Ухвала суду № 30737886, 04.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2013 року м. Київ К-36043/10

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2010

у справі № 2а-6227/09/2670

за позовомСпеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податківдо1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Солстрой» 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Еконт»простягнення коштів, одержаних за нікчемним договором

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі по тексту - позивач, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солстрой» (далі по тексту - відповідач-1, ТОВ «Солстрой») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Еконт» (далі по тексту - відповідач-2, ТОВ «Еконт») про стягнення в доход держави кошти, одержані за договором № 13/7 від 13.07.2005, вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, у зв'язку з його нікчемністю.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2009, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2010, в задоволенні позову відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 13.07.2005 між ТОВ «Солстрой» та ТОВ «Еконт» був укладений договір № 13/7, за яким ТОВ «Еконт» взяло на себе зобов'язання виконати власними силами роботи з діамантового різання та свердління залізобетону на об'єкті будівництва адміністративної будівлі Федерації футболу України по провулку Лабораторний, 7-а у Печерському районі м. Києва на загальну суму 281214, 20 грн.

Як видно з матеріалів справи, роботи на підставі вказаного договору виконані ТОВ «Еконт» у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами виконаних підрядних робіт.

З платіжних доручень з відмітками банку про їх виконання, а також з довідки про перерахування коштів ТОВ «Солстрой» на рахунок ТОВ «Еконт» за виконані роботи за Договором № 13/7 видно, що замовник зазначені роботи оплатив повністю.

Поряд з цим, 26.05.2009 за результатами документальної невиїзної перевірки ТОВ «Солстрой» СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП було складено акт № 194/42-30/30210582, яким, встановлено порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у вигляді завищення валових витрат за період з травня 2005 року по грудень 2006 року внаслідок зарахування до валових витрат сум, які були сплачені ТОВ «Солстрой» на користь ТОВ «Еконт» за виконання робіт на об'єкті будівництва адміністративної будівлі Федерації футболу України по провулку Лабораторний, 7-а у Печерському районі м. Києва на підставі договору № 13/7 у розмірі 281214,20 грн.

З аналізу акту перевірки видно, що підставою для висновку позивача про завищення валових витрат стала встановлена ним нікчемність договору № 13/7, а також виписаних на його підставі податкових накладних у зв'язку з тим, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04.04.2007 у справі № 2-1719/07 було визнано недійсним з моменту реєстрації статут ТОВ «Еконт», а також Свідоцтво платника податку на додану вартість № 37092895, з чого позивач зробив висновок, що підприємницька діяльність ТОВ «Еконт» проводилась невстановленими особами.

Згідно з ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04.04.2007 у справі № 2-1719/07 про визнання недійсними установчих документів та Свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Еконт» видно, що в межах даної справи не досліджувалась наявність протиправного умислу, завідомо суперечного інтересам держави і суспільства, при укладенні договору № 13/7.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства на підставах визнання його установчих документів недійсними є здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, зокрема держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не спричиняє недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

З наданого до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців судами встановлено, що на момент розгляду справи, а також на момент підписання спірного договору підряду, актів виконаних робіт та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Еконт» не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, позивачем не надано, керівником вказаного підприємства значиться ОСОБА_2.

Отже, суди дійшли вірного висновку, що наявність у сторін при укладенні договору № 13/7 протиправного умислу, завідомо суперечного інтересам держави і суспільства, не може бути підтверджені лише зазначеним судовим рішенням.

В той же час, сама по собі угода про виконання підрядних робіт не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки виконання зазначених робіт не потребує ліцензії, інших законодавчих обмежень стосовно укладення відповідного договору судом не встановлено, а належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у сторін за договором № 13/7 мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, позивач не надав.

Твердження позивача про те, що сторони за договором № 13/7 прагнули настання протиправних наслідків у вигляді несплати податків, що потягнуло б за собою збитки у великих розмірах для державного бюджету, на думку судів попередніх інстанцій не відповідає дійсним обставинам справи та спростовується наступним, з чим погоджується колегія суддів.

Зобов'язання за договором № 13/7 між ТОВ «Солстрой» та ТОВ «Еконт» виконання підрядних робіт на об'єкті будівництва адміністративної будівлі Федерації футболу України по провулку Лабораторний, 7-а у Печерському районі м. Києва виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами виконаних підрядних робіт, платіжними дорученнями з відмітками банку про їх виконання, копії яких залучені до матеріалів справи, а також довідкою про перерахування коштів ТОВ «Солстрой» на рахунок ТОВ «Еконт» за виконані роботи.

Всі суми, віднесені ТОВ «Солстрой» до податкового кредиту, підтверджені податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037. Відповідні суми податку на додану вартість позивачем сплачені в вартості виконаних робіт, що підтверджується платіжними дорученнями з відмітками банку про їх виконання.

Отже, суди вірно зазначили, що позивачем не доведено наявність у ТОВ «Солстрой» та ТОВ «Еконт» умислу на укладення договору № 13/7 з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Спірний договір був укладений відповідачами з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, зобов'язання за ним виконані сторонами належним чином, а тому не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства.

Стягнення в доход держави одержаного за господарським зобов'язанням, вчиненим з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, передбачене ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційною санкцією, яка стягується виключно на підставі рішення суду, а тому підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою санкцією за своєю юридичною сутністю.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем при зверненні до суду не дотримано вимог ст. 250 Господарського кодексу України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав. Натомість, ТОВ «Солстрой» довело суду правомірність укладення та виконання спірного договору № 13/7, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова