Ухвала суду № 30737884, 04.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" квітня 2013 р. м. Київ К-35749/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О

за участю:

секретаря Бовкуна В.В.

представника позивача Острікової Т.Г., Рицького С.В.

представника відповідача Алексєєнко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010

у справі № 2а-1606/10/2670

за позовомПідприємства з 100 % іноземними інвестиціями «Монблан»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києвапровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Підприємство з 100 % іноземними інвестиціями «Монблан» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.09.2009 №0005902302/0, від 20.11.2009 №0005902302/1, від 29.01.2010 №0005902302/2.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2010, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено позапланову невиїзну перевірку позивача в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» за червень 2009 року, за результатами якої складено акт перевірки від 01.09.2009 №157/9/2302/32671445.

На підставі вказаного акту, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.09.2009 №0005902302/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2056009,00 грн., з яких: 1581545,00 грн. основного платежу та 474464,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За наслідками процедури адміністративного оскарження дане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, у зв'язку з чим ДПІ у Шевченківському районі м. Києва прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.11.2009 №0005902302/1 та від 29.01.2010 №0005902302/2.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту). В силу пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, право платника податку відобразити податковий кредит виникає тільки на підставі та за наявності податкової накладної, отже дані до податкової декларації можуть вноситись тільки у період отримання такої податкової накладної, що і мало місце у спірному випадку.

Згідно із абз. 2 пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, постачальник товарів ВАТ «СКБ «Дністер» не відмовляв позивачеві у наданні податкових накладних, а подав їх із запізненням через об'єктивні причини - зміна керівництва банку та введення тимчасової адміністрації.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, враховуючи той факт, що позивач включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованого у зв'язку з придбанням та фактичним отриманням товарів, підтверджених документально, на підставі дійсних, реально виконаних правочинів особами, зареєстрованими платниками податку на додану вартість, відсутні правові підстави для висновку про завищення податкового кредиту у загальній сумі 3725000,00 грн., а тому, визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, зазначеного у оспорюваних податкових повідомленнях-рішеннях є неправомірним.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. СтепашкоСудді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров

З оригіналом згідно Помічник суддіО.Я. Меньшикова