Рішення № 30698431, 11.04.2013, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №0608/2-1295/12 Головуючий у 1-й інст. Єзерська І.В.

Категорія 30 Доповідач Косигіна Л. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області

в складі: головуючої судді Косигіної Л.М.

суддів: Жигановської О.С., Кочетова Л.Г.

при секретарі Крижанівській М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 07 грудня 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача 45220 грн. на відшкодування матеріальної та 10000 грн. моральної шкоди, спричинених внаслідок ДТП. Зазначив, що 14.05.2007 року біля 19.00 год. на 153 км. автодороги Київ-Чоп з вини водія ОСОБА_2 сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок чого його автомобіль НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження. Причиною виникнення ДТП стала невідповідність дій відповідача вимогам п.п. 10.1, 10.4 ПДР України, що підтверджується постановою Личаківського районного суду м. Львова від 23.01.2008 року. Оскільки відповідач у добровільному порядку відмовляється відшкодувати спричинену шкоду, просив стягнути з нього вищевказану суму.

Рішенням Житомирського районного суду від 07 грудня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 44800 грн. матеріальної та 2000 грн. моральної шкоди. Вирішено питання про відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та їх неповне дослідження, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянт зазначив, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини позивача, що підтверджується постановою про порушення кримінальної справи за ч. 1 ст. 286 КК України від 07.11.2011 року. Суд першої інстанції, не з'ясувавши наслідків розгляду даної кримінальної справи, ухвалив незаконне рішення, яким з нього стягнув матеріальну і моральну шкоду. Крім того, по справі не проведено автотоварознавчу експертизу, хоча ним заявлялося таке клопотання. Також, в порушення вимог п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27.03.1992 р., суд під час винесення рішення про стягнення вартості пошкодженого транспортного засобу, яке не може використовуватись за призначенням, проте має певну цінність, не обговорив питання про передачу йому цього майна після відшкодування збитків.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, в разі якщо не доведе, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Судом встановлено, що 14.05.2007 року біля 19.00 год. ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_2 та рухаючись по автошляху Київ-Чоп зі сторони м. Н.-Волинського, виконуючи на 153 км. маневр повороту ліворуч в напрямку м. Києва, порушив вимоги п.п. 10.1, 10.4 ПДР України, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3, який рухався у зустрічному напрямку. Власником автомобіля Renault Kangoo є ОСОБА_1 Внаслідок дорожньо-транспортної ОСОБА_3 отримав легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я (а.с. 49-51 том 2), ОСОБА_2 - середньої тяжкості тілесні ушкодження (а.с. 53-58, 101-103 том 2), а автомобілі - пошкодження.

Порушення ОСОБА_2 вимог п.п. 10.1, 10.4 ПДР України знаходиться в прямому причинному зв'язку з виникненням ДТП.

Вищенаведене підтверджується поясненнями сторін, матеріалами цивільної та кримінальної справи, порушеної по факту ДТП (а.с. 18-122 том 2).

Зокрема, допитаний 14.05.2007 року свідок ОСОБА_4 пояснив, що рухався на автомобілі по автодорозі Київ-Чоп зі сторони м. Н.-Волинського в напрямку м. Києва. Для повороту ліворуч на об'їзну він зайняв смугу для повороту, включив покажчик та зупинився, щоб дати дорогу зустрічному автомобілю Рено. Раптово з правої сторони (з правого ряду) почав виконувати поворот ліворуч мікроавтобус білого кольору. В цей час автомобіль Рено знаходився на відстані 20 метрів. Коли мікроавтобус виїхав на смугу зустрічного руху, відбулося зіткнення із автомобілем Рено. Швидкість автомобіля Рено приблизно становила 40 км/код, а мікроавтобуса - 70-80 км\год (а.с. 34-35 том 2).

Допитаний працівниками ДАЇ водій ОСОБА_3 пояснив, що він керуючи автомобілем Рено їхав зі швидкістю 50 км/год. На перехресті біля поста ГАЇ в с. Іванівка побачив фури, які мали намір повернути на об'їзну дорогу та пропускали його. Коли він виїхав на перехрестя, то зіткнувся з автомобілем, який до цього не бачив із-за фур (а.с. 36 том 2).

Відповідач ОСОБА_2, допитаний працівниками ДАЇ, пояснив, що рухався на автомобілі Меrcedes по автодорозі Київ-Чоп від м. Рівне у напрямку м. Києва. Він виконував поворот ліворуч на об'їзну дорогу з правої смуги, оскільки ліва була зайнята фурами. Перед здійсненням повороту бачив легковий автомобіль, який рухався у зустрічному напрямку із м. Житомира. Даний автомобіль він не пропустив, оскільки думав, що встигне повернути, так як автомобіль був далеко. Аналогічні пояснення ОСОБА_2 дав і під час апеляційного розгляду цивільної справи.

З висновків спеціаліста № 3/361 від 17.09.2007 року, № 3/7 від 06.02.2008 року, висновку експерта сектору автотехнічних досліджень НДЕКЦ при УМВС України в Житомирській області №3/338 від 27.02.2012 року вбачається, що згідно показів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, водій автомобіля Renault Kangoo не мав технічної можливості уникнути зіткнення шляхом своєчасного гальмування до місця знаходження автомобіля Меrcedes-Sprinter. Згідно показів водія ОСОБА_2 водій автомобіля Renault Kangoo мав технічну можливість уникнути зіткнення. Оскільки в вихідних даних вказано два варіанти часу існування небезпеки з моменту виникнення небезпеки до моменту зіткнення, а також як третій варіант - віддалення від місця зіткнення (за показами обох учасників ДТП та свідка ОСОБА_4), що може призвести до неоднозначного та необґрунтованого висновку, то питання про причину виникнення ДТП несе юридично-правовий характер і виходить за межі компетенції експерта автотехніка і може бути вирішено судом (органами слідства, дізнання) самостійно на основі юридичного аналізу матеріалів перевірки ДТП з урахуванням висновків даного дослідження (а.с. 67-71, 75-79, 115-119 том 2).

З постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, які були винесені 18.09.2007 року, 08.02.2008 року, 07.04.2011 року, 15.09.2011 року вбачається, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок невиконання водієм ОСОБА_2 вимоги п.п. 10.1, 10.4 ПДР України.

Постановою ст. слідчого СВ Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області від 20.07.2012 року досудове слідство по кримінальній справі 080062/11 було зупинено до встановлення особи, яка скоїла злочин (а.с. 120 том 2). На час ухвалення рішення судом першої інстанції та на час апеляційного розгляду вказана постанова була чинною.

З постанови Личаківського районного суду м. Львова від 23.01.2008 року вбачається, що ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, провадження у справі закрито у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення (а.с. 17 том 1). У постанові зазначено, що ДТП сталася з вини водія ОСОБА_2, який порушив вимоги п.п. 10.1., 10.4 ПДР України.

З відповіді Богунського районного суду м. Житомира вбачається, що адміністративна справа відносно ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП розглянута 02.01.2008 року. Провадження по справі закрито на підставі ст. 38 КУпАП (а.с. 243, 263 том 1, ). Копія постанови на даний час не збереглася.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ДТП сталася з вини водія ОСОБА_2, внаслідок невиконання ним п.п. 10.1., 10.4 ПДР України.

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_3 перевищив швидкість руху, встановлену на даному відрізку дороги, внаслідок чого не встиг загальмувати, нічим не підтверджуються.

З висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 15283/А від 24.04.2008 року вбачається, що автомобіль НОМЕР_1 експлуатувати та відновлювати економічно недоцільно, матеріальний збиток складає 44800 грн. (том 1 а.с. 6-11).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про проведення автотоварознавчої експертизи. Проте, дана експертиза не була проведена з вини ОСОБА_2, який не провів її оплату (а.с. 203 том 1).

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 44800 грн. на відшкодування матеріальної шкоди. Разом з тим, судом помилково не обговорено питання про передачу відповідачу автомобіля НОМЕР_1, після відшкодування збитків.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27.03.1992 р., постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, проте має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Оскільки розмір збитків, визначений експертом, дорівнює вартості автомобіля Renault Kangoo, тому вказаний автомобіль необхідно передати відповідачу, після відшкодування матеріальної шкоди. За таких обставин, рішення суду в цій частині підлягає доповненню.

З п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.95 р. (з послідуючими змінами) вбачається, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Враховуючи характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань внаслідок пошкодження його автомобіля, який не придатний для подальшого використання, колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди, визначеної судом в сумі 2000 грн. Доводи апеляційної скарги, в цій частині, висновків суду не спростовують.

Розгляд даної справи закінчено за відсутності апелянта ОСОБА_2, повідомленого належним чином про час та місце слухання справи, який повторно не з'явився до суду. При цьому, суд визнає неповажною причину неявки відповідача та його представника, зазначені у заяві від 08.04.2013 року, оскільки апелянт двічі не з'явився до суду, надав пояснення по суті справи під час слухання 14.02.2013 року. Посилання апелянта на те, що його представник не може прибути в судове засідання, оскільки з ним не продовжено дію договору про надання правової допомоги спростовуються змістом цього договору, який укладено безстроково (а.с. 279 том 1). Даних про те, що вказану угоду скасовано (припинено) у справі немає.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 07 грудня 2012 року змінити, доповнивши його резолютивну частину вказівкою про зобов'язання ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 автомобіль НОМЕР_1, після отримання відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 44800 грн.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча Судді