Ухвала суду № 30737990, 03.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2013 р. м. Київ К-28255/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції міста Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2010 по справі №2-а-11222/09/0470 за позовом Повного товариства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 «Фараон» -ломбард до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2010, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2010, позовні вимоги Повного товариства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 «Фараон» -ломбард до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення №0001021701/0 від 03.06.2009, №0000192307/0 від 04.06.2009, №0000192307/1 від 19.06.2009, №0001021701/1 від 24.06.2009, №0001021701/2 від 27.08.2009, №0000192307/2 від 27.08.2009.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що при формуванні страхового резерву позивач не перевищив встановлений граничний розмір, а податковим агентом ломбард може виступати лише при поверненні ( виплаті) фізичній особі надлишку суми, що залишилася після задоволення боргових вимог від реалізації заставленого майна.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 21.08.2009 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 27.08.2010 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2010, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.п. 12.2.3 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.8.1 ст.8, п.17.2 ст. 17, п.19.2 ст.19, п.п.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.70, ч.4 ст. 72, ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скаргах доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту №3534/220/30938862 від 26.05.2009, складеного за результатом планової виїзної перевірки Повного товариства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 «Фараон» -ломбард з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2008, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення №0001021701/0 від 03.06.2009, яким позивачу визначено податкові зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 228613,99грн.; №0000192307/0 від 04.06.2009, якими позивачу визначено податкові зобов'язання по податку на прибуток підприємств у сумі 35682,60грн.

За результатом апеляційного узгодження, скарги позивача залишено без задоволення, прийнято податкові повідомлення-рішення №0001021701/1 від 24.06.2009, №0001021701/2 від 27.08.2009, №0000192307/1 від 19.06.2009, №0000192307/2 від 27.08.2009, якими визначені суми податкових зобов'язань залишено без змін.

Підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п.12.2.3 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок формування страхового резерву понад 15% суми боргових вимог (ІІ-ІV квартали 2008 року), та п.8.1 ст.8, п.17.2 ст.17, п.19.2 ст.19, п.п.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме, не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 76192,90грн. (2007, 2008 роки). При цьому, податковий орган виходив з того, що при розрахунку страхового резерву позивач не здійснював оцінки фінансового стану клієнтів при здійсненні фінансових операцій і щомісячну інвентаризацію прострочених та сумнівних заборгованостей, а використовував загальну суму дебіторської заборгованості, яка фактично є сукупними зобов'язаннями за виданими кредитами. Протягом 2007-2008 років позивач проводив реалізацію майна фізичних осіб у випадках невиконання ними обов'язків за договорами позики, проте при отриманні коштів не утримав та не перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб у розмірі 76008,15грн. Відповідно до п.п.12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом).

В силу п.п. 12.2.2 п. 12.2 зазначеної статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Відповідно до абз. 3 та 4 п.п.12.2.3 п.12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, для небанківських фінансових установ - розміру, що встановлюється відповідними законами про відповідну небанківську фінансову установу, але не більше 15 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупних зобов'язань дебіторів такої небанківської фінансової установи на останній робочий день звітного податкового періоду. До суми зазначеної заборгованості не включаються зобов'язання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності фінансових установ.

У разі коли за наслідками звітного податкового періоду відбувається зменшення сукупного розміру нестандартних або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у зв'язку з їх переведенням до стандартної категорії чи зі списанням до складу валових витрат платника податку за процедурою, встановленою пунктом 12.3 цієї статті, або при зменшенні сум боргових вимог, що використовується як база для визначення обмежень, встановлених підпунктом 12.2.3 цього пункту, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу фінансової установи за наслідками такого звітного періоду (п.п.12.2.4 п.12.2 ст.12 вказаного Закону).

Згідно з пунктом 1.5 розділу 1 Методики формування небанківськими фінансовими установами резерву для покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними, затвердженої розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 04.06.2004 №919 (далі-Методика) з метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність клієнтів оцінка ризиків здійснюється фінансовою установою за всіма фінансовими операціями.

Резерви під нестандартну заборгованість формуються за фінансовими операціями, які залежно від наявності забезпечення, а також кількості днів, на які прострочено заборгованість, поділяються на 3 основні групи ризику: небезпечні, сумнівні та безнадійні (п.6.2 розділу 6 Методики).

За визначенням закріпленим у п.1.3 Методики, небезпечна фінансова операція - фінансова операція, за якою ризик є значним, надалі може збільшуватися і становити не більше 20 (двадцяти) процентів від суми заборгованості, а також є імовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені відповідним договором; сумнівна фінансова операція - фінансова операція, за якою виконання зобов'язань з боку клієнта фінансової установи в повній сумі (з урахуванням фінансового стану клієнта та рівня забезпечення) під загрозою, імовірність повного погашення заборгованості низька та становить не більше 50 (п'ятдесяти) процентів від суми заборгованості; безнадійна фінансова операція - операція, імовірність виконання зобов'язань за якою з боку клієнта фінансової установи (з урахуванням фінансового стану клієнта та рівня забезпечення) практично відсутня; ризик за такою операцією дорівнює сумі заборгованості за нею.

За результатом розгляду справи було встановлено, що під час створення страхового резерву та оцінки фінансового стану позичальників позивач використовував як базову заборгованість за договорами, за якими найбільш ймовірним було непогашення кредитів. Страховий резерв за чотири квартали 2008 року склав 512459,00грн. (9,27% сукупної дебіторської заборгованості).

Отже, за встановлених обставин та з врахуванням визначення поняття нестандартних кредитів, позивач правильно сформував страховий резерв та відніс його до валових витрат відповідного періоду.

Правильним є також висновок судів попередніх інстанцій щодо безпідставності нарахування позивачеві податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб.

Так, відповідно до приписів п.1.2 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» доходом є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

За змістом пп. 4.3.23 п. 4.3 ст. 4 вказаного Закону сума позики становить дохід фізичної особи, яка її одержує, але до визначеного договором строку її повернення ця сума не є об'єктом оподаткування.

Одним з видів договору позики є позика під заставу нерухомого та рухомого майна. Відповідно щодо ломбардів така позика під заставу є закладом, який згідно зі статтею 575 Цивільного кодексу України передається заставодавцем лише у володіння заставодержателя (ломбарду), а за заставодавцем зберігається право користування і розпорядження предметом застави (ст.586 Цивільного кодексу України), тобто власник заставлених речей не втрачає права власності на них.

У разі невиконання фізичною особою забезпеченого заставою зобов'язання та реалізації заставленого майна, власник останнього несе витрати у розмірі суми, що йде на погашення кредиту, і лише позитивна різниця між сумою таких коштів та звичайною вартістю майна, переданого в заставу, включається до складу загального оподатковуваного доходу заставодавця відповідного звітного податкового періоду, що відповідає приписам абз.3 п.1.2 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Отже, сума отримана від продажу заставленого майна в розмірі, що дорівнює сумі кредиту не є доходом заставодателя. Проте, при цьому може виникнути об'єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечених заставою вимог заставодержателя (ломбарду), який підлягає поверненню заставодавцю, оскільки ця сума фактично знаходиться в ломбарду під час одержання ним коштів від реалізації заставленого майна.

Таким чином, лише при поверненні (виплаті) ломбардом фізичній особі надлишку суми, що залишилася після задоволення боргових вимог від реалізації заставленого майна, ломбард повинен виступати податковим агентом щодо таких виплат і, як передбачено п.1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному ст. 8 вказаного Закону.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції міста Дніпропетровська залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв