Постанова № 30802893, 14.03.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2013 р. Справа №801/1003/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кудряшової А.М.,

при секретарі судового засідання - Ждані В.Є.,

за участю представників сторін:

від позивача - Коваленко В.О., Коваленко Л.О., довіреність № б/н від 11.02.2013 року;

від відповідача - не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елком-Оптіма»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Елком-Оптіма» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби із вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0009062204 від 06.11.2012 року, відповідно до якого ТОВ «Елком-Оптіма» має сплатити до бюджету податку на прибуток у сумі 48065,00 гривень, та податкового повідомлення-рішення № 0009052204 від 06.11.2012 року, відповідно до якого ТОВ «Елком-Оптіма» має сплатити до бюджету податку на додану вартість у сумі 41797,00 гривень, з яких 41796,00 гривень - основного платежу, 1,00 гривня - штрафні санкції.

Позов мотивовано помилковістю висновків проведеної відповідачем перевірки, які покладено в основу спірних податкових повідомлень-рішень. Так позивач зазначає, що донарахування податку на додану вартість відбулось на підставі зменшення податкового кредиту позивача за період з червень-липень 2011 року та, відповідно, зменшення валових витрат за перевіряємий період по взаємовідносинам з ТОВ «Ект Сервіс». Позивач зазначає, що укладені угоди мали реальний характер, податковий кредит з ПДВ та витрати сформовано на підставі належних чином оформлених податкових накладних, висновок податкового органу, на думку позивача, є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, наполягали на задоволенні адміністративного позову з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неприбуття не повідомив.

Суд, з урахуванням думки представників позивача, які не заперечували проти розгляду справи за відсутності представника відповідача, приймаючи до уваги ненадання відповідачем доказів неможливості участі його та його представника у судовому засіданні з поважних причин, відсутність у матеріалах справи клопотання про неможливість розгляду справи без участі відповідача та його представника, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для з'ясування обставин у справі, у тому числі наявні письмові заперечення відповідача у матеріалах справи, керуючись ст.128 КАС України, вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів за відсутності відповідача.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Елком-Оптіма» є юридичною особою, зареєстрованою 15.12.1998 року виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, що підтверджується Довідкою з ЄДРПОУ (а.с. 47) та випискою з ЄДРПОУ (а.с. 46).

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «Елком-Оптіма» є юридичною особою, яка зобов'язана виконувати обов'язки, покладені на неї законами у зв'язку зі здійсненням діяльності.

Судом встановлено, що в період з 08.10.2012 року протягом 5 робочих днів посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Ект Сервіс» у червні-липні 2011 року.

Результати перевірки знайшли своє відображення у Акті № 7843/22-3/30266677 від 19.10.2012р. (а.с. 9-14).

Згідно Акту перевірки відповідачем встановлено порушення:

- п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8, ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу від 2 грудня 2010р. № 2755-VI у результаті чого донараховано основного платежу з податку на прибуток у сумі 48065,00 гривень, у тому числі: за 2 квартал 2011 року у сумі 48065,00 гривень.

- п.п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу від 2 грудня 2010 року № 2755-VI у результаті чого донараховано основного платежу з ПДВ у сумі 41796,00 гривень, у тому числі: червень 2011 року - 41796,00 гривень.

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що за перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з контрагентом - ТОВ «Ект Сервіс».

Так, актом перевірки № 243/23-2/37139302 від 26.01.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ект Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Тіса Плюс» ДПІ у Печерському районі м. Києва встановлено, що за перевіряємий період при проведенні аналізу наявної у ДПС інформації та її документального підтвердження складено акт від 14.12.11р. № 1611/23-10/37194426 про результати документальної позапланової перевірки виїзної перевірки ПП «Тіндекс», в якому зазначено, що в ході перевірки ПП «Тіндекс» не встановлено факту поставок товару по ланцюгу від ТОВ «Каномакс» до ПП «Тіндекс».

Перевіркою встановлено, що ПП «Тіндекс» сформоване податкове зобов'язання з ТОВ «Тіса Плюс».

Відповідно акту перевірки ПП «Тіндекс» від 14.12.11р. № 1611/23-10/37194426 встановлено формування податкового кредиту за рахунок ТОВ «Каномакс» з метою надання вигоди третім особам, в частині надання їм права на податковий кредит.

Таким чином, операції з продажу товарів (робіт, послуг) ТОВ «Тіса Плюс» порушують 1, ч. 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, в частині недодержання в момент правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, не підтвердження податкового кредиту ТОВ «Тіса Плюс» з ПП «Тіндекс», у ТОВ «Тіса Плюс» відсутні об'єкти оподаткування з ПДВ до ТОВ «Ект Серіс».

Відповідно, актами перевірок засвідчено відсутність фактів реальної поставки товарів по ланцюгу ТОВ «Тіса Плюс» - ТОВ «Ект Сервіс».

Таким чином, ТОВ «Елком-Оптіма» в момент вчинення правочину з постачальником ТОВ «Ект-Сервіс» не дотримано вимог Цивільного кодексу України, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

На цій підставі, відповідач робить висновок, що ТОВ «Елком-Оптіма» перерахувало кошти на рахунки ТОВ «Ект Сервіс» без мети реального настання передбачених наслідків та відповідно ст. 228 ЦК України, зазначена угода є нікчемною.

Таким чином, відповідач, на підставі положень ч.ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, зробив висновок про нікчемність правочинів з зазначеним контрагентом та необґрунтованість податкового кредиту, завищення валових витрат, тощо.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у м. Сімферополі були прийняти податкові повідомлення-рішення № 0009062204 від 06.11.2012 року (а.с. 8), відповідно до якого ТОВ «Елком-Оптіма» має сплатити до бюджету податку на прибуток приватних підприємств у сумі 48065,00 гривень, та податкове повідомлення-рішення № 0009052204 від 06.11.2012 року (а.с. 7), відповідно до якого ТОВ «Елком-Оптіма» має сплатити до бюджету податку на додану вартість у сумі 41797,00 гривень, з яких 41796,00 гривень - основного платежу, 1,00 гривня - штрафні санкції.

Вирішуючи питання про законність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, та перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки судом встановлено наступне.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності з нормами п.14.1.181 ст.14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.3 статті 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів ( послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари ( послуги) відрізняються більш ніж 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари ( послуги), та складається із сум податків, нарахованих ( сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом статті 193 та статтею 194 протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).

Матеріалами справи у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов угод з вищепереличеним контрагентом та подальше використання товару та послуг у господарській діяльності. Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Відповідно п.198.1 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає при здійсненні операцій по придбанню або виготовленню товарів та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, почали такі товари /послуги та основні засоби використовуватися в межах господарської діяльності звітного податкового кредиту, а також від того, здійснював платник податків оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п.198.2 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата події, що сталася раніш:

- дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ПКУ не відносяться до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого ( нарахованого) в зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що достатніми підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є придбання платником податку товарів та послуг, використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності, сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, наявність належним чином оформленої накладної.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів\послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. ст.. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу/

У ст. 135 ПК України встановлений порядок визначення доходів та їх склад, згідно з п. 135.1 якої доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, визначення валових витрат, формування податкового кредиту повинно здійснюватися на підставі належним чином оформлених первинних документів.

На вимогу суду позивачем надані документи його бухгалтерської та податкової звітності щодо правовідносин з ТОВ «Ект-Сервіс» в період часу, що перевірявся.

21.10.2010 року між позивачем та ТОВ «Ект-Сервіс» укладений Договір поставки № 403 (а.с. 70-72), відповідно до якого Постачальник (ТОВ «Ект-Сервіс») зобов'язується поставляти у погоджені строки Покупцеві товар у власність, а Покупець приймає на себе зобов'язання приймати та оплачувати товар на умовах договору.

Виконання умов договору, щодо поставки товару та оплати підтверджено: податковими та видатковими накладними (а.с. 76-114 т.1), платіжними дорученнями (а.с. 115-150 т.1). До матеріалів справи приєднано Звіт про партії товару, придбаного у Постачальника - «Ект-Сервіс» (а.с. 14-51 т. 3). Крім того, до матеріалів справи надано Сертифікат відповідності товару, наданий позивачу постачальником (ТОВ «Ект-Сервіс») (а.с. 12-13 т. 3).

Судом були досліджені вказані вище податкові накладні та інші бухгалтерські документи і порушень щодо їх форми та порядку заповнення судом не встановлено, відповідач про такі порушення в акті перевірки також не зазначає.

Судом також встановлено, що ТОВ «Ект-Сервіс» зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість (свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ - т. 1 а.с.73, 74), згідно наявних у справі відомостей його реєстрація як платників ПДВ та юридичних осіб станом на час укладення договорів (додаткових угод) з позивачем та на дати виписки податкових накладних не була анульована та/або скасована.

