Ухвала суду № 30839325, 15.04.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-2879/12/0170/25

15.04.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Атан-Крим"- Ремянніков Дмитро Володимирович, довіреність № б/н від 08.01.13

представник відповідача, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим- не з'явився сповіщений у встановленому законом порядку,

представник третьої особи, Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- Гришин Роман Юрійович, довіреність № 84 від 24.10.12

розглянувши апеляційну скаргу Феодосійської об`єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (колегії суддів Кононова Ю. С., Кірєєв Д.В., Гаманко Є.О.) від 05.02.13 у справі № 2а-2879/12/0170/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атан-Крим" (вул. Галерейна, 22, місто Феодосія, Автономна Республіка Крим,98100)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

третя особа: Феодосійська об'єднана державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Кримська, 82 В, місто Феодосія, Автономна Республіка Крим,98112)

про визнання протиправними дій, скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.02.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Атан-Крим" задоволено частково:визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000024101 від 10.01.2012,винесене Спеціалізованою Державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Сімферополі, яким ТОВ "Атан-Крим" збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 1407381,65 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 703690,83грн., в інший частині позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням суду, третя особа- Феодосійська об'єднана державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.02.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повному обсязі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Атан-Крим" (далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом(з урахуванням уточнень) про визнання протиправними дії Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим та відсутність компетенції щодо прийняття податкового повідомлення-рішення №0000024101 від 10.01.2012; про скасування податкового повідомлення- рішення №0000024101 від 10.01.2012 про донарахування податку на додану вартість в сумі 1407381,65грн. та штрафних санкцій в сумі 703690,83грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що акт перевірки, на підставі якого винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення, містить помилкові висновки, що не узгоджуються із фактичними обставинами даної справи, оскільки господарські операції з ТОВ "Арктика" та ТОВ "Інтер Групп Союз" відбувались реально, підтверджені всіма необхідними документами бухгалтерського і податкового обліку, є підтвердження використання отриманого товару в господарській діяльності підприємства, а отже податковий кредит за рахунок цих взаємовідносин був сформований правомірно.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 10.01.2012 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000024101, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1407381,65грн. за основним платежем та застосовано штрафні санкції в сумі 703690,83 грн.

Передумовою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став акт №7238/10/4101 від 23.12.2011 позапланової документальної невиїзної перевірки позивача з питань його взаємовідносин з: ТОВ "Арктика" та ТОВ "Інтер Групп Союз" за вересень 2011 року.

Як вбачається з акту перевірки підставою для висновку податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту є його формування за рахунок угод з контрагентами, які не мали реальної можливості здійснювати господарську діяльність та, в свою чергу, сформували податковий кредит за рахунок нікчемних угод.

Перевіркою встановлено, що відповідно до вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України підлягає донарахуванню позивачу податок на додану вартість на загальну суму 1407381,65 грн., оскільки позивач у вересні 2011 року сформував податковий кредит на суму податку на додану вартість в розмірі 1317381,65грн. за рахунок взаємовідносин з ТОВ "Арктика" та в розмірі 90000,00грн. за рахунок взаємовідносин з ТОВ "Інтер Групп Союз". Проте,ТОВ "Арктика" та ТОВ "Інтер Групп Союз" порушено частину першу статті 203, частину першу статті 207, статті 215, 216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, та які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, операції з поставки товарів на адресу ТОВ "Арктика" та ТОВ "Інтер Групп Союз" у вересні 2011 року мають ознаки "безтоварних".

Згідно пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Порядок формування податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового Кодексу України.

Правові наслідки у вигляді виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту виникають у разі наявності сукупності обставин та підстав, за якими Податковий Кодекс України пов'язує можливість формування відповідних сум податкового кредиту та які є передумовою його формування. Такими обставинами є: наявність у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного здійснення оподатковуваних операцій; придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності; наявність розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та видана після її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, крім випадків, передбачених пунктом 11 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, які не передбачають такої реєстрації.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що операції з поставки палива ТОВ "Атан-Крим" в вересні 2011 року мають ознаки "безтоварних", фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та контрагентами є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цими правочинами, у зв'язку з наступним.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 19.05.2011 між ТОВ "Арктика" (постачальник) та позивачем (покупець) було укладено договір поставки № 19/5-1, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, якій, в свою чергу, зобов'язався прийняти дизельне паливо та сплатити за нього вартість, встановлену договором, між сторонами 17.08.2011 укладений договір поставки №1708/1, між ТОВ "Арктика" та позивачем 25.08.2011 був укладений договір поставки №2508/1, також 16.09.2011 сторони уклали договір поставки дизельного палива №1609/1.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що з метою складування та зберігання придбаного палива, 19.05.2011 позивач уклав з ТОВ "Арктика" договір суборенди, за яким орендар передає, а суборендар приймає у строкове платне користування відповідні резервуари, 01.07.2011 між сторонами було укладено додаткову угоду, якою строк дії договору суборенди був продовжений. На підтвердження факту передавання та приймання сторонами резервуарів, між ними були підписанні відповідні акти приймання-передачі: від 21.05.2011, від 30.06.2011, від 01.07.2011, від 31.10.2011.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що на виконання умов укладених договорів поставки, в вересні 2011 року позивач отримав від ТОВ "Арктика" дизельне паливо у кількості 23000 літрів вартістю 7904289,90грн., у тому числі податок на додану вартість-1317381,65грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними. На підтвердження якості товару позивачу було надано постачальником Сертифікат відповідності та паспорт якості дизельного палива. ТОВ "Арктика" були виставлені відповідні рахунки на оплату дизельного палива, отриманого позивачем. На підтвердження оплати поставленого дизельного палива позивачем надані відповідні платіжні доручення. На поставлений товар ТОВ "Арктика" були видані позивачу відповідні податкові накладні.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Помилковими вважаються посилання в апеляційній скарзі щодо відсутності у позивача доказів використання придбаного у ТОВ "Арктика" товару в господарській діяльності позивача, оскільки дизельне паливо загальною вартістю 7904289,90грн. (з податком на додану вартість), придбане у вересні 2011 року, позивачем було в повному обсязі реалізоване третім особам-покупцям, що підтверджується товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів. Слід зазначити, що будь-яких доказів того, що проданий позивачем на користь третіх осіб товар, отриманий позивачем від іншого постачальника, ніж ТОВ "Арктика", представником відповідача суду не надано.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 01.06.2011 між позивачем (замовник) та ТОВ "Інтер Групп Союз" (виконавець) було укладено договір на технічне сервісне обслуговування обладнання, згідно умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов'язок по наданню послуг з технічного сервісу обладнання та базового програмного забезпечення, які належать замовнику.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що 30.09.2011 на підтвердження виконання обов'язків за договором про технічне сервісне обслуговування від 01.06.2011 між сторонами був підписаний акт приймання виконаних робіт, на надані послуги позивачу була виписана податкова накладна № 300 від 30.09.2011 на загальну суму 540000,00грн., у тому числі податок на додану вартість-90000,00грн. Фактична оплата послуг за договором підтверджується платіжним дорученням №13614 від 17.10.2011на загальну суму 540000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість- 90000,00 грн.

Як свідчать матеріали справи 20.10.2011 позивачем було подано до відповідача податкову декларацію з податку на додану вартість з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, в розділі ІІ якої до податкового кредиту включено податок на додану вартість за результатами операцій, вчинених з ТОВ "Арктика" та ТОВ "Інтер Групп Союз" у вересні 2011 року.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що на момент укладення позивачем договорів з ТОВ "Арктика" та на момент поставки палива і виписки податкових накладних, це підприємство було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом № 08798161 від 03.04.2002. На момент укладення позивачем договорів з ТОВ "Інтер Групп Союз" та на момент надання послуг з технічного обслуговування і виписки податкової накладної, це підприємство було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість, що також підтверджується свідоцтвом № 100311595 від 25.11.2010.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, будь-яких невідповідностей виписаних контрагентами позивача накладних вимогам, встановленим статті 201 Податкового кодексу України, наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, відповідачем не надано, а надані позивачем письмові пояснення, зокрема, про фактичне здійснення ним операцій з придбання палива від його контрагента - ТОВ "Арктика" та фактичне отримання послуг з технічного обслуговування від його контрагента - ТОВ "Інтер Групп Союз", документи, надані позивачем, не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення, зміни в активах та зобов'язаннях позивача підтверджені належними бухгалтерськими проведеннями, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія зауважує, що спірне податкове повідомлення-рішення винесене на підставі акту перевірки № 488/4101/32085677 від 23.12.2011. Зазначена перевірка була проведена відповідачем на підставі наказу начальника № 725 від 12.12.2011, який постанови Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.03.2012, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2012, був визнаний протиправним та скасований, визнані протиправними дії головного державного ревізора-інспектора відповідача щодо проведення з 12.12.2011 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань господарських відносин з ТОВ "Арктика" та ТОВ "Інтер Групп Союз" за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 та складання акту від 23.12.2011 № 488/4101/32085677. Отже, акт перевірки № 488/4101/32085677 від 23.12.2011 є доказом, якій був одержаний відповідачем з порушенням закону, а тому встановлені ним обставини не можуть бути прийняті судом до уваги під час розгляду даної адміністративної справи.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивач в даному випадку здійснював податковий облік та формував податковий кредит в вересні 2011 року відповідно до вимог чинного законодавства, а тому висновки відповідача щодо неправомірного внесення ним до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 1407381,65грн., що призвело до винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, є протиправними.

Оскільки судом встановлено помилковість збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість за наслідками документальної перевірки позивача то і застосування у спірному податковому повідомленні-рішенні фінансових санкцій слід визнати таким, що порушує визначені законом умови такого застосування.

Крім того, судова колегія звертає увагу на помилкове тлумачення податковим органом норм Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина перша), а отже, є нікчемним (частина друга). Як установлено в частині другої статті 215 цього Кодексу визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини першої статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Слід зазначити, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не Актами, які б факти у ньому не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою посадової особи податкового органу, жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Зазначеної думки також додержується Вищий адміністративний суд України в постанові від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12.

Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача та існування вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалах: від 24.01.2012 №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 №К-19705/10, від 25.04.2012 №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 №К-14542/08, від 22.08.2012 №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Слід зазначити, що позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковим органом. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку, вони взагалі позивачу невідомі. Платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Для підтвердження права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання. Наявність у позивача мети використовувати придбані товари та результати послуг у межах власної господарської діяльності відповідачем не спростована. Таким чином, у податкового органу не було визначених законом підстав визначати позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у спірному податковому повідомленню-рішенню.

Оцінюючи дії Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо прийняття спірного податкового повідомлення-рішення №0000024101 від 10.01.2012, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкового повідомлення-рішення №0000024101 від 10.01.2012,діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Судова колегія не надає оцінку висновкам суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову стосовно визнання протиправними дії Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим та відсутність компетенції щодо прийняття податкового повідомлення-рішення №0000024101 від 10.01.2012, оскільки відповідно до до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні заявником апеляційної скарги наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання скаржника в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Феодосійської об`єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.02.2013 у справі № 2а-2879/12/0170/25 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України

Повний текст судового рішення виготовлений 22 квітня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко