Рішення № 30756887, 16.02.2012, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №2-5168/11

Провадження №2/1519/2812

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2012 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Плавича І.В.,

при секретарі Бабаєвій З.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за позовом АТ «ВТБ Банк»до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні вказаного складу суду наразі знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за позовом АТ «ВТБ Банк»до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 вказував, що 17 липня 2009 року між ОСОБА_1 з одної сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, був укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець ОСОБА_1 надав позичальникові ОСОБА_2 кредит у розмірі 25000,00 доларів США, яку остання у повному обсязі зобовязалась повернути в строк до 10 вересня 2009 року.

Разом з тим, 23 липня 2009 року між АТ «ВТБ Банк»з одної сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальникові ОСОБА_2 кредит у розмірі 25056,00 гривень під 13,0% річних з погашенням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із відповідними графіками.

Як зазначала сторона позивачів, не зважаючи на взяті на себе зобовязання, ОСОБА_2 в порушення вимог укладених правочинів суму позики та кредиту не повертає, проценти не сплачує.

Заявлені позовні вимоги в процесі розгляду справи уточнювались, змінювались та доповнювались. Остаточно позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу у розмірі 25000,00 доларів США за офіційним курсом гривні до долару США на момент ухвалення рішення, та представник АТ «ВТБ Банк»просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь банку суму боргу за кредитним договором у загальному розмірі 246223,82 гривень виходячи з офіційного курсу гривні до долару США станом на останні уточнення 02 березня 2010 року та звернути стягнення на предмет застави у вигляді автомобілю «Toyota Corolla», 2008 року виготовлення, синього кольору, номер шасі (кузов, рама) №JTNBV56E10J033749, тип легковий седан, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Позивач ОСОБА_1 у відкрите судове засідання зявився, заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача АТ «ВТБ Банк»у відкрите судове засідання зявилась, від імені та в інтересах товариства заявлені вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у відкрите судове засідання зявилась, заявлені вимоги визнала у повному обсязі, не заперечувала проти задоволення позову.

Згідно ст. 174 ч.4 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Таким чином у звязку з тим, що позивачі від відповідних позовів не відмовились, а відповідач вимоги визнала у повному обсязі, суд вважає можливим ухвалити рішення про задоволення цього позову частково виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що 17 липня 2009 року між ОСОБА_1 з одної сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, був укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець ОСОБА_1 передав позичальникові ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 25000,00 доларів США (надалі за текстом Договір позики).

Відповідно до умов правочину, позичальник була зобовязаний повернути основну суму боргу ОСОБА_1 в строк не пізніше 10 вересня 2009 року.

Наведені обставини, доводи і посилання позивача підтверджуються змістом розписки, складеної ОСОБА_2 на імя ОСОБА_1 від 10 вересня 2009 року, а також були визнані ОСОБА_2 у повному обсязі в судовому засіданні.

Разом з тим, 23 липня 2008 року між АТ «ВТБ Банк»в особі директора Одеської філії АТ «ВТБ Банк»ОСОБА_3, що діяв на підставі положення про філію та довіреності з одної сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, був укладений Кредитний договір №N20.00.000054 (надалі за текстом Кредитний договір).

Відповідно до п.1.1. Кредитного договору, банк надає позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі 25056,00 доларів США на сім років до 23 липня 2015 року виходячи з процентної ставки у розмірі 13,00% річних на купівлю автомобілю марки Corolla», з використанням кредиту згідно призначення й поверненням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із графіком повернення кредиту та сплати процентів.

При цьому, як погодили сторони в п.4.5 Кредитного договору, позичальник зобовязаний повністю повернути кредит, сплатити нараховані проценти та щомісячну комісію незалежно від настання строку виконання зобовязання у випадках, зокрема, порушення позичальником своїх зобовязань за Кредитним договором, в тому числі несплати процентів за користування кредитом та щомісячної комісії, в тому числі неналежної сплати процентів та комісії.

На забезпечення виконання зобовязань за Кредитним договором, 23 липня 2008 року між АТ «ВТБ Банк»в особі директора Одеської філії АТ «ВТБ Банк»ОСОБА_3, що діяв на підставі положення про філію та довіреності з одної сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, був укладений Договір застави №N20.00.000054ДЗ1, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в заставу банку автомобіль Corolla», 2008 року виготовлення, синього кольору, номер шасі (кузов, рама) №JTNBV56E10J033749, тип легковий седан, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить заставодавцеві на праві приватної власності.

Згідно ст. 1046 ч.ч.1,2 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Разом з тим, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

В силу ст. 1054 ч.ч.1,2 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ст. 1055 ч.ч.1,2 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

З урахуванням даних норм закону, а також на підставі встановлених фактів по справі, суд прийшов до висновку, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виниклі позикові, а між АТ «ВТБ Банк»та ОСОБА_2 кредитні правовідносини, що підтверджується змістом відповідних правочинів. Проте, як встановив суд, відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконала грошового зобовязання перед ОСОБА_1 та належним чином не виконує грошового зобовязання перед АТ «ВТБ Банк», про що свідчать факт наявності боргового документу у кредитора ОСОБА_1, а також виписка з особового рахунку позичальника ОСОБА_2 за станом на 03 березня 2010 року згідно Кредитного договору.