В акті перевірки не досліджено та не відображено дотримання контрагентами позивача вимог Податкового кодексу України в частині відображення в податкових деклараціях з ПДВ за червень 2011 року сум податкових зобов'язань по операціям з позивачем, не вказано про їх сплату до бюджету тощо. Фактично в акті перевірки відповідачем зазначено лише про формування контрагентами позивача податкового кредиту з ПДВ за червень 2011 року, тоді як по операціям з позивачем мали бути досліджені саме податкові зобов'язання ТОВ «Ект-Сервіс».

Щодо подальшого використання товару:

26.01.2011 року між позивачем та МПП «Оргтехніка» укладений Договір поставки № 165 (а.с. 5, т. 2), відповідно до якого постачальник (ТОВ «Елком -Оптіма») зобов'язується поставляти у погоджені строки покупцеві товар у власність, а покупець приймає на себе зобов'язання приймати та оплачувати товар на умовах договору.

19.01.2011 року між позивачем та ЗАТ «Золотий колос» укладений Договір поставки № 101 (а.с. 6, том2), відповідно до якого постачальник (ТОВ «Елком-Оптіма») зобов'язується поставляти у погоджені строки покупцеві товар у власність, а покупець приймає на себе зобов'язання приймати та оплачувати товар на умовах договору.

23.05.2011 року між позивачем та ТОВ «Торговий Дім «Черномор «ОРГ» укладений Договір поставки № 987 (а.с. 7, т. 2), відповідно до якого постачальник (ТОВ «Елком-Оптіма») зобов'язується поставляти у погоджені строки покупцеві товар у власність, а покупець приймає на себе зобов'язання приймати та оплачувати товар на умовах договору.

25.02.2011 року між позивачем та ТОВ «КомІнТех» укладений Договір поставки № 384 (а.с. 8, т. 2), відповідно до якого постачальник (ТОВ «Елком-Оптіма») зобов'язується поставляти у погоджені строки покупцеві товар у власність, а покупець приймає на себе зобов'язання приймати та оплачувати товар на умовах договору.

26.04.2011 року між позивачем та ТОВ «Терра Айті» укладений Договір поставки № 774 (а.с. 9, т. 2), відповідно до якого постачальник (ТОВ «Елком-Оптіма») зобов'язується поставляти у погоджені строки покупцеві товар у власність, а покупець приймає на себе зобов'язання приймати та оплачувати товар на умовах договору.

15.02.2011 року між позивачем та ПП ОСОБА_4 укладений Договір поставки № 311 (а.с. 10, т. 2), відповідно до якого постачальник (ТОВ «Елком-Оптіма») зобов'язується поставляти у погоджені строки покупцеві товар у власність, а покупець приймає на себе зобов'язання приймати та оплачувати товар на умовах договору.

04.01.2011 року між позивачем та ПП «Вікс» укладений Договір поставки № 196 (а.с. 11, т. 2), відповідно до якого постачальник (ТОВ «Елком-Оптіма») зобов'язується поставляти у погоджені строки покупцеві товар у власність, а покупець приймає на себе зобов'язання приймати та оплачувати товар на умовах договору.

17.01.2011 року між позивачем та ТОВ «ПКФ Блік» укладений Договір поставки № 77 (а.с. 12, т. 2), відповідно до якого постачальник (ТОВ «Елком-Оптіма») зобов'язується поставляти у погоджені строки покупцеві товар у власність, а покупець приймає на себе зобов'язання приймати та оплачувати товар на умовах договору.

Належне виконання умов вище перелічених договорів, щодо поставки товару та оплати підтверджено відповідними бухгалтерськими документами (а.с. 13-235 т. 2).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Однак в акті перевірки жодним чином не відображено, що укладені угоди позивачем не здійснювались, що придбана комп'ютерна техніка та супутні їй товари не використовувались в господарській діяльності позивача, що проведені операції позивачем та його контрагентами в податковій звітності не відображені, за результатами вказаних операцій не сплачено податки та збори, не наведено доказів того, що дії позивача спрямовані на безпідставне завищення витрат, не надано інших доказів на підтвердження наявності зазначених обставин.

Під час проведення перевірки позивача податковим органом також не з'ясовувалось питання щодо відсутності можливості здійснення вказаних господарських операцій позивачем, відсутності обґрунтованих економічних або інших причин для укладення договорів, наявності у позивача наміру на отримання доходу лише шляхом відшкодування грошових коштів з бюджету, а не за результатами господарської діяльності. Про наявність таких обставин в акті перевірки не зазначено, відповідачем під час розгляду не повідомлено та відповідних доказів не надано; докази наявності таких обставин також з матеріалів справи не вбачаються; з позовом про визнання недійсними укладених позивачем угод, відповідач, як свідчать матеріали справи, до компетентного суду не звертався. Суд зазначає, що відповідні докази були витребувані ухвалою суду від 24.01.2013 року, однак, за час розгляду справи суду не надані, відповідачем не повідомлено про неможливість їх надання та про їх наявність взагалі, не заявлено клопотання про їх витребування у третіх осіб та залучення до матеріалів справи.

Відповідно до ст.9 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідачем суду також не повідомлено і про те, що первинні документи, надані позивачем під час розгляду справи, не відповідають вимогам діючого законодавства, не повідомлено і про наявність доказів, що свідчать про відсутність фактичного придбання та наступної поставки товару.

При цьому суд вважає необхідним врахувати, приписи акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Окрім цього, слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. При цьому такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а під час розгляду справи судом не добито фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ "Ект-Сервіс" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом та контрагентом контрагенту, так і далі - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Разом з тим, наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Окрім того, суд вважає необхідним врахувати, що під час проведення перевірки та складення акту перевірки позивача від 19.10.2012 року № 7843/22-3/30266677 був використаний акт перевірки, отриманий з ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26.01.2012 року № 243/23-2/37139302 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Ект-Сервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Тіса Плюс" за період червень 2011 року, серпень-вересень 2011 року", згідно якого встановлено відсутність факту реальної поставки товарів за червень, серпень та вересень 2011 року ланцюгу ТОВ "Тіса Плюс" - ТОВ "Ект-Сервіс". Дії ДПІ у Печерському районі м. Києва по складенню даного акту від 26.01.2012 року № 243/23-2/37139302 ТОВ "Ект-Сервіс" оскаржив в судовому порядку до Окружного адміністративного суду міста Києва. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.10.2012 року по адміністративній справі № 2а-11060/12/2670 за позовом ТОВ "Ект-Сервіс" до ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання незаконними дії по проведенню зустрічної звірки, визнані протиправними дії ДПІ у Печерському районі міста Київа по проведенню зустрічної звірки ТОВ "Ект-Сервіс", за результатами якої було складено акт про неможливість проведення зустричної звірки від 26.01.2012 року № 243/23-2/37139302. Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.10.2012 року по адміністративній справі № 2а-11060/12/2670 за позовом ТОВ "Ект-Сервіс" до ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання незаконними дії по проведенню зустрічної звірки, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012 року залишена без змін, та набрала законної сили. За таких обставин, використання під час проведення перевірки ТОВ "Елком-Оптима" фактів, відображених у акті, отриманому від ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26.01.2012 року № 243/23-2/37139302, дії по складенню якого визнані протиправними, з боку відповідача не можна визнати правомірним та обґрунтованим.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд зазначає, що відповідно до вимог ст.71 і 72 КАС України відповідачем під час розгляду справи суду не надано доказів на підтвердження висновку акту перевірки про несплату податку на додану вартість до бюджету по операціям по придбанню товарів позивачем як в складі вартості придбаного товару, так і контрагентами позивача під час декларування податкових зобов'язань по укладеним угодам; відповідачем суду не повідомлено і про наявність інших підстав для зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ.

Таким чином, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач використав надані йому повноваження необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття податкових повідомлень-рішень, без дотримання принципу рівності перед законом, непропорційно, тобто без дотримання розумного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС від 06 листопада 2012 року № 0009052204 та № 0009062204 є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п.3. ч.3 ст. 87 КАС України витрати на проведення судових експертиз віднесені до виду судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає необхідним стягнути судові витрати по сплаті судового збору із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

В судовому засіданні 14.03.2013 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України постанову складено у повному обсязі 18.03.2013 року.

Керуючись статтями 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 06 листопада 2012 року № 0009052204, прийняте стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Елком-оптіма», про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 41796 (сорок одна тисяча сімсот дев'яносто сім) гривень 00 копійок.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 06 листопада 2012 року № 0009062204, прийняте стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Елком-оптіма», про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 48065 (сорок вісім тисяч шістдесят п'ять) гривень 00 копійок.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Елком-оптіма» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 900 (дев'ятсот) гривень 00 копійок, шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кудряшова А.М.