Рішення № 30854320, 11.04.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія 54 Головуючий в 1 інстанції Карпенко О.М.

Доповідач Ларіна Н.О.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Зінов'євої А.Г.

суддів Ларіної Н.О., Зайцевої С.А.

при секретарі Федоровій А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 10 грудня 2012 року у цивільній справі за позовною заявою Комунального автотранспортного підприємства 052810 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про відшкодування матеріальної шкоди. В позові зазначено, що за результатами перевірки Костянтинівської об'єднаної державної фінансової інспекції було виявлено безпідставне списання дизельного палива у кількості 1420 л на суму 8 292 грн. 80 коп. згідно шляхових листів на роботу екскаватора ЕО 2621А за період з 08 жовтня 2010 року по 02 листопада 2010 року, в той час зазначена техніка знаходилась в ремонті на ТОВ «Агротех 777» м. Дружківка відповідно до договору на виконання послуг по ремонту від 15 вересня 2010 року № 15/0910. Факт знаходження екскаватора в ремонті підтверджений актом прийому передачі техніки з ремонту від 12 листопада 2010 року № 02/11 та актом виконаних робіт № ОУ-0130. Безпідставне списання сталось з вини відповідача - виробника робіт, яка за п. 2.13 посадової інструкції здійснює контроль за оформленням шляхових документів, часу роботи спецтранспорту та механізмів, витрат ПММ та матеріальних ресурсів. Відповідне порушення призвело до матеріальної шкоди підприємству на суму 8 292 грн. 80 коп.

Відповідач була ознайомлена з результатами перевірок, суму матеріальної шкоди не повернула, добровільно не сплатила, тому позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 10 грудня 2012 року позовні вимоги задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального автотранспортного підприємства 052810 суму матеріальної шкоди у розмірі 8 292,80 грн., а також судові витрати у розмірі 241,60 грн.

Зазначене рішення оскаржила відповідач в апеляційній скарзі просила рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначає, що в результаті проведення перевірки Костянтинівської об'єднаної державної фінансової інспекції було виявлено факт безпідставного списання дизельного палива, який знайшов відображення в акті перевірки від 15 лютого 2012 року № 24-16/7, вина відповідача встановлена не була.

27 лютого 2012 року на виконання вимог Костянтинівської об'єднаної державної фінансової інспекції від 21 лютого 2012 року позивачем видано наказ № 01-01-58, яким відповідача визнано винним у списанні дизельного палива на підставі п. 2.15 Посадової інструкції, згідно якої ОСОБА_1 здійснювала контроль за веденням документації з урахуванням об'єму виконаних робіт, часу робіт, спец транспорту та механізмів, витрат на ПММ, службове розслідування з цього приводу не проводилось, наказ про відшкодування зазначеної суми матеріальної шкоди не видавався.

25 липня 2012 р. директор КАТП 052810 звернувся до Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області з заявою, у якій просив знайти винного у безпідставному списанні дизельного палива. Постановою Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 02 серпня 2012 року за результатами розгляду зазначеної заяви у порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_2 за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 191 КК України відмовлено у зв'язку з його смертю, однак у діях останнього вбачаються ознаки складу злочину, передбачені ст. 191 КК України. Тобто ця постанова підтверджує вину у спричиненні шкоди підприємству ОСОБА_2, вина відповідача у безпідставному списанні дизельного палива позивачем не доведена. Таким чином, апелянт вважає, що суд неправильно застосував до даних правовідносин ст. 1166 ЦК України.

Також у доводах апеляційної скарги зазначено, що суд посилається на договір про повну матеріальну відповідальність, укладений між відповідачем та позивачем 01 липня 2010 року, а також на п. 2.13 посадової інструкції. У період з 01 вересня 2009 року по 31 серпня 2011 року апелянт працювала виробником робіт на зазначеному підприємстві, з 01 вересня 2011 року була переведена на посаду керівника відділу експлуатації. 01 липня 2010 року з відповідачем, як виробником робіт, був укладений договір про повну індивідуальну відповідальність, при цьому згідно посадовій інструкції виробника робіт до її обов'язків не входило облік дизельного палива, а також контроль за його витратами. Шкода підприємству була завдана у період з 08 жовтня 2010 року по 02 листопада 2010 року, у цей час апелянт займав посаду виробника робіт, а п. 2.13 посадової інструкції передбачає її права та обов'язки вже як керівника відділу експлуатації. Крім того, передбачені договором про повну індивідуальну відповідальність від 01 липня 2010 року матеріальні цінності у виді дизельного палива відповідачу на зберігання або для іншої мети підприємством не передавались, що підтверджується посадовими інструкціями виробника робіт, а також керівника відділу експлуатації. На думку відповідача, дія зазначеного договору на правовідносини спричинення шкоди підприємству не може розповсюджуватися.

Відповідач в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити, рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив її відхилити, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення матеріальної шкоди, з наступних підстав.

Згідно до п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі на момент виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди позивачу, перебували у трудових відносинах.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач працювала виробником робіт.

Судом встановлено, що відповідно до типового договору про повну індивідуальну відповідальність відповідачка є матеріально відповідальною особою (а.с. 25).

Пунктом 2.13 Посадової інструкції виробника робіт встановлено: обов'язок виробника робіт здійснення контролю за оформленням шляхових документів, ведення документації з урахуванням об'єму виконаних робіт, часу роботи спец транспорту та механізмів, витрат ПММ та матеріальних ресурсів (а.с. 13, 14).

З акту перевірки фінансової інспекції № 24-16/7 від 15 лютого 2012 року, судом першої інстанції встановлене безпідставне списання дизельного палива у кількості 1420 л за оформленими та внесеними недостовірними даними до подорожних листів на роботу екскаватора ЕО 2621А у період з 08 жовтня 2010 року по 02 листопада 2010 року. Зазначене порушення призвело до матеріальної шкоди (збитків) підприємства на суму 8292,80 грн., в акті зазначено що це порушення сталося з вини виробника робіт ОСОБА_1 (а.с. 15-20).

Згідно вимоги про усунення виявлених порушень Державною фінансовою інспекцією, рекомендовано директору підприємства відшкодувати безпідставне списання палива в сумі 8292,80 грн., в іншому випадку стягнути з осіб, винних у понаднормовому списанні матеріальних цінностей на суму 8292,80 грн. (а.с. 21-22).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні був доведений факт що матеріальна шкода заподіяна позивачу саме відповідачем, на підставі ст. 1166 ЦК України та ст. 136 КЗпП України.

З зазначеним висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі організації у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Ст. 135-1 КЗпП України встановлює, що Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної-Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24.

Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування шкоду, заподіяної підприємствами, установами, організаціями їх працівниками» від 29 грудня 1992 року № 14 роз'яснив, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цільності майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити чи належить відповідач до категорії працівників, з яким згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Аналізуючи зазначену Постанову та Перелік № 447/24 від 28 грудня 1977 року апеляційний суд дійшов висновку що відповідач не відноситься до категорії осіб, з яким згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено договір про повну матеріальну відповідальність, тобто підстави для відшкодування відповідачем матеріальної шкоди у повному обсязі відсутні. Доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є такими, що підлягають задоволенню.

За даними позивача посадовий оклад відповідача складав 3113, 00 грн.

В ході слухання справи було встановлене, що відповідач на спірний період працювала виробником робіт, відповідно до п. 2.13 посадової інструкції виробника робіт відповідач була зомбована здійснювати контроль за оформленням шляхових документів, ведення документації з урахуванням об'єму виконаних робіт, часу роботи спец транспорту та механізмів, витрат ПММ та матеріальних ресурсів. Оскільки відповідач не виконала зазначені вимоги інструкції, такі дії потягли безпідставне списання дизельного палива. Враховуючи вищевикладене, що відповідач не відноситься до осіб з повною матеріальною відповідальністю та той факт, що звинувачувального вироку щодо не судом не постановлено, тому у відповідності до діючого законодавства на відповідача може бути покладена тільки часткова матеріальна відповідальність у розмірі посадового окладу у розмірі 3113 грн. 00 коп.

Доводи апеляційної скарги щодо не встановлення вини відповідача, апеляційний суд приймає критично, оскільки таки доводи спростовуються відображенням факту безпідставного списання дизельного палива звини відповідача, який знайшов відображення в акті перевірки від 15 лютого 2012 року № 24-16/7, виданому позивачем наказу № 01-01-58 від 27 лютого 2012 року на виконання вимог Костянтинівської об'єднаної державної фінансової інспекції від 21 лютого 2012 року, яким відповідача визнано винним у списанні дизельного палива на підставі п. 2.15 Посадової інструкції, постанова про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 та її закриття не скасовує часткової матеріальної відповідальності відповідача у зв'язку з порушенням зазначених вимог посадової інструкції.

Апеляційний суд не може прийняти до уваги пояснення відповідача у судовому засіданні про той факт, що рішенням суду наказ про притягнення її до дисциплінарної відповідальності за неналежного контролю скасований, оскільки вони безпідставні, хоча й даний наказ скасовано рішенням суду, але скасування мало місто у зв'язку з порушенням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності за вчинений проступок.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення в частині стягнення матеріальної шкоди, з постановлениям нового про часткове задоволення позовних вимог, з підстав п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України. В інший частині рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п. 3, 4, 314 ч.2, 316, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 10 грудня 2012 року скасувати в частині стягнення матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального автотранспортного підприємства 052810 (р/р 26009000105022 ПАТ Укрсоцбанк м. Київ код 05448946, МФО 300023) у відшкодування матеріальної шкоди - 3113 (три тисячі сто тринадцять) грн. 00коп.

В інший частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:

Судді: