Ухвала суду № 30737846, 04.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/40035/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М.О.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Євровнєшторг" до Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Миколаєва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Євровнєшторг" (далі - ТОВ "Компанія "Євровнєшторг") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Миколаєва (далі - ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2009 року позов ТОВ "Компанія "Євровнєшторг" задоволено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва залишено без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2009 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Компанія "Євровнєшторг" у задоволені позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва в період з 14.05.2009 року по 15.05.2009 року проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ "Компанія "Євровнєшторг"з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з TOB «Югстройпуть» за період вересень, листопад 2008 року. За результатами перевірки складено акт від 16.05.2009 року за №1901/23-700/30533741.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем п.п 7.2.1 п. 7.2, п.п 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п 7.5.1 п. 7.5, п.п 7.7.1, п.п 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 з урахуванням пунктів 1.3, 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого було завищено суму бюджетного відшкодування на загальну суму 80437, 00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.05.2009 року №0000062302/0, про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 80437, 00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що платника податку визначено як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом пп. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, який виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, право на включення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту виникає у платника податку за умови встановлення тієї обставини, що вартість придбаних товарів (робіт, послуг) підлягає віднесенню до складу валових витрат виробництва (обігу) за наявності податкової накладної, яка засвідчує факт поставки товару або надання послуги.

Підпунктами 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, та не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку, визначені у пунктах «а», «в», «г», «д» п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно з вимогами п.п 7.2.1 п. 7.2, п.п 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п 7.5.1 п. 7.5, п.п 7.7.1, п.п 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач по справі виконав обов'язкові умови для виникнення права платника податку на бюджетне відшкодування: податковий кредит був сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних за фактично придбаний товар з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, щовідповідач у акті перевірки підтвердив, що позивач сплатив на користь постачальників товарів суми ПДВ, які були заявлені ним в подальшому до відшкодування; позивач відповідно до закону мав належним чином оформлені декларації з ПДВ та заяву про повернення сум бюджетного відшкодування.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ТОВ "Компанія "Євровнєшторг".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Миколаєва залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров