Ухвала суду № 30682382, 11.04.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2013 року Справа № 173915/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Качмара В.Я., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної Державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ельпласт-Львів» до Городоцької міжрайонної Державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В червні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ельпласт-Львів» (далі - позивач, ТОВ «Ельпласт-Львів») звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Городоцькому районі (згодом замінено на Городоцьку міжрайонну державну податкову інспекцію, далі - відповідач, Городоцька МДПІ), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.06.2012 року № 0000312200, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 375910 грн. та 93978 грн. штрафних санкцій.

Позивач мотивує позов тим, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з ТОВ ФК «Соларіс», оскільки: податковий кредит було сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ ФК «Соларіс», яке на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість; отриманий товар було використано в господарській діяльності позивача, із нього було виготовлено поліетиленові труби, які реалізовано третім особам. Доводи відповідача про нікчемність угоди позивач вважає безпідставними, оскільки рішення суду про визнання нікчемним цього правочину не приймалось, а укладення угоди підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку (договором купівлі-продажу товару від 01.08.2010 року та відповідними накладними).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду вказаний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення № 0000312200, винесене Городоцькою МДПІ Львівської області Державної податкової служби 20.06.2012 року.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, не є обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому у суду відсутні правові підстави вважати, що податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено грошові зобов'язання, прийняті правомірно та у відповідності до норм чинного законодавства.

Постанову суду першої інстанції оскаржила Городоцька МДПІ, подавши на неї апеляційну скаргу.

Відповідач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню.

На обґрунтування своїх доводів посилається на висновки перевірки ТОВ «Ельпласт-Львів», згідно яких Позивачем, в порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», було завищено податковий кредит на суму 375910 грн. за серпень 2010 року по взаєморозрахунках з ТОВ ФК «Соларіс»; вказані операції мають ознаки фіктивності; позивачем не надано первинних документів щодо транспортування товару та довіреностей на його отримання, що, на думку відповідача, підтверджує, що господарська операція не відбулась.

У зв'язку з неявкою сторін у судове засідання справа розглядалася в порядку письмового провадження.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач - ТОВ «Ельпласт-Львів» (код ЄДРПОУ 23957545) зареєстроване Городоцькою райдержадміністрацією від 27.12.2001 року та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Городоцькому районі Львівської області з 16.04.2007 року.

Як вбачається з матеріалів справи, Городоцькою МДПІ Львівської області Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ельпласт-Львів» з питань правильності нарахування податкового кредиту при взаємовідносинах з ТОВ ФК «Соларіс» за період з 01.08.2010 по 31.08.2010 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 151/22/23957545 від 07.06.2012 року (далі по тексту - Акт).

На підставі вказаного Акту перевірки Городоцькою міжрайонною ДПІ Львівської області Державної податкової служби було прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.06.2012 року № 0000312200, яким позивачу за порушення п. 7.4.1, п.7.4 ст.7, пп 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» було нараховане податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 375910 грн. та 93978 грн. штрафних санкцій.

В Акті перевірки зазначено, що операції між ТОВ ФК «Соларіс» та ТОВ «Ельпласт-Львів» мають вдаваний характер, так як відсутність працюючих, відсутність основних фондів, транспортних засобів (ТОВ ФК «Соларіс»), не дають можливість виконання взятих на себе зобов'язань. Угоди з даними платником мають нікчемний характер.

Висновок перевіряючих ґрунтується на тому, що у відповідності до акту № 726/2301/36685006 від 03.03.2011 року ДПІ у м. Вінниця «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ ФК «Соларіс» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 28.09.2009 по 31.12.2010р.» було встановлено, що ТОВ ФК «Соларіс» не знаходиться за своєю юридичною адресою, у підприємства відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, а тому всі господарські операції цього контрагента є нікчемними.

За таких підстав в Акті перевірки зроблено висновок про порушення Позивачем п.7.4.1 п.7.4 ст.7, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 375910 грн. за серпень 2010 року; ч.1, ч.5 ст.203, ч.1 ч.2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228, ст.626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658,ст. 662 ЦК України в частині недодержання вимог в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах.

Вірно встановивши обставини справи, суд першої інстанції правильно застосував до правовідносин між сторонами відповідні їм норми матеріального права.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно із статтею 9 Закону № 996-XIV первинні документи мають мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно пункту 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4 Положення передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, з наступними змінами та доповненнями, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону 168/97-ВР не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит регулюють лише положення пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону 168/97-ВР, яким визначено, що датою виникнення платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової декларації, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до вимог п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону 168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Дотримання Позивачем вищенаведених норм підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, податковими накладними, копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, що належать позивачу, документами, що підтверджують право власності на складські приміщення та іншими.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення податкового законодавства контрагентами Позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до стст. 46-49 ПК України, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача у подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Позивач, як платник податків, не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Як зазначено в пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати замість будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Закон не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Отже, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що не знайшли свого підтвердження доводи Відповідача про порушення Позивачем вимог п.7.4.1 п.7.4 ст.7, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ч.1, ч.5 ст.203, ч.1 ч.2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228, ст.626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658,ст. 662 ЦК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не відповідають законодавству України та не можуть бути підставою для її задоволення.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної Державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 року у справі № 2а-5553/12/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді В.Я. Качмар

О.І. Мікула