Ухвала суду № 30860345, 11.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/448/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

11 квітня 2013 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Реле" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Реле" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Реле", звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0005082270 від 24.10.2012 року на загальну суму 63192,13 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2013 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Реле" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, співробітниками податкового органу було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» (код ЄДРПОУ 19124569) за період з січня 2009 року по березень 2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 10.10.2012 №347/1-22-70-19124549, яким встановлено порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.ст. 201 Податкового кодексу України та п.5 наказу Міністерства фінансів України від 01.11.2011 №1379 «Про затвердження форми податкової звітності та порядку заповнення податкової накладної», пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 63192,13 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.10.2012. №0005082270, яким позивачу за порушення п.198.1, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201 ст. 201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 78178,63 грн. з яких за основним платежем - 63192,13 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями - 14986,50грн.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову погодився з висновками акту перевірки відповідача про відсутність факту реального здійснення господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач за перевіряючий період мав договірні відносини з ПП «Кримспецтехнолоджи» та фірмою «Капітель Плюс»

На підтвердження реальності та фактичного здійснення фінансово-господарських операцій позивачем було надано договори купівлі-продажу укладені з ПП «Кримспецтехнолоджи» та фірмою «Капітель Плюс» (продавці) №188 від 01.07.2011 року та №724 від 01.07.2011 року.

Відповідно до умов яких, «Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю належне Продавцю майно, а Покупець зобов'язується його прийняти майно та оплатити».

На виконання умов договорів між сторонами були складені акти виконаних робіт від 20.11.2011 року, видаткові накладні за 2010 - 2011 р.р. податкові накладні за 2010 - 2011 р.р. та платіжні доручення за 2010 -2011 р.р.

З наданих позивачем первинних документів, судом першої інстанції встановлено, що контрагентами позивача були надані послуги з виконанню монтажних робіт, технічному обслуговуванню, з поставки металопластікових виробів, монтажу кондиціонерів, поставки дверей та інші.

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що по зазначеним договорам інших документів, які б підтверджували реальність договорів купівлі-продажу, їх оприбуткування, призначення матеріально відповідальних осіб, інвентаризаційних документів щодо прийняття товарів, не надано.

Позивач підтверджує факт здійснення купівлі-продажу техніки тільки податковими накладними, актами приймання - передачі товару та договорами. Позивачем не надані документи, які підтверджують оплату, отримання та відвантаження товару та/або його перевезення. Відтак, господарська операція, що відбулася оформлена лише документально.

Формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін податковими накладними, актами приймання - передачі товару та договорами, без реального використання в своїй господарській діяльності товару чи послуг чинним законодавством не передбачено.

Фактичне не отримання та подальше не повернення товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних.

Разом з тим, копії актів приймання-здачі робіт колегія суддів не вважає належним підтвердженням фактичного отримання товару та послуг від вказаних вище контрагентів, оскільки вони оформлені без дотримання вимог закону.

Акти приймання-здачі робіт є документами первинного бухгалтерського обліку у розмінні ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Вимоги до таких документів встановлені у ч. 2 ст. 9 вказаного Закону.

Згідно вказаної норми права документи первинного бухгалтерського обліку повинні містити такі обов'язкові реквізити, як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.\

Дослідивши наявні в матеріалах справи копії актів приймання-здачі робіт колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вони оформлені з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зокрема, у вказаних актах не відображено зміст та обсяг господарської операції.

Так, у актах приймання-здачі робіт не зазначено у відповідності з умовами якого договору роботи виконані, крім того із вказаних актів неможливо встановити які саме роботи виконувалися у певний проміжок часу та в якому обсязі.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що сторони при складенні актів приймання-здачі виконаних робіт повинні були відобразити зміст та обсяг наданих послуг.

Надані представником позивача акти не містять у собі відомостей, фіксування яких є основним призначенням таких актів про зміст та обсяг отриманих послуг та виконаних робіт.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що в ході проведення перевірки не встановлено факт передачі товарів від ПП «Кримспецтехнолоджи» та фірми «Капітель Плюс» до позивача, у зв'язку з відсутністю (не наданням), довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів, які б підтверджували фактичність виконання договорів.

Також, судом першої інстанції встановлено, що договори купівлі-продажу від 01.07.2011 року укладені пізніше, ніж підписані сторонами первинні документи у 2010 році, тобто до підписання договорів купівлі - продажу.

Предметом зазначених договорів між позивачем та ПП «Кримспецтехнолоджи» та фірмою «Капітель Плюс» є купівля - продаж товарно-матеріальних цінностей, однак, суд першої інстанції обґрунтовано заначає, що надані позивачем первинні документи на виконання умов договорів свідчать про відносини з виконання підрядних робіт, які не містять посилання на зазначені договори. Зміст цих первинних документів не дає змоги встановити їх зв'язок з укладеними договорами. Надані копії платіжних доручень щодо розрахунків з ПП «Кримспецтехнолоджи» та фірмою «Капітель Плюс» не містять доказів, що такі розрахунки велись на виконання умов цих договорів.

Позивач також не довів ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, факт існування договірних відносин щодо виконання будівельно-монтажних робіт на оздоровчому комплексі «Мрія» у урочищі Ласпі, м.Севастополь, Автономної Республіки Крим та залучення до цих робіт субпідрядників - фірму «Капітель Плюс» та ПП «Кримспецтехнолоджи». Саме до робіт на цьому об'єкті, за твердженням позивача, залучались зазначені контрагенти.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України (далі-Кодекс) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п.198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.201.4. ст.201 Кодексу, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні також первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Наявні в матеріалах справи копії первинних документів первинних документів не дають змоги встановити їх зв'язок з укладеними договорами та не підтверджують товарність угод.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем копії Актів Державної приймальної комісії про прийняття а експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 19.12.2008 року та Дозволу на виконання будівельних робіт від 25.12.2009 року №580 підтверджують лише факт прийняття Державною приймальною комісією об'єкта - оздоровчого комплексу «Мрія», але ж не свідчать про наявність правових підстав статусу позивача як генерального підрядника, оскільки таким доказом може бути наявність договору підряду (генерального підряду), укладеному відповідно до умов гл. 61 Цивільного кодексу України. Крім того, в Акті Державної приймальної комісії про прийняття а експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 19.12.2008 року зазначені інші, контрагенти позивача (ПП «Кримспецтехнолоджи» та фірмою «Капітель Плюс») субпідрядники, які залучалися до робіт на будівельному об'єкті.

Позивачем в порушення ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України не надано жодних документів на підтвердження факту надання юридичних послуг (належним чином завірених копій виготовлених ТОВ «Майвін» документів) та доказів використання результатів таких послуг у господарській діяльності ТОВ «Будівельна компанія «Диво-Буд» ні в суді першої ні в суді апеляційної інстанцій.

За таких обставин, судом першої інстанції правомірно встановлено факту реального здійснення господарських операцій.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначає, що для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази колегія суддів дійшла висновку про те, що надані представником позивача копії документів не є достатнім підтвердженням фактичного отримання послуг.

Оскільки, у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

Враховуючи викладене, колегія суддів критично ставиться до первинних бухгалтерських документів, а саме податкових накладних та актів приймання-передачі, наданих позивачем на підтвердження використання товару у власній господарській діяльності.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З аналізу викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції що при винесені оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та в ході перевірки повноваження державної податкової інспекції використовувалися з тією метою, з якою вони надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та вчинення дії; неупереджено; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4,8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Реле" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 16 квітня 2013 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

Є.О. Сорочко

.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Сорочко Є.О.