Ухвала суду № 30852341, 17.04.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/300/13-а

17.04.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Санакоєвої М.А.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Іщенко Г.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко Г.Б. ) від 30.01.13 у справі № 801/300/13-а

за позовом Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу Повітряних та Військово-Морських Сил Збройних Сил України "Судак" (вул. Набережна, 59,Судак,Автономна Республіка Крим,98000)

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (Кримська, 82-В,Феодосія,Автономна Республіка Крим,98100)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.01.13 позовні вимоги Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу Повітряних та Військово-Морських Сил Збройних Сил України "Судак" до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення задоволені.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0001632201 від 19.12.2012 року.

Стягнуто на користь Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу Повітряних та Військово-Морських Сил Збройних Сил України "Судак" (ЄДРПОУ 08260762) 107, 30 грн. судового збору з Державного бюджету України.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.01.13 та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Судова колегія, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнає за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що Центр медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу Повітряних та Військово-Морських Сил Збройних Сил України "Судак" є підприємством, вид діяльності якого полягає у сфери оборони, діяльності лікарняних закладів, діяльності санаторно-курортних закладів, медичної практики, інші види рекреаційної діяльності.

З 28.11.2012р. по 29.11.2012р. відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ПП "Базис Торг" (ЄДРПОУ 36165986), КП "Альянс" (ЄДРПОУ 32468812) за період з 01.01.2009 по 31.03.2012р.

За результатами перевірки складений Акт перевірки № 1925/22-01/08260762 від 29.11.2012, яким встанолено порушення позивачем п.п.3.1.1 п.3.1ст. 3, пп.7.4.5 п. 7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.97 та п. 185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 5064, 67 грн., у тому числі по періодах: за червень 2009 року у сумі 2566,67 грн., за червень 2011 року у сумі 1368,00 грн., за липень 2011 року у сумі 1130,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення -рішення № 0001632201 від 19.12.2012р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2498,00 грн. за основним платежем, та нараховані штрафні (фінансові) санкції в сумі 624,50 грн.

В висновках акту також вказано, про непідтвердженність реальності проведених господарських операцій Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу Повітряних та Військово-Морських Сил Збройних Сил України "Судак" з контрагентами-постачальниками: з ПП "Базис Торг" (ЄДРПОУ 36165986), КП "Альянс" (ЄДРПОУ 32468812).

Судом встановлено, що Центр медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу Повітряних та Військово-Морських Сил Збройних Сил України "Судак" в період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року здійснювало фінансово-господарські взаємовідносини з контрагентам КП "Альянс" та ПП "Базис-Торг".

Між позивачем та КП "Альянс" було укладено Договір № 939 від 29.05.2009.

Відповідно до договору, заказчик поручає, а Виконавець приймає на себе розробку проекту "Предельно допустимий сброс веществ (ПДС), поступающих в водный обьект с возвратными водами предприятия". Сума договору складає 15400,00 грн. Форма оплати безготівкова.Термін дії цього договору з 29.05.2009 р. до 31.12.2009 р.

На підтвердження виконання зазначеного вище договору, позивачем до матеріалів справи долучені видана податкова накладна № 989 від 05.05.2009р. на загальну суму 15400,00 грн., у т.ч. ПДВ 2566,67 грн., акт приймання виконаний робіт на суму 15400,00 грн., у т.ч. вартість послуги -12833,33 грн., ПДВ -2566,67 грн. Оплата здійснена через Управління Держказначейства від 09.06.2009 на суму 15400,00 грн.

Також, матеріалами справи підтверджується, що між позивачем та ПП "Базис торг" було укладено Договір № 144 від 21.06.2011.

Згідно з договором, виконавець зобов'язується надати послуги по монтажу, пусконаладке та поточному ремонту медичного, хірургічного та ортопедичного обладнання заказника. Сума договору складає 15000,00 грн. Термін дії договору з дати підписання сторонами та дії до 31.12.2011р.

На виконання цього договору, позивачем долучені до матеріалів справи наступні документи: податкова накладна № 49 від 22.06.2011р. на загальну суму 8208,00 грн., у т.ч. ПДВ 1368,00 грн.,

-податкова накладна №38 від 19.07.2011 р. на загальну суму 6780,00 грн., у т.ч. ПДВ 1130,00 грн.,

-акт виконаних робіт №60 на суму 3840,00 грн.,

-акт виконаних робіт №61 на суму 1368,00 грн.,

-акт виконаних робіт №62 на суму 1014,00 грн.,

-акт виконаних робіт №63 на суму 1986,00 грн.,

-акт виконаних робіт № 79 на суму 4645,00 грн.,

-акт виконаних робіт № 80 на суму 2124,00 грн.,

Дослідивши надані суду документи, судова колегія приходить до висновку, що податкові накладні повністю відповідають вимогам 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України.

ПП "Базис Торг" (ЄДРПОУ 36165986), КП "Альянс" (ЄДРПОУ 32468812) під час видачі зазначених податкових накладних були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Отже, на момент складання податкових накладних ПП "Базис Торг", КП "Альянс" були юридичними особами, були зареєстровані як платники податку на додану вартість і тому, відповідно до вимог Податкового Кодексу України, мали право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Перевіряючи обґрунтованість дій та рішень органу владних повноважень, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Викладені в акті перевірки матеріали досудового слідства, зокрема щодо порушеної кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), а саме: КП "Альянс" та ПП "Базис Торг", судова колегія не бере до увагу, оскільки використання даних матеріалів в ході документальної позапланової невиїзної перевірки податковим органом не передбачено чинним законодавством, зокрема Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства розділу, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 №984, зареєстрованим в Мінюсті 12 січня 2011 р. за N 34/18772.

Таким чином, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції, що висновки Феодосійської ОДПІ в АР Крим про непідтвердженність реальності проведених господарських операцій, а саме, що товар від контрагентів не отримувався та не використовувався у господарській діяльності позивача є безпідставним та необґрунтованим.

Колегія суддів звертає увагу, що на спірні правовідносини розповсюджувались норми законів, а саме: Закон України "Про систему оподаткування", Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закон України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України, які були чинні на момент прийняття відповідачем податкового повідомлення рішення.

Пунктом 1.4. ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" було встановлено, що поставка товарів - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг, а поставка послуг, зокрема, включала надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст.3 Закону, об'єктом оподаткування були операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходилось на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Порядок обчислення та сплати податку був визначений у ст.7 вказаного Закону.

Так, згідно з п.п .7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість», платник податку був зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка складалась у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надавався покупцю, копія залишалась у продавця товарів (робіт, послуг.

Згідно з п.п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надавалось виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважалася дата, яка припадала на податковий період, протягом якого відбувалась будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податків.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" було зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначався виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

У п.п. 7.4.5. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" було вказано, що не підлягали включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважалась дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону).

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, мала від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягала частина такого від'ємного значення, яка дорівнювала сумі податку, фактично сплаченого отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включався до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 Закону).

Згідно з положеннями п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права в підприємства на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

Таким чином, отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

З аналізу вищезазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість" вбачається, що право на податковий кредит виникає у платника податку лише після отримання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ , яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит взагалі не залежить від тієї обставини, чи відображалися суми податку на додану вартість у податковій звітності контрагентів платника податку і чи сплачувався ними податок на додану вартість.

З урахуванням викладеного, судова колегія приходить до висновку, що позивачем обґрунтовано була віднесена на податковий кредит сума податку на додану вартість у розмірі 2566,67 гривень у червні 2009 року, і відповідно саме ця сума була включена в декларацію з податку на додану вартість.

Пунктом 198.1 ст.198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.201.6 ст.201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту, відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Колегія суддів зазначає, що Податковим кодексом України передбачена єдина підстава для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податків - покупця належним чином оформленої податкової накладної, то сума податкового кредиту з ПДВ в розмірі 1368,00 грн. у податковій звітності за червень 2011 року, 1130,00 грн. у податковій звітності за липень 2011 року за податковими накладними, виданими контрагентами позивача, позивачем сформована вірно.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки № 1925/22-01/08260762 від 29.11.2012 про порушення платником податків вимог Податкового законодавства України, не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого існують підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомленя-рішеня відповідача №0001632201 від 19.12.2012 року .

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Згідно статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195,196, пунктом 1 частини першої статті 198, п.1 частини першої статті 205, статтями 200, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.01.13 у справі № 801/300/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.А.Санакоєва