА_4,, ОСОБА_5, ОСОБА_7 щодо дій під час примусового доставлення ОСОБА_1 07.03.2003 року до Полтавської обласної психіатричної лікарні, на підставі п.2 ст.6 КПК України, за відсутністю у їх діях складу злочинів, передбачених ст.ст. 122, 129, 146, 151, 365 КК України, а також в частині відмови в порушенні кримінальної справи відносно співробітників Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за фактами, викладеними у скарзі ОСОБА_2 щодо нанесення їй тілесних ушкоджень та пошкодження майна внаслідок перевищення службових повноважень, на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутністю складу злочину, передбаченого ст. 365 КК України; в задоволенні решти скарги (щодо відмови в порушенні кримінальної справи відносно лікаря - психіатра ОСОБА_6 щодо дій під час примусового доставлення ОСОБА_1 07.03.2003 року до Полтавської обласної психіатричної лікарні, на підставі п.2 ст.6 КПК України, за відсутністю складу злочинів) - відмовлено за недоведеністю (т. 1 а. с. 29).

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 21.09.2005 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 16.05.2005 року, оскаржувану постанову скасовано в частині залишення скарги без задоволення про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_6; матеріали по скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направлено для проведення додаткової перевірки в прокуратуру Полтавського району (т. 1 а. с. 30-31).

18.05.2005 року Октябрським районним судом м. Полтави порушена кримінальна справа за ст.125 ч.1 КК України стосовно спричинення співробітниками Полтавського РВ та лікарем Полтавської ЦРЛ ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тілесних ушкоджень.

28.07.2005 року прокуратурою Полтавської області порушена кримінальна справа за ст.125 ч.1 КК України за фактом спричинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тілесних ушкоджень.

Вказані кримінальні справи були об'єднані в одне провадження під № 05700039.

Постановою прокуратури Октябрського району м. Полтави від 10.06.2006 року за результатами розгляду матеріалів кримінальної справи № 05700039 кримінальну справу, порушену за фактом спричинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тілесних ушкоджень середнього та легкого ступенів тяжкості, та за фактом нанесення побоїв за ознаками злочину, передбаченого ст. 122 ч.1, ст.125 ч.1, ст. 126 ч.1 КК України - закрито за відсутністю в діях ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 складу даного злочину; у порушенні кримінальної справи за ст. 364, ст.365, ст.151 КК України відносно ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 відмовлено на підставі ст. 6 п.2 КПК України за відсутністю в їх діях складу злочину (т. 1 а. с. 32-36).

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 05.02.2007 року скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову прокуратури Октябрського району м. Полтави від 10.06.2006 року про закриття кримінальної справи - задоволено, оскаржувану постанову скасовано, справу направлено до прокуратури Октябрського району м. Полтави для відновлення слідства (т. 1 а. с. 37).

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 21.03.2007 року за результатами розгляду апеляційного подання помічника прокурора Октябрського району м. Полтави на постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 05.02.2007 року - оскаржувану постанову залишено без змін; апеляційне подання прокурора - залишено без задоволення (т. 1 а. с. 38-39).

Постановою прокуратури Ленінського району м. Полтави від 29.12.2007 року за результатами розгляду кримінальної справи № 05700039, вказану кримінальну справу, порушену за фактом спричинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тілесних ушкоджень середнього та легкого ступеня тяжкості, та за фактом нанесення побоїв за ознаками злочину, передбаченого ст. 122 ч.1, ст.125 ч.1, ст. 126 ч.1 КК України - закрито, за відсутністю в діях ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 складу даного злочину; у порушенні кримінальної справи за ст. 364, ст. 365, ст. 151 КК України відносно ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 відмовлено на підставі ст. 6 п.2 КПК України за відсутністю в їх діях складу злочину (т. 1 а. с. 40-45).

Постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 09.04.2008 року скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову прокуратури Ленінського району м. Полтави від 29.12.2007 року про закриття кримінальної справи та про відмову в порушенні кримінальної справи - задоволено, оскаржувану постанову скасовано, справу повернуто до прокуратури Ленінського району м. Полтави для проведення додаткової перевірки в частині відмови в порушенні кримінальної справи та в частині закриття кримінальної справи - для відновлення та організації досудового слідства (т. 1 а. с. 46-48).

Постановою прокуратури Ленінського району м. Полтави від 22.05.2009 року за результатами розгляду кримінальної справи № 05700039, вказану кримінальну справу, порушену за фактом спричинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тілесних ушкоджень середнього та легкого ступеня тяжкості, та за фактом нанесення побоїв за ознаками злочину, передбаченого ст. 122 ч.1, ст.125 ч.1, ст. 126 ч.1 КК України - закрито, за відсутністю в діях ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 складу даного злочину; у порушенні кримінальної справи за ст. 364, ст. 365, ст. 151 КК України відносно ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 відмовлено на підставі ст. 6 п.2 КПК України за відсутністю в їх діях складу злочину (т. 1 а. с. 44-55).

Постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 14.09.2009 року скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову прокуратури Ленінського району м. Полтави від 22.05.2009 року про закриття кримінальної справи та про відмову в порушенні кримінальної справи - задоволено, оскаржувану постанову скасовано, справу повернуто до прокуратури Ленінського району м. Полтави для відновлення та організації досудового слідства та проведення додаткової перевірки (т.1 а. с. 56-57).

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 29.10.2009 року за результатами розгляду апеляції старшого помічника прокурора Ленінського району м. Полтави на постанову Ленінського районного суду м. Полтави від 14.09.2009 року - оскаржувану постанову залишено без змін; апеляцію прокурора - залишено без задоволення (т. 1 а. с. 58-59).

Постановою прокуратури м. Полтави від 01.09.2010 року за результатами розгляду кримінальної справи № 05700039 відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_11 у зв'язку з відсутністю в їх діях ознак складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 151 КК України (т. 1 а. с. 60-68).

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 21.02.2011 року скаргу ОСОБА_1 на постанову прокуратури м. Полтави від 01.09.2010 року - залишено без задоволення (т. 1 а. с. 69-71).

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 09.03.2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 21.02.2011 року - задоволено, оскаржувану постанову судді Октябрського районного суду м. Полтави від 21.02.2011 року - скасовано, справу направлено прокурору м. Полтави для проведення додаткової перевірки (т. 1 а.с. 72).

Суд першої інстанції також вірно встановив, що під час перегляду вищезазначених постанов про відмову в порушенні кримінальної справи та про закриття кримінальної справи суди різних інстанцій та різної територіальної підсудності неодноразово посилалися на те, що оскаржувані процесуальні рішення прийняті прокуратурою з порушенням діючого законодавства із зазначенням дій, які необхідно виконати під час додаткової перевірки для прийняття законного та обґрунтованого рішення. Однак, прокуратурою приймалися рішення аналогічні попереднім, вказівки суду були залишені без уваги, наслідком чого стало винесення вказаних вище незаконних рішень, що призвело до порушення особистих немайнових прав позивача та спричинило моральну шкоду.

Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).

Згідно з правилами ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушень, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його неможливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В п.п 3, 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» викладена правова позиція, відповідно до якої, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У постанові зазначено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Федоров і Федорова проти України» (заява № 39229/03) від 07.07.2011 року встановлено порушення ст. 3 Конвенції в контексті процесуального аспекту стосовно обох заявників, у зв'язку з тим, що розслідування їх відповідних скарг було неефективним, порушення ст. 8 Конвенції стосовно заявника, у зв'язку з тим, що спосіб, у який 15 червня 2001 року його було піддано психіатричному огляду та діагностовано психічний розлад не відповідав закону.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що коли особа подає обґрунтовану скаргу, що вона піддалася серйозному жорсткому поводженню зі сторони державних органів в порушення статті 3, це положення в поєднанні з загальним обов'язком держави по статті 1 Конвенції вимагає проведення ефективного офіційного розслідування.

Що стосується обставин даної справи, Суд відмітив, перш за все, що заявники подали свої скарги на жорстке поводження на протязі декількох днів після інциденту. Крім того, посадові особи, причетні до жорсткого поводження, були зазначені у скаргах. В той же час, розслідування, яке тривало більше семи років, так і не прийшло до висновку, чи повинні ці посадові особи понести відповідальність за свої дії.

Оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, дії (бездіяльність) відповідача визнані неправомірними, то місцевий суд прийшов до вірного висновку, що ця обставина є доведеною та доказуванню не підлягає, згідно з ч.3 ст. 61 ЦПК України.

При цьому, аналізуючи матеріали справи колегія суддів звертає увагу, що при розгляді заяв та повідомлень про злочини органи досудового слідства та прокуратури допускали порушення, які полягали у системному прийнятті незаконних рішень про відмову в порушенні кримінальної справи, про закриття кримінальної справи, всупереч вимогам ст.ст. 2, 4, 22, 94, 97-99, 130. 114, 213 КПК України (1960 року).

Крім того, аналізуючи матеріали справи, колегія судів приходить до висновку, що відповідач, незважаючи на відповідні судові рішення, не вживав у межах своєї компетенції заходів для забезпечення слідчими та районними органами прокуратури дотримання вимог чинного законодавства при розгляді у порядку ст. 97 КПК України (1960 року) заяв та повідомлень про злочини.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Місцевим судом вірно встановлено, що унаслідок протиправної поведінки (бездіяльності) щодо ОСОБА_1, йому спричинена моральна шкода, яка полягає у моральних переживаннях через наступні фактори: повний підрив в його очах авторитету та престижу органів прокуратури України та, насамперед, прокуратури м. Полтави; повну зневіру в законності діяльності органів прокуратури; підрив нервової системи, оскільки внаслідок грубого та систематичного порушення прав він змушений був нервувати та на тривалий час втратив спокій та нормальний сон; погіршення апетиту через нервові стреси, у зв'язку з багатолітньою боротьбою за справедливість протягом судових процесів; внаслідок постійних хвилювань з цього приводу змушений був приймати заспокійливе; у зв'язку з нервовим станом погіршилася обстановка в сім'ї, змінилися лагідні стосунки з дружиною; довготривалі судові процеси та процеси розслідування змінили повсякденний стан життя - зменшився час дозвілля, менше уваги став приділяти рідним, у тому числі вихованню дитини, порушилися нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя.

Щодо вини відповідача в даних правовідносинах, суд першої інстанції вірно виходив з наступного.

Відповідно до ч.6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Стаття ч. 2 ст. 1166 ЦК України передбачає, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто, у цивільному законодавстві діє презумпція вини заподіювача шкоди, а тому відсутність вини у заподіяній шкоді повинен довести заподіювач шкоди.

Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідачем не доведено відсутність вини у заподіянні позивачеві моральної шкоди.

Враховуючи обставини справи, суд першої інстанції правильно визнав наявним і доведеним безпосередній причинний зв'язок між винними протиправними діями відповідача та негативними наслідками у вигляді моральних страждань, що доведений стороною позивача та не спростований відповідачем.

Заявляючи у своєму позові вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 65 000 грн., ОСОБА_1 виходив з наступного розрахунку:

- за період з листопада 2007 року, коли позивач дізнався про порушення його права - 2 000 грн.;

- за період з березня 2003 року по березень 2004 року - 3 000 грн.;

- за період з квітня 2004 року по квітень 2005 року - 5 000 грн.;

- за період з травня 2005 року по травень 2006 року - 5 000 грн.;

- за період з червня 2006 року по червень 2007 року - 5 000 грн.;

- за період з липня 2007 року по липень 2008 року - 10 000 грн.;

- за період з серпня 2008 року по серпень 2009 року - 10 000 грн.;

- за період з вересня 2009 року по вересень 2010 року - 15 000 грн.;

- за період з жовтня 2010 року по теперешній час - 5 000 грн.;

- за втрату часу від своїх звичайних та повсякденних справ, повсякденного життя, у зв'язку з необхідністю звертатися за юридичною допомогою та прийняття участі в численних судових засіданнях про оскарження незаконних постанов про відмову в порушенні кримінальної справи та участь у судових засіданнях під час розгляду позову - 5 000 грн.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При визначенні розміру моральної шкоди в сумі 15 000 грн. місцевий суд вірно виходив з розумності, виваженості, справедливості, надав оцінку характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, врахував стан його здоров'я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Отже, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1, оскільки встановлено наявність у діях відповідача складу цивільно-правового правопорушення, а саме: наявність заподіяної моральної шкоди, протиправна поведінка (бездіяльність) причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою та вина.

Згідно з ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Враховуючи вимоги вказаної статті суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, стягнувши моральну шкоду з прокуратури Полтавської області, оскільки саме винними діями працівників прокуратури м. Полтави була спричинена моральна шкода позивачу.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги прокуратури Полтавської області про необґрунтованість розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, оскільки визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, місцевим судом наведено у рішенні відповідні мотиви такого відшкодування, з'ясовано факт наявності шкоди, протиправність дій (бездіяльності) відповідача та визначено відповідний грошовий розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У апеляційній скарзі апелянт також вказує на відсутність передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, заданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підстав для відшкодування моральної шкоди.

Проте, як зазначалося вище, відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої, ніж передбачено в ч.ч. 1-5 цієї норми незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового слідства), прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Таким чином, чинне цивільне законодавства, крім випадків передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, заданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та частинами 1-5 ст. 1176 ЦК України, не виключає, за наявності для того підстав, відшкодування шкоди заподіяної органами дізнання, попереднього (досудового слідства), прокуратури у інших випадках заподіяння шкоди, відповідно до загальних підстав.

На підставі викладеного та враховуючи, що рішення суду ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокуратури Полтавської області - відхилити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя: В.П. Пікуль

Судді: С.М. Бондаревська

В.М. Триголов

З оригіналом згідно

суддя В.П. Пікуль