Згідно положень ст. 1049 ч.ч.1,3 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Втім, в порушення вимог Договору позики, а також п.п.1.1.,4.1. Кредитного договору, ОСОБА_2 умови правочинів не виконує, позику і кредит не повертає, проценти не сплачує, що було визнано відповідачем та не заперечувалось при розгляді справи.

Заявляючи та обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 виходив з суми заборгованості згідно розписки у розмірі 25000,00 доларів США, а повноважні особи АТ «ВТБ Банк» з розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку позичальника ОСОБА_2 за станом на 03 березня 2010 року, згідно яких загальна сума заборгованості ОСОБА_2 перед АТ «ВТБ Банк»складає 30816,50 доларів США або 246223,82 гривень, з яких: 185875,84 основна сума боргу, 16221,05 гривень сума боргу за процентами, 42731,77 гривень сума пені, 1395,16 гривень сума інфляційних.

В силу ст. 509 ч.ч.1,2 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ч.1, ч.2 п.1 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як наводить ст. 202 ч.ч.1,2 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно ст. 203 ч.ч.1,2,3,4,5 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказує ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ч.1 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В силу ст. 536 ч.ч.1,2 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно загальної регламентації ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобовязання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як наводить ст. 612 ч.1 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до ст. 614 ч.1 ЦК України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 625 ч.ч.1,2 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлює ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

На підставі викладеного, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позичальник ОСОБА_2 порушила та прострочила виконання зобовязання з повернення боргу за Договором позики та з повернення кредиту та процентів за Кредитним договором.

В силу ст. 533 ч.ч.1,2 ЦК України, грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як наводить ст. 534 ч.1 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобовязання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, повязані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Сторона позивача АТ «ВТБ Банк», як зазначалось, просила суд стягнути з ОСОБА_2 суму боргу за Кредитним договором з урахуванням індексу інфляції, про що суду було надано відповідні розрахунки. Однак, у звязку з тим фактом, що у виниклому між сторонами по справі грошовому зобовязанні було визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті (доларах США), суд не погоджується з розрахунками позивача щодо встановлення розміру інфляційних за відповідний період прострочення зобовязання, оскільки суд не знаходить можливим застосовувати встановлені Державним комітетом статистики України (в теперішній час Державна служба статистики України) індекси споживчих цін (індекси інфляції) щодо валюти іноземної держави. Виходячи з викладеного, суд відмовляє АТ «ВТБ Банк»в задоволені даної вимоги.

Тобто, зважаючи на таку регламентацію виниклих між сторонами по справі правовідносин й виходячи з положень Договору позики та Кредитного договору, з огляду на офіційний курс гривні до іноземних валют, встановлений Національним Банком України відповідно на 16 лютого 2012 року та 02 березня 2010 року, основна сума боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за Договором позики становить 25000,00 х 7,99 = 199750,00 гривень, а сума заборгованості ОСОБА_2 перед АТ «ВТБ Банк»за Кредитним договором з урахуванням процентів та штрафних санкцій без урахування інфляційних становить 30641,90 х 7,99 = 244828,78 гривень.

Одночасно із вимогою щодо стягнення з боржника ОСОБА_2 суми заборгованості за грошовим зобовязанням, стороною позивача АТ «ВТБ Банк»заявлено вимогу про звернення стягнення на заставлене майно на підставі укладеного між сторонами договору застави.

У звязку з цим суд звернув увагу на наступне. В силу ст. 589 ч.ч.1,2 ЦК України, у разі невиконання зобовязання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобовязання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у звязку із предявленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Разом з тим, як регламентує ст. 590 ч.ч.1,2 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобовязання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що рішення суду не має бути ілюзорним, а повинно бути таким, що виконується, суд вбачає обґрунтованим одночасно вирішити питання щодо звернення стягнення на предмет застави внаслідок порушення основного грошового зобовязання.

Відповідно до ст. 88 ч.ч.1,2,3 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Але якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином у звязку із задоволенням заявлених позовів, виходячи з матеріалів справи, суд вважає обґрунтованим стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму оплаченого судового збору (державного мита) у розмірі 1700,00 гривень та суму оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 гривень; а на користь АТ «ВТБ Банк» суму оплаченого судового збору (державного мита) у розмірі 1700,00 гривень та суму оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 гривень.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 61, 79, 88, 174, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 199750,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму оплаченого судового збору (державного мита) у розмірі 1700,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 гривень.

Позов АТ «ВТБ Банк»до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь АТ «ВТБ Банк»суму заборгованості за Кредитним договором №N20.00.000054 від 23 липня 2008 року з урахуванням процентів та штрафних санкцій у загальному розмірі 244828,78 гривень.

Звернути стягнення на предмет застави за Договором застави №20.00.000054-ДЗ1 від 23 липня 2008 року у звязку із порушенням основного зобовязання за Кредитним договором №N20.00.000054 від 23 липня 2008 року у вигляді автомобілю Corolla», 2008 року виготовлення, синього кольору, номер шасі (кузов, рама) №JTNBV56E10J033749, тип легковий седан, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь АТ «ВТБ Банк»суму оплаченого судового збору (державного мита) у розмірі 1700,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь АТ «ВТБ Банк»суму оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 гривень.

В задоволенні решти вимог АТ «ВТБ Банк»до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: /підпис/