Рішення № 3085915, 25.02.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.09 Справа№ 14/7

За позовом: відкритого акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Київ

До відповідача : Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, м.Львів

Про визнання недійсним розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 07.03.2006 року № 261 “Про оформлення права державної власності на будівлю № 43 на вул.Дорошенка”, свідоцтва про право власності від 07.03.2006 р № Г-01731 та визнання права власності.

Суддя Кітаєва С.Б.

Секретар Хороз І.Б.

За участю представників сторін:

від позивача –Морозов О.О. - представник

від відповідача –Левик С.А.- представник

Суть спору: Відкрите акціонерне товариство “Укртелеком”, м.Київ, звернулось із позовом до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, м.Львів, про визнання недійсним розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 07.03.2006 року № 261 “Про оформлення права державної власності на будівлю № 43 на вул.Дорошенка”, свідоцтва про право власності від 07.03.2006 року № Г-01731 та визнання права власності.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 19.01.2009 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 30.01.2009 року. Розгляд справи відкладався на 19.02.2009 року з мотивів , зазначених в ухвалі суду від 30.01.2009 року. В судовому засіданні 19.02.2009 року оголошено перерву до 25.02.2009 року , про що представники сторін ознайомлені під розписку.

Представникам роз”яснено їх права та обов”язки згідно зі ст.ст.20,22 ГПК України.

В засіданні 25.02.2009 року відповідачем подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог –відділ приватизації державного житлового фонду Галицького району управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради. Заслухавши представників сторін, суд відмовив у задоволенні поданого клопотання, оскільки воно не обґрунтоване та документально не підтверджене.

У відповідності до ст.75 ГПК України справа слухається за наявними у ній матеріалами.

За згодою представників сторін в засіданні оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого по справі рішення.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що оспорюваним розпорядженням було вирішено оформити право державної власності на будівлю по вул.Дорошенка, 43 у м.Львові з правом оперативного управління позивача і на підставі вказаного розпорядження було видано оспорюване свідоцтво про право власності на будівлю. Ствердив, що власником будівлі є ВАТ “Укртелеком”, якому це приміщення було передано засновником –Державним комітетом зв”язку та інформатизації України у власність. Посилається на порушення оспорюваними актами права власності позивача та відсутність повноважень у Галицької районної адміністрації приймати рішення про позбавлення права власності. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача позов заперечив за безпідставністю з мотивів, зазначених у відзиві. Ствердив, зокрема, що позивач створений на базі Українського державного підприємства електрозв”язку “Укртелеком” Державним комітетом зв”язку та інформатизації України, який є органом, уповноваженим управляти державним майном. Посилається на наявність повноважень Галицької районної адміністрації на прийняття оспорюваного розпорядження у відповідності до п.3.12 Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.07.2002 року. Просить у позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників, оцінивши подані докази в їх сукупності, суд встановив наступне .

Відкрите акціонерне товариство “Укртелеком” створено на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв”язку “Укртелеком”, відповідно до п.11 Положення про порядок корпоратизації підприємств, що приватизуються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 508 від 05.07.1993 року, що підтверджується наказом Державного комітету зв”язку та інформатизації України № 155 від 27.12.1999 року “Про створення ВАТ “Укртелеком” та затвердження його статуту”. Наказом Державного комітету зв”язку та інформатизації України № 231 від 25.11.2003 року “Про передачу нерухомого майна ВАТ “Укртелеком” (Львівська дирекція)”, було затверджено Перелік нерухомого майна, що передано у власність відкритому акціонерному товариству “Укртелеком” по Львівській дирекції та наказано передати нерухоме майно, що знаходиться на балансі УДПЕЗ “Укртелеком” по Львівській дирекції станом на 01.07.1999 року у власність позивачу.

Як вбачається з Переліку нерухомого майна, що передано у власність відкритому акціонерному товариству “Укртелеком” від 25.11.2003 р, акту приймання-передавання нерухомого майна у власність відкритому акціонерному товариству “Укртелеком” від 25.11.2003 р, до складу майна, яке було передано Державним комітетом зв”язку та інформатизації України у власність позивачу під позиціями 260,261,262 увійшли огорожа 82,2 м, огорожа 77,8 м. та будинок ЦТЕМТТЗ, розташовані за адресою м.Львів, вул..Дорошенка,43. У відповідності до технічного паспорту, складеного Львівським обласним бюро технічної інвентаризації, спірне приміщення має загальну площу 9982,55 кв.м. та розташоване у м.Львові по вул..Дорошенка,43.

Згідно із ч.1 ст.128 ЦК УРСР, який діяв на час існування спірних відносин, право власності (оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Відповідно до п.15 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 508 від 05.07.1993 р “Про затвердження Положення про порядок корпоратизації підприємств”, з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство стає правонаступником прав і обов”язків корпоратизованого підприємства. Відповідно до п.3.3 статуту позивача, він є правонаступником, зокрема, усіх прав та обов”язків державного підприємства “Українське державне підприємство електрозв”язку “Укртелеком”.

Згідно із ч.1 ст.20, ч.1 ст.21, ч.1 ст.26 Закону України “Про власність”, який діяв на час існування відповідних відносин, акціонерне товариство визнано суб”єктом права колективної власності. Об”єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. При цьому, право колективної власності виникає на підставі, зокрема, перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства.

Відповідач підставно посилається у відзиві на те, що спірне майно перебувало у державній власності, однак, до державної власності це майно належало лише до моменту його відчуження на користь позивача у відповідності до наведених вище норм. Не заслуговує на увагу посилання відповідача на норму ч.1 ст.141 ГК України, відповідно до якої до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб”єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Матеріали справи не містять доказів наділення органом, уповноваженим управляти державним майном, позивача спірним майном на праві оперативного управління, водночас, з наказу Державного комітету зв”язку та інформатизації України № 231 від 25.11.2003 року “Про передачу нерухомого майна ВАТ “Укртелеком” (Львівська дирекція)” випливає факт передачі такого майна безпосередньо у власність позивачу. Відповідно до норм Закону України “Про власність” , який діяв на час існування відповідних відносин, а також аналогічних йому норм ст.328 ЦК України , право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із пп.”а” п.6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, оформлення права власності на об”єкти нерухомого майна провадиться із видачею місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування свідоцтва про право власності, зокрема, фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об”єкти нерухомого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача у встановленому порядку за оформленням права власності на спірну будівлю. Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 256 від 25.03.2005 року “Про відмову ВАТ “Укртелеком” в оформленні права власності на не житловий будинок № 43 на вул.Дорошенка”, позивачу було відмовлено в оформленні права власності. Рішенням господарського суду Львівської області від 03.08.2005 року у справі № 1/541-5/34 за позовом ВАТ “Укртелеком” до Виконавчого комітету Львівської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору –Галицької районної адміністрації, було частково задоволено позовні вимоги позивача, визнано недійсним зазначене рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 256 від 25.03.2005 року “Про відмову ВАТ “Укртелеком” в оформленні права власності на не житловий будинок № 43 на вул..Дорошенка”. При цьому , судом було встановлено право власності відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” на спірну будівлю і хоча вказане рішення відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України не має преюдиційного характеру по даній справі внаслідок відмінності у складі сторін, однак, враховується судом на рівні з іншими доказами.

При цьому, у відповідності до листа реєстратора –ТзОВ “ЕНСТІ Трансфер”, лише частина акцій, що становить станом на 01.10.2008 року 92,790555 % до статутного фонду, належить державі і обліковується на особовому рахунку Фонду державного майна України. Належних доказів наявності у іншої особи, ніж позивача, зокрема, держави, права власності на спірну будівлю суду не надано. Згідно із ст..33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, не зважаючи на наведене та факти, встановлені рішенням господарського суду Львівської області від 03.08.2005 року у справі № 1/541-5/34, яке, у відповідності до ст..115 ГПК України є обов”язковим на всій території України, оспорюваним розпорядженням Галицької районної адміністрації № 261 від 07.03.2006 року “Про оформлення права державної власності на будівлю № 43 на вул..Дорошенка” було вирішено оформити право державної власності на будівлю № 43 на вул..Дорошенка загальною площею 9982,55 кв.м. з правом оперативного управління відкритому акціонерному товариству “Укртелеком”. На виконання зазначеного розпорядження було видано оспорюване свідоцтво про право власності № Г-01731 від 07.03.2006 р.

Проте, оспорюване розпорядження , було винесено без наявності передбачених законодавством підстав для оформлення права державної власності із правом оперативного управління позивача та не передбачає оформлення права власності позивача на спірну будівлю, не зважаючи на наявність для цього підстав. Зазначене суперечить вимогам ч.1 ст.321 ЦК України щодо непорушності права власності.

У відповідності до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно із ч.1 ст.393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач прийняв оспорюване розпорядження з порушенням прав та охоронюваних інтересів позивача та порушенням чинного законодавства, що в свою чергу є підставою для визнання такого акту недійсним.

Окрім того, ч.1 ст.321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст..392 ЦК України власник майна може пред”явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається зі змісту оспорюваного розпорядження , Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради було встановлено державну власність на будівлю, яка знаходиться за адресою : м.Львів, вул..Дорошенка № 43 та за позивачем закріплено лише право оперативного управління даною будівлею. Таким чином, відповідач фактично не лише розпорядився майном, яке є власністю ВАТ “Укртелеком”, а й протиправно позбавив позивача права власності на дану будівлю, що була передана ВАТ “Укртелеком” у власність у процесі корпоратизації Українського державного підприємства електрозв”язку “Укртелеком”.

Разом з тим, відповідачем відповідно до ст.ст.4-3,33 ГПК України не подано суду жодних доказів про те, що спірне нерухоме майно не перебуває у власності позивача, а належить на праві власності іншим суб”єктам.

Згідно з ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи ( у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб”єкта підприємницької діяльності мають право звертатись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У відповідності до ч.4 ст.129 Конституції України, ч.1 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до ст.ст.4-3,33,34 ГПК України позивачем доведено підставність свого позову в частині вимог про визнання недійсним розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 261 від 07.03.2006 року та визнання права власності на будівлю № 43 на вул..Дорошенка у м.Львові.

Позивач також просить визнати недійсним свідоцтво про право власності № Г-01731 від 07.03.2006 року.

Відповідно до ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі спори про визнання недійсними актів.

Однак, про що також вказує Президія Вищого арбітражного суду України у п.1 Роз”яснення № 02-5/35 від 26.01.2000 року “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов”язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів”, акт державного чи іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов”язковий характер для суб”єктів цих відносин. Відповідно до п.9 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/98 від 31.01.20901 р “Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов”язані із здійсненням права власності та його захистом”, самі лише свідоцтва про право власності на певний об”єкт майна не є правовстановлювальними документами. Зазначені свідоцтва не можуть виступати і предметом спору: таким може бути лише право встановлювальний документ, на підставі якого видано свідоцтво, а у відповідних випадках –також акт про державну реєстрацію права власності на об”єкт нерухомого майна. Таким чином, у зазначеній частині провадження у справі слід припинити відповідно до ст.80 ГПК України.

Враховуючи , що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вбачає підстави для використання свого права, передбаченого в ч.2 ст.49 ГПК України і покласти на відповідача судові витрати по справі не залежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст..ст..1,2,4,32,33,34,43,49,80,82,84,85 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. В частині вимог щодо визнання свідоцтва про право власності № Г-01731 від 07.03.2006 року, видане Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради, провадження у справі припинити.

3. Визнати недійсним розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 07.03.2006 р № 261 “Про оформлення права державної власності на будівлю № 43 на вул..Дорошенка”.

4. Визнати за ВАТ “Укртелеком” ( м.Київ, код ЄДРПОУ 21560766 ) право власності на будівлю № 43 на вул..Дорошенка у м.Львові загальною площею 9982,55 кв.м.

5. Стягнути з Галицької районної адміністрації Львівської міської ради ( м.Львів, вул..Ліста,1, ЄДРПОУ 20847537) на користь відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” ( м.Київ, бульвар Шевченка,18, ЄДРПОУ 21560766) 85,00 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Наказ видати в порядку, встановленому ст..116 ГПК України.

Суддя Кітаєва С.Б.