Постанова № 30678457, 12.04.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2013 р. Справа № 5023/5403/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Афанасьєв В.В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Мар'єнков О.М. (довіреність №38-1-4/31-Ю від 20.12.12)

першого відповідача - ФОП ОСОБА_2 особисто,

другого відповідача - не з'явився,

третіх осіб - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 (вх. №536 Х/3) та апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 (вх.№ 768 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 24.01.13 у справі № 5023/5403/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" в особі Миколаївської філії, м.Миколаїв,

до 1) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Харків, 2)Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Лисичанськ Луганської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Приватне підприємство "Захід", м.Миколаїв,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_4, м.Лисичанськ Луганської області,

про стягнення 41434,50 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.01.13 (суддя Жигалкін І.П.) позов задоволено. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 на користь ПАТ "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" в особі Миколаївської філії матеріальну шкоду в порядку зворотної вимоги в сумі 41 434,50 грн. та суму судового збору у розмірі 1609,50 грн.

Рішення мотивовано тим, що ФОП ОСОБА_2 є перевізником вантажу, який під час перевезення було пошкоджено, а ФОП ОСОБА_3 є власником транспортного засобу, на якому перевозився вантаж.

Перший відповідач, ФОП ОСОБА_2, із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в позові. Зокрема, апелянт посилається на пропущення позивачем строку позовної давності, неправильну кваліфікацію судом підстав звернення страховика до позивачів, що призвело до помилкового, на думку апелянта, рішення про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу, недоведеність факту виникнення між ФОП ОСОБА_2 та страхувальником (ПП "Захід") відносин щодо перевезення вантажу, здійснення позивачем страхової виплати на користь ПП "Захід" з порушенням вимог чинного законодавства та договору страхування, недоведеність факту порушення водієм правил дорожнього руху, наявності в діях останнього правопорушення та причинно-наслідкового зв'язку між порушенням та наявним пошкодженням вантажу, а також - на відсутність правових підстав для солідарного стягнення коштів з відповідачів.

Другий відповідач, ФОП ОСОБА_3, також подав на вказане рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необгрунтованість оскаржуваного рішення, просить суд зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові. Зокрема, апелянт зазначає, що ФОП ОСОБА_3 не є перевізником і водій транспортного засобу, що здійснював перевезення, не знаходиться з ФОП ОСОБА_3 у трудових або цивільно-правових відносинах; комерційний акт та страховий акт, якими позивач обґрунтовує розмір позовних вимог, складені з порушенням вимог чинного законодавства; апелянт також посилається на те, що страховою компанією не перевірено, а судом першої інстанції не досліджено, чи було забезпечено вантажовідправником (ПП "Захід") транспортабельність та збереження майна в процесі його перевезення.

Першим відповідачем також надані письмові пояснення, в яких, із посиланням на бездоказовість доводів позивача, зокрема зазначено, що ФОП ОСОБА_2 не є перевізником і не може відповідати за регресною вимогою страхової компанії.

Позивачем у судовому засіданні 14.03.13 надано відзив на апеляційну скаргу першого відповідача. Зокрема, позивач зазначає, що першим відповідачем не було заявлено в суді першої інстанції про застосування позовної давності; на думку позивача, судом першої інстанції обґрунтовано застосовано одночасно ст.993 та ст. 1191 ЦК України, оскільки обидві ці норми передбачають перехід до позивача права зворотної вимоги - регресу - до особи, відповідальної за завдані збитки (на думку позивача, вказана правова позиція відповідає постанові Верховного Суду України у справі №58/168 від 27.03.12). Позивач також вказує на те, що в товарно-транспортній накладній, яка є формою договору перевезення, зазначено, що перевізником є ФОП ОСОБА_2 (на думку позивача, це є достатньою підставою для пред'явлення регресного позову до вказаної особи). Крім того, позивач вказує на те, що оцінку завданих збитків було здійснено у відповідності до чинного законодавства і що постанова про відмову в порушенні кримінальної справи є належним доказом вини водія у пошкодженні вантажу. Щодо підстав для солідарної відповідальності першого та другого відповідачів - позивачем зазначено наступні обставини: власником автомобіля на момент ДТП є ФОП ОСОБА_2, проте має місце і володіння автомобілем ФОП ОСОБА_3; водій зазначає, що працює у ФОП ОСОБА_3, проте перевізником є ОСОБА_2 З огляду на викладене позивач вважає, що шкоди вантажу було завдано спільними діями вищевказаних осіб, ступінь вини кожної з яких неможливо визначити, тому згідно зі ст.1190 ЦК України, відповідальність ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 має бути солідарною.

Крім того, позивачем надано відзив на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3, в якому ПАТ "УСК "Гарант-Авто" зокрема зазначає, що ФОП ОСОБА_3 згідно зі ст.1172 ЦК України як працедавець і згідно зі ст.1187 ЦК України як володілець транспортного засобу має нести відповідальність за спричинення шкоди.

Другим відповідачем - на виконання ухвали суду від 06.03.13 - надано оригінал ухвали від 20.02.13 про повернення апеляційної скарги (на підтвердження того, що ФОП ОСОБА_3 не звертався до органів казначейства за отриманням судового збору в сумі 804,75 грн., про повернення якого зазначено в ухвалі від 20.02.13).

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ПП "Захід" - надано відзив на апеляційну скаргу, в якому ПП «Захід» зазначає, що товарно-транспортна накладна є формою договору перевезення між ПП «Захід» і ФОП ОСОБА_2 Також ПП «Захід» просить суд розглядати справу за відсутності представника даної третьої особи.

Другим відповідачем, ФОП ОСОБА_3 надано суду додаткові письмові пояснення, а також клопотання про розгляд справи без участі представника другого відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши клопотання ФОП ОСОБА_3 та ПП «Захід», враховуючи, що позицію вищевказаних учасників процесу в даній справі викладено у відповідних письмових поясненнях, а також з огляду на відсутність заперечень присутніх у судовому засіданні 09.04.13 першого відповідача та представника позивача, колегія суддів дійшла висновку, що вищевказані клопотання підлягають задоволенню і розгляд справи може бути здійснений за відсутності представників ФОП ОСОБА_3 та ПП «Захід».

Першим відповідачем - ФОП ОСОБА_2 - надано суду письмові пояснення щодо відсутності трудових відносин між ФОП ОСОБА_2 та водієм ОСОБА_4; крім того, у поясненнях зазначено, що власником тягача, на якому здійснювалося перевезення, є ОСОБА_2; на момент події 07.07.11 транспортний засіб перебував у користуванні ФОП ОСОБА_3, а власником напівпричепу був водій ОСОБА_4

Позивачем також надано додаткові пояснення, в яких зокрема зазначено, що позов про відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги (регресу) заявлено до відповідачів на підставі статей 1187, 1191, 993 ЦК України, ст.27 Закону України «Про страхування», статей 308, 309 314 ГК України.

Ухвалою суду від 14.03.13 було залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт НОМЕР_5, виданий Лисичанським МВ УМВС України в Луганській області 10.08.95, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_3).

Копію ухвали суду від 14.03.13, надіслану ОСОБА_4 за вищевказаною адресою, було повернуто відділенням зв'язку з відміткою: "за закінченням строку зберігання". За таких обставин колегія суддів вважає, що третю особу було повідомлено про час та місце судового засідання належним чином (що узгоджується з правовою позицією, викладеною в п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_4 не скористався своїм диспозитивним правом на участь у судовому розгляді справи, колегія суддів вважає за можливе розглядати її за відсутності третьої особи - ОСОБА_4

Заслухавши в судовому засіданні представника позивача, а також першого відповідача, перевіривши матеріали справи на предмет правильності їх юридичної оцінки місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.

22.07.08 між ВАТ «УСК «Дженералі Гарант» (яке в подальшому змінило назву на Публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО») та Приватним підприємством «Захід» було укладено Генеральний договір страхування вантажів УБG №0031524. Згідно з п. 5 Договору за умовами договору було застраховано вантаж - скло у листах. Згідно з п. 3 Договору об'єктом страхування є майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням вантажем, що транспортується автомобільним, залізничним транспортом.

Відповідно до п.11 договору, відшкодуванню зокрема підлягають збитки від втрати, загибелі або пошкодження всього або частини застрахованого вантажу, що можуть настати внаслідок: катастрофи або зіткнення транспортних засобів між собою, або з будь-яким нерухомим або рухомим предметом, перекидання транспортного засобу; пошкодження вантажу при навантаженні, вивантаженні, укладці вантажу на транспортний засіб, а також під час заправлення транспортного засобу паливом; збитки, витрати та внески по загальній аварії.

Договір пролонгувався щорічно додатковими угодами, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (т.1, а.с. 18 - 21).

07.05.11, на виконання умов п. 16.5 генерального договору, між ПП «Захід» та ПАТ «УСК «ГАРАНТ-АВТО» було підписано Декларацію (т.1, а.с. 22) в рамках Генерального договору страхування вантажів УБG №0031524, згідно з якою було застраховано скло в кількості 290 листів вартість 87969,00 грн., де датою відвантаження зазначено - 05.07.11, а тривалість перевезення встановлено з 05.07.11 по 08.07.11.

У даній Декларації транспортним засобом, яким здійснюється перевезення вантажу, визначено - «ДАФ» д/н НОМЕР_2, причеп НОМЕР_6, згідно з товарно-транспортною накладною №2218 від 05.07.11, а у графі «Перевізник» сторони зазначили «ЧП ОСОБА_2».

У вищевказаній товарно-транспортній накладній №2218 від 05.07.11 (т.1, а.с. 25) в графі «Автопідприємство» зазначено «ЧП ОСОБА_2». Як вбачається з пояснень представників сторін в ході апеляційного провадження, прізвище ОСОБА_2 було вказано у накладній з тих підстав, що він є власником транспортного засобу, а саме - вантажного тягача «ДАФ» д/н НОМЕР_2. Підписано дану накладну представниками відправника вантажу - ПП «Захід», а також водієм-експедитором.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції третя особа - ПП «Захід» - надала пояснення (т.1, а.с.143), а також копію договору №2218 від 05.07.11 та (т.1, а.с.133), з яких вбачається, що товар було передано стороною-1 (ПП «Захід») стороні-2 (фізичній особі ОСОБА_4) для подальшого передання отримувачеві (ТОВ «Вітраж»). Таким чином, даний договір було укладено між ПП «Захід» та фізичною особою ОСОБА_4, а відповідачі у даній справі - ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 - не є сторонами вказаного договору.

Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується учасниками процесу в ході апеляційного провадження, 08.07.11 від ПП «Захід» до позивача надійшла заява про настання страхового випадку, у зв'язку з пошкодженням вантажу - скла, що сталося 07.07.11 о 15:45 між смт. Хотин та м. Червонці.

У постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 10.07.11 Новоселівського РВ УМВС України в Чернівецькій області, 07.07.11 (т.1, а.с.30) зазначено наступні обставини: водій автомобілю "ДАФ" ОСОБА_4, який працює у ФОП ОСОБА_3, перевозив вантаж і приблизно о 15.15 годині на 335 км. автодороги здійснив різкий маневр, що призвело до пошкодження вантажу. У вказаній постанові зроблено висновки про те, що ДТП не було і що водій сам винен у пошкодженні вантажу.

Тобто фактично зафіксовано відсутність випадків, вичерпний перелік яких наведено у п.11 Генерального договору страхування вантажів УБG №0031524 (зокрема, зіткнення, катастрофа, аварія, перевертання транспортного засобу, пошкодження вантажу при навантаженні, вивантаженні, укладці вантажу на транспортний засіб).

Позивачем надано до суду першої інстанції копії комерційного акту та пояснень водія (т.1, а.с. 26 - 29, 34), страхового акту (т.1, а.с. 23), на підставі яких було визначено кількість і вартість пошкодженого вантажу та здійснено виплату страхового відшкодування страхувальникові - ПП «Захід» - в сумі 41434,50 грн. згідно з платіжним дорученням № 4816 від 12.03.12.

При цьому в позовній заяві та в оскаржуваному рішенні суду зазначено, що страхове відшкодування виплачено власнику автомобілю ПП "Захід" в зв'язку з пошкодженням внаслідок ДТП - хоча, як уже зазначалося, матеріалами справи підтверджується відсутність ДТП і ПП «Захід» не є власником транспортного засобу.

Щодо правового обґрунтування позовних вимог, з яким погодився суд першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

ПАТ "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" заявила позов про стягнення матеріального збитку в порядку зворотної вимоги, посилаючись на приписи ч.2 ст. 1187, ч.1 ст.1191 ЦК України (щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки та права особи, яка здійснила відшкодування, на регресну вимогу до винної особи), і водночас - на ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 993 ЦК України (щодо переходу до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток).

Проте, як вбачається зі змісту ч.1 ст.1191 ЦК України, зазначена норма, що міститься в главі 82 ЦК України і регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Разом з тим, правовідносини, пов'язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 12.09.11 у цивільній справі за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Львові про відшкодування шкоди в порядку регресу.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Захід» зазнало шкоди не в рамках деліктних правовідносин з іншою особою - оскільки, як уже зазначалося, ДТП в ході перевезення вантажу не сталося. Тобто вантаж не було пошкоджено внаслідок використання автомобіля як джерела підвищеної небезпеки в розумінні статті 1187 ЦК України.

Обґрунтовуючи одночасне застосування норм із глав ЦК України 82 «Відшкодування шкоди» та 67 «Страхування», позивач надав суду апеляційної інстанції копію постанови Верховного Суду України від 27.03.12 (т.2, а.с.87), в якій дійсно мають місце посилання на статті з обох цих глав. Проте колегія суддів не вважає даний аргумент позивача переконливим, оскільки у справі, в якій винесено вказану постанову, наявні саме деліктні правовідносини: сталося зіткнення автомобілів, водія одного з них було визнано винним у вчиненні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності постановою районного суду, у зв'язку з чим страхова компанія, якою було застраховано інший автомобіль, що постраждав у ДТП, звернулася з позовом до страхової компанії, якою було застраховано цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу.

Натомість у даній справі документально зафіксовано відсутність ДТП, а факт скоєння водієм адміністративного правопорушення (а саме, порушення Правил дорожнього руху) не підтверджено належним чином. Позивачем не надано суду першої та апеляційної інстанції доказів притягнення водія ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності в порядку, передбаченому ст.124, 221, ч.1 ст.283 КпАП (на що обґрунтовано посилається перший відповідач в апеляційній скарзі).

Отже, на думку колегії суддів, приписи ч.2 ст. 1187, ч.1 ст.1191 ЦК України - щодо регресного відшкодування шкоди особою, яка володіє транспортним засобом - не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, однак судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки даним обставинам.

Стосовно наявності правових підстав стягнення спірної суми відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України (тобто суброгації), колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту статті 993 ЦК України, вимогу щодо суброгації страховик може пред'явити до особи, відповідальної за завдані збитки. Тобто така особа (фізична або юридична) повинна бути саме суб'єктом відповідальності, зокрема, мають бути в наявності необхідні умови притягнення такої особи до відповідальності (протиправна поведінка, шкода, причинний зв'язок, вина).

Позивачем заявлено вимогу про стягнення суми матеріальної шкоди солідарно з ФОП ОСОБА_2, який є власником транспортного засобу і який, за твердженням позивача був перевізником, та ФОП ОСОБА_3, у якого, за твердженням позивача, працював водій ОСОБА_5 на момент здійснення перевезення.

Стосовно визначення ФОП ОСОБА_2 суб'єктом відповідальності, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів того, що саме на ФОП ОСОБА_2 було покладено обов'язки перевізника, передбачені статтями 308, 310, 314 ГК України, на які посилається позивач. Адже, як уже зазначалося, договору перевезення між ПП «Захід» і ФОП ОСОБА_2 укладено не було, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджували б волевиявлення ФОП ОСОБА_2 на вчинення зазначеного правочину особисто або через надання відповідного доручення ОСОБА_4

В ході розгляду справи судом апеляційної інстанції також встановлено, що на момент здійснення перевезення (станом на 07.07.11) водій ОСОБА_4 не перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 та між ними не укладалося будь-яких договорів цивільного характеру. Позивачем зазначені факти не спростовано, крім того, в матеріалах справи не міститься доказів отримання ФОП ОСОБА_2 від ПП «Захід» оплати за послуги перевезення.

ПП «Захід» у наданих суду апеляційної інстанції поясненнях (т.2, а.с.113) посилається на телефонну домовленість із ФОП ОСОБА_2 на використання його автомобіля для перевезення. Проте, на думку колегії суддів, вказана обставина та зазначення прізвища ОСОБА_2 у товарно-транспортній накладній (підписаній представником ПП «Захід» та ОСОБА_4) не свідчить про те, що перевізником і, відповідно, суб'єктом відповідальності, був ФОП ОСОБА_2 - враховуючи, що письмовий договір про передання товару для доставки його отримувачу, ТОВ «Вітраж», було укладено між ПП «Захід» та фізичною особою ОСОБА_4, який діяв від свого імені.

Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення коштів з ФОП ОСОБА_2 як в порядку суброгації (оскільки вказана особа не є суб'єктом відповідальності в даних правовідносинах), так і в порядку регресу як з власника транспортного засобу (з оскільки, як уже зазначалося, норми глави 82 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин). Тобто має місце недоведеність обставин (щодо наявності у ФОП ОСОБА_2 обов'язків перевізника), які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також - неправильне застосування судом першої інстанції вищенаведених норм ЦК України.

Крім того, не знайшли підтвердження в ході апеляційного провадження і посилання позивача на те, що на момент перевезення водій ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3. Усні пояснення водія, надані ним інспектору ДАІ (т.1, а.с.30), на думку колегії суддів, таким доказом не є.

Як вбачається з наданих представником другого відповідача договорів оренди, оригінали яких було оглянуто колегією суддів у судовому засіданні 14.03.13, а копії долучені до матеріалів справи (т.2, а.с. 96 - 98), транспортний засіб, що належить ФОП ОСОБА_2, а саме - автомобіль (сідловий тягач) марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_2 - на момент здійснення перевезення був орендований ФОП ОСОБА_3, а власником напівпричепа (бортового тентованого), в якому перевозився товар, є сам водій, ОСОБА_4

Представником позивача в судовому засіданні 09.04.13 зазначено, що вказані обставини на момент виплати страхового відшкодування не були повідомлені страховикові страхувальником - ПП «Захід».

Колегія суддів, враховуючи вищенаведені докази, вважає обґрунтованими аргументи апеляційної скарги другого відповідача, який зазначає, що ФОП ОСОБА_3 не є належним відповідачем у справі, оскільки він не є перевізником (відсутні докази прийняття ним до перевезення вантажу особисто або надання відповідних повноважень водієві, ОСОБА_4, а також докази отримання ним плати за послуги перевезення) - отже не може бути особою, відповідальною за завданий збиток.

Крім того, суд першої інстанції, стягнувши спірну суму з першого та другого відповідача солідарно, не встановив наявності фактичних та правових підстав для виникнення солідарного обов'язку (солідарної вимоги), визначених статтею 541 ЦК України; в оскаржуваному рішенні відсутнє посилання на вказану норму.

Відповідно до статті 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.

Враховуючи, що між позивачем та відповідачами не укладалося договорів, якими було б встановлено відповідний солідарний обов'язок, у даному випадку підлягали з'ясуванню підстави для застосування солідарної відповідальності, визначені законом.

Статтею 1190 ЦК України, на яку посилається позивач у наданих суду апеляційної інстанції поясненнях, передбачено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Позивач вважає, що в даному випадку має місце спільна діяльність ФОП ОСОБА_2 як перевізника і власника транспортних засобів і ФОП ОСОБА_3 як володільця транспортного засобу і працедавця водія ОСОБА_4

Проте, як встановлено в ході апеляційного розгляду справи та не спростовано позивачем, водій ОСОБА_4 не перебував у трудових відносинах із першим або другим відповідачами, а також не отримував від них повноважень на укладення договору перевезення або довіреності на отримання вантажу - тобто факту будь-якої спільної діяльності відповідачів позивачем не доведено.

Щодо стягнення коштів з відповідачів в порядку ч.2 ст. 1187, ст.1190, ч.1 ст.1191 ЦК України на тій підставі, що вони є відповідно власником та володільцем одного з транспортних засобів, на якому здійснювалося перевезення (а саме, тягача марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_2, тоді як власником напівпричепа є водій ОСОБА_4) - вищевказані норми глави 82 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин з підстав, наведених вище.

Крім того, в ході апеляційного провадження не знайшли підтвердження і висновки місцевого господарського суду щодо стягнення спірної суми з відповідачів в порядку суброгації (ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України) - оскільки позивачем в суді першої та апеляційної інстанції не доведено, що саме відповідачі є особами, відповідальними за завданий збиток.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не надано відповідно до статей 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для задоволення позовних вимог.

Проте суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної юридичної оцінки, визнав встановленими обставини, на підтвердження яких не надано належних доказів, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, також місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права, якими регулюються правовідносини щодо стягнення коштів у порядку регресу та суброгації - що призвело до прийняття неправильного рішення.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла переконливого висновку, що апеляційні скарги першого та другого відповідачів підлягають задоволенню, оскаржуване рішення має бути скасовано та прийнято нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, частинами 1 та 2 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.01.13 у справі №5023/5403/12 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» (01042, м. Київ, Ново-Печерський пров., 19/3) в особі Миколаївської філії (п\р № 26509716629714 в ПАТ "РАйффайзенБанкАваль", МФО 380805, ЄДРПОУ 20868166) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (61099, АДРЕСА_1, реєстраційний номер в ЄДР НОМЕР_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) 860,25 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» (01042, м. Київ, Ново-Печерський пров., 19/3) в особі Миколаївської філії (п\р № 26509716629714 в ПАТ "РАйффайзенБанкАваль", МФО 380805, ЄДРПОУ 20868166) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (93100, АДРЕСА_2, реєстраційний номер в ЄДР НОМЕР_8, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) 860,25 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови підписано 12.04.13.

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Афанасьєв В.В.

Суддя Гребенюк Н. В.