Ухвала суду № 30737841, 04.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/44754/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М.О.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2011 року у справі за позовом Малого спільного підприємства "БІОНА" до Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА

Мале спільне підприємство "БІОНА" (далі - МСП "БІОНА") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області (далі - ДПІ у Старобешівському районі) в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2011 року позов МСП "БІОНА" задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у Старобешівському районі залишено без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2011 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції ДПІ у Старобешівському районі подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити МСП "БІОНА" у задоволені позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у Старобешівському районі у період з 15.09.2010 року по 24.09.2010 року здійснена невиїзна документальна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ТОВ "Пандорра" за лютий 2010 року, ТОВ "Шильда" за квітень 2010 року, ТОВ "Фірма Гранш" за травень 2010 року. За результатами перевірки с кладений акт від 24.09.2010 року №397/23-0/20399553.

Перевіркою встановлено, що згідно довідки ДПІ у Київському районі м. Донецька №7672/7/15-1 від 27.07.2010 року про неможливість проведення перевірки ТОВ "Пандорра", підприємство не знаходиться за юридичною адресою. Остання податкова звітність з ПДВ подана за лютий 2010 року, останній розрахунок комунального податку наданий за 2010 року, декларації з податку на прибуток за 2009 року та І квартал 2010 року відсутні. Основні засоби відсутні. Додаток К1 до декларації з податку на прибуток не надавався. Згідно довідки форми 1ДФ на підприємстві працює 1 людина, яка враховуючи обсяг декларуємих доходів, не могла здійснювати такий об'єм робіт.

Згідно листа ДПІ у Київському районі м. Донецька від 12.11.2010 року №11898/10/29-013 ТОВ "Пандорра" 01.09.2010 року виключено з реєстру платників ПДВ. Згідно електронних відомостей державного реєстратора 18.10.2010 року внесений запис про припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом.

Згідно довідки ДПІ у Кіровському районі м. Донецька від 22.07.2010 року №423/15-213/36559791 про неможливість проведення перевірки ТОВ "Фірма Гранш" підприємство не знаходиться за юридичною адресою, відсутні основні засобі, складські приміщення, виробничі потужності, відсутні відомості про кількість працюючих.

ДПІ у Старобешівському районі 06.10.2010 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0002122350/0, яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 33466,23 грн., у тому числі 22310,82 грн. - за основним платежем та 11155,41 грн. - за штрафними санкціями.

В результаті оскарження податкового повідомлення-рішення від 06.10.2010 року №0002122350/0 в адміністративному порядку, рішенням ДПІ у Старобешівському районі від 26.11.2010 року №15576/10/25-013 скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

За наслідками розгляду первинної скарги ДПІ у Старобешівському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.11.2010 року №0002122350/1.

Позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення до ДПА в Донецькій області. Рішенням ДПА в Донецькій області від 31.01.2011 року №1683/10/25-113-1 скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

За наслідками розгляду повторної скарги ДПІ у Старобешівському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.02.2011 року №0002122350/2, яке є предметом оскарження в даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Пандорра» (договір від 01.10.2009 року), ТОВ «Фірма Гранш» (договір від 04.05.2010 року) було укладено договори. Суми по податковим накладним, виписаним ТОВ «Пандорра» та ТОВ «Фірма Гранш» включені до податкового кредиту та податкові накладні відображені в реєстрі отриманих податкових накладних.

Також судами попередніх інстанцій встановлений реальний характер господарських операцій між позивачем та ТОВ «Пандорра», ТОВ «Фірма Гранш», за наслідками виконання яких позивачем було сформовано оспорюваний податковий кредит.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що відсутність товарно-транспортних накладних не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податків (позивача у справі) права на податковий кредит з податку на додану вартість, оскільки наявність цих документів не пов'язано з датою виникнення права платника податків на податковий кредит з податку на додану вартість, яка визначається пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Щодо висновку податкового органу про те, що укладені угоди з ТОВ "Пандорра" і ТОВ "Фірма Гранш" мають ознаки нікчемності та не спричиняють реального настання правових наслідків, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно довідок з Єдиного державний реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ТОВ "Пандорра" та ТОВ "Фірма Гранш" під час здійснення операцій з постачання товарів та складення первинних документів були зареєстровані як юридичні особи, а як наслідок мали право здійснювати господарську діяльність.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що операції з постачання товару від ТОВ "Пандорра" та ТОВ "Фірма Гранш" підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, рахунками, актами про приймання матеріалів, журналом обліку довіреностей, податковими накладними. Оприбуткування товару підтверджується записами у книзі складського обліку матеріалів.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що виходячи із вимог ст. 215 ЦК України підстави, передбачені ст. 203 ЦК України, для визнання спірних правочинів недійсними відсутні.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товару (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товару (послуг).

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абзацами 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2. статті 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні отримані позивачем у відповідності до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а отже позивач має право на формування податкового кредиту.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. що висновок відповідача про порушення позивачем п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 22310,82 грн. є неправомірним.

Відповідно до п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту, застосування до нього штрафних санкцій в сумі 11155,41 грн. є безпідставним.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров