Постанова № 3065543, 21.01.2009, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД       

      Справа № А33/413-07                                                                                                               Головуючий суддя у 1-ій

       Категорія статобліку – 6.11                                                                                                    інстанції – Рудовська І.А.

П О С Т А Н О ВА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

               21 січня 2009 року                                                                          м. Дніпропетровськ

 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді-доповідача – Туркіної Л.П.,

Суддів–  Мірошниченка М.В.,  Проценко О.А.

при секретарі– Галоян О.Г.

за участі представників сторін:

позивача – не прибув

відповідача – Проскурін Д.О.

розглянувши у відкритомусудовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ

на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2007 року

у справі№А33/413-07

за позовомДніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ

довідкритого акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль», м. Дніпродзержинськ

простягнення 196902,41 грн., -

Встановила:

             У листопаді 2007 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з відкритого акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» (далі ВАТ «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль») адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 196902,41 грн. (186125,29 грн. адміністративно-господарські санкції, 10777,12 грн. пені). Вимогу обґрунтовано невиконанням підприємством у 2006 році нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

             Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2007 р. відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідач довів вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення порушень зобов’язань, покладених на нього Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон №875-ХІІ).

                   Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою позов задовольнити.

     У апеляційній скарзі апелянт вказує наступне.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, передбаченій ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні» (далі Закон №875-ХІІ), вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

При цьому, сплата зазначених адміністративно-господарських санкцій не ставиться законодавцем в залежність від того, чи вживав роботодавець необхідних, передбачених законодавством заходів щодо працевлаштування  інвалідів.

Відповідач проти апеляційної скарги заперечив. У запереченнях на апеляційну скаргу вказав наступне.

Обов’язок обліку, пошуку, підбору та направлення на роботу інвалідів покладений на державну службу зайнятості та її територіальні органи.

Обов’язок підприємства щодо створення робочих місць та забезпечення прийняття на них інвалідів не супроводжується його обов’язком підшукувати та підбирати інвалідів на створені робочі місця, вести облік інвалідів, які бажають працювати.

Таким чином, факт відсутності на підприємстві певної кількості працевлаштованих інвалідів, встановленої нормативом, передбаченим ст. 19 Закону №875-ХІІ, не є підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів відповідач повідомляв Дніпропетровське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів та Дніпродзержинський міський центр зайнятості шляхом щомісячного подання, протягом 2006 року, звітів. Проте, протягом 2006 року інваліди для працевлаштування на підприємство, крім тих що вже були прийняті на роботу, для працевлаштування не звертались та не направлялись.

Таким чином, відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів щодо працевлаштування інвалідів.

Апелянт вказує, що ВАТ «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» є збитковим підприємством. 

Крім того, відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на судову практику Вищого адміністративного суду України з питань застосування статей 19, 20 Закону №875-ХІІ.

Представник позивача до суду не прибув, про час та місце розгляду спору повідомлений належним чином.

У судовому засіданні представник відповідача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши представника відповідача та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ВАТ «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» є юридичною особою та відноситься до підприємств, яким, відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

ВАТ «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» було подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік , копія якого знаходиться в матеріалах справи.

 Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників ВАТ «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль»у 2006 році склала 779 осіб. Відповідно до нормативу, передбаченого ст. 19 Закону №875-ХІІ, у відповідача мали бути працевлаштовані інваліди в кількості 31 особи. Фактично на підприємстві відповідача у 2006 році були працевлаштовані інваліди у кількості 18 осіб.

Відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Як свідчить звіт відповідача за формою 10-ПІ розмір середньорічної заробітної плати на підприємстві у 2006 році складав 14317,33 грн. Отже сума адміністративно-господарських санкцій, нарахованих згідно ст. 20 названого Закону, повинна складати 186125,29 грн.

Таким чином, матеріали справи підтверджують факт невиконання відповідачем вимог законодавства щодо працевлаштування інвалідів, тобто вчинення правопорушення у сфері господарської діяльності та обґрунтованість розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій, здійсненого позивачем.

Загальні принципи застосування відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності визначені у Господарському кодексі України.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою названої статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідач зазначив, а суд першої інстанції погодився з тим, що підприємством здійснено всі передбачені законодавством та можливі заходи для недопущення правопорушення.

Однак зазначені доводи відповідача та висновки суду першої інстанції не приймаються колегією суддів до уваги, виходячи з наступного.

Системний аналіз норм Закону №875-ХІІ дає підстави стверджувати, що норми Закону спрямовані на надання соціально-трудових та інших гарантій з боку держави саме інвалідам. Таким чином, норми ст. 18 Закону №875-ХІІ встановлюють обов’язок держави з працевлаштування перед інвалідами, а не підприємствами.

Згідно абз. 3 ст. 19 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Ст. 18 Закону №875-ХІІ встановлено обов’язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості  інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином працевлаштування інвалідів пов’язано не тільки із обов’язками органів держави, а також зумовлено виконанням норм ст. 18 Закону №875-ХІІ суб’єктами господарювання.

Як свідчать матеріали справи, єдиним доказом відповідача щодо вчинення всіх дій, передбачених ст. 18 названого Закону, є звіти за формою 3-ПН, подані до Дніпродзержинського міського центру зайнятості. Однак у названих звітах відповідач протягом всього року зазначав, що має вакансії для працевлаштування пенсіонерів і молоді, яка звільнена з військової служби. Про наявність вакансій, на яких підприємство може працевлаштовувати інвалідів, у звітах не зазначено.

Тобто, передбачених Законом заходів щодо працевлаштування інвалідів підприємство не здійснювало.

Отже, ні центр зайнятості, ні інші органи, на які законом покладено обов’язок працевлаштування інвалідів, не могли сприяти відповідачу у працевлаштуванні інвалідів, оскільки не мали протягом 2006 року інформації щодо наявності у останнього відповідних вакансій для такої категорії громадян.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем вчинено правопорушення, а саме не здійснено працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. Відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів щодо недопущення господарського правопорушення.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято без врахування норм ч. 2 ст. 218 ГК України та внаслідок неповного з’ясування обставин справи, що є підставою для його скасування.

Відповідно до ч. 4 ст. 20Закону №875-ХІІ адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Матеріали справи та пояснення сторін свідчать, що названі санкції підприємством не сплачено.

Таким чином, позивачем обґрунтовано та у належному розмірі пред’явлено вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у сумі 186125,29 грн.

Посилання відповідача на відсутність у підприємства прибутку не приймається колегією суддів до уваги, виходячи з такого.

Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 20 Закону №875-ХІІ сплату адміністративно-господарських санкцій та пені підприємства провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів). У разі несплати адміністративно-господарських санкцій та пені їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації в порядку передбаченому законом.

Отже, Закон не встановлює обов’язок підприємства щодо сплати адміністративно-господарських санкцій у залежність від наявності або відсутності прибутку у звітному періоді, а лише визначає джерело сплати. За таких обставин обов’язок щодо сплати адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів виникає у підприємства незалежно від наявності або відсутності прибутку.

Щодо стягнення пені колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону №875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки. Отже облікова ставка Національного банку України, з якої розраховується пеня, може бути визначена тільки на момент сплати (перерахування) підприємством коштів, в чому числі за рішенням суду.

Оскільки на момент подання позову сплата адміністративно-господарських санкцій підприємством здійснена не була, розрахунок пені, заявлений до стягнення, є необґрунтованим, а вимога щодо стягнення суми 10777,12 грн. є такою, що не відповідає нормам ч. 4 ст. 20 Закону №875-ХІІ, у зв’язку з чим не підлягає задоволенню.

Посилання позивача на норми п. 3.7 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 р. №223 «Про затвердження порядку нарахування пені та її сплати» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки норми зазначеного пункту суперечать ч. 5 ст. 20 Закону №875-ХІІ та нормам п.п. 3.6, 3.9 названого порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2007 р. – скасувати, позов задовольнити частково. Стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в сумі 186125,29 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства,

колегія суддів, -

Постановила:

       Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровська задовольнити частково.

       Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2007 р. скасувати.

       Позов задовольнити частково.

       Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль», 51925, м. Дніпродзержинськ, вул. Радянська, 2 (р/р 26008160876012 у Дніпродзержинській філії КБ «Приватбанк», МФО 305965, код ЄДРПОУ 00130820) на користьДніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 49029, м. Дніпропетровськ, вул. Чкалова, 11 (р/р31211230700013 в банку ГУДКУ в Дніпропетровській області, МФО 805012, код ЄДРПОУ 25005978) адміністративно-господарські санкції в сумі 186125,29 грн.

       У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

       Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

       Постанова може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

        Постанова оформлена відповідно до ст. 160 КАС України 03.02.2009 року.

        Головуючий суддя:                                                                   Л.П. Туркіна

        Судді:                                                                                         М.В. Мірошниченко   

                                                                                                              О.А. Проценко