Ухвала суду № 3065077, 11.06.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                           К/С  № К-24926/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  

                                                       УХВАЛА

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             

11.06.2008 р.                                                                                              м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів                       Ланченко Л.В.

   Сергейчука О.А.

                                Степашка О.І.

                                  Шипуліної Т.М.

при секретарі        Ільченко О.І.        

за участю представників

позивача: Гунька О.В., Яциної О.М.

відповідача: Мовчан Т.О., Єрмак Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»

на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.05.2006 р.

у справі № 9/83

за позовом  Відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»

до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

                                          ВСТАНОВИВ:

Постановою  Господарського суду Полтавської області від 07.02.2006 р. позов задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 19.07.2005 р. № 0000222301/0/2126. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» 85 грн. витрат зі сплати державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.05.2006 р. постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову у позові повністю. Стягнуто з ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» в доход Державного бюджету України 1,70грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Не погоджується з постановою суду апеляційної інстанції та вважає рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено відповідно до закону і скасовано апеляційним судом помилково.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом перевірки № 398/23-120/00191282 від 14.07.2005 р. зафіксовано порушення позивачем вимог п. 4.5. Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту» № 231/539/118/219 від 01.10.1999 р., в наслідок якого позивачеві донараховано збору за використання водних ресурсів у сумі 62107 грн. за 2004 рік та в сумі 19789 грн. за перший квартал 2005 року.

На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000222301/0/2126 від 19.07.2005 р. про визначення позивачеві податкового зобов’язання зі збору за спеціальне використання водних ресурсів в сумі 112249,00 грн., в тому числі 81896,00 грн. основного платежу та 30353,00 грн. штрафних санкцій.

Визнаючи недійсним податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 16 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за використання водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1999 р. № 1494, п. 4.8 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту» № 231/539/118/219 від 01.10.1999 р. збір за використання водних ресурсів не справляється за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення, в тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності. Позивач не включив до обсягу води, що є об’єктом оподаткування збором за спеціальне користування водними ресурсами, обсяг води, що був використаний для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб підприємства, а саме: на обслуговування об’єктів, які використовуються для обслуговування працівників підприємства, а готель – для делегацій, що відвідують підприємство. Податкова інспекція не надала доказів того, що визначена у податковому повідомленні-рішення сума збору за спеціальне використання водних ресурсів нарахована саме на кількість води спожитої на виробничі потреби юридичної особи чи об’єкти, визначені у п. 4.5 Інструкції. Суд також послався на положення п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, які передбачають прийняття рішення на користь платника податків у разі неоднозначного (множинного) трактування прав і обов’язків платників податків або контролюючих органів нормами законів чи інших нормативно-правових актів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно із п. 4.5 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту» № 231/539/118/219 від 01.10.1999 р. водокористувачі вносять збір за всю фактично-використану воду одночасно для власних потреб і для об’єктів соціально-культурного призначення, житлово-комунального господарства (за допомогою яких, здійснюється задоволення власних питних та санітарно-гігієнічних потреб підприємства). Посилаючись на положення п.п. 5.4.9 п. 5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334/94-ВР, які містять перелік об’єктів соціальної інфраструктури, суд зазначає, що позивач не включив до обсягу води ту воду, що є об’єктом справляння збору за спеціальне водокористування та яка була використання для об’єктів соціально-культурного призначення (інфраструктури, сфери) і житлового-комунального господарства, тобто для їдалень, саун (лазень), готелю та поліклініки цього підприємства. Суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою факт використання позивачем води одночасно для власних (виробничих) потреб та для об’єктів соціально-культурного призначення, житлово-комунального господарства підприємства, а отже необґрунтовано застосував п. 4.8 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту» №231/539/118/219 від 01.10.1999 р. без врахування п. 4.5 цього нормативного акту. Суд першої інстанції не врахував положення Закону України «Про воду та питне водопостачання» від 10.01.2002 р. № 2918-ІІІ, зокрема статті 16, згідно із якою забезпечення споживачів питною водою здійснюють підприємства водопостачання, які повинні мати дозвіл, ліцензії щодо здійснення такого роду діяльності, технічний проект на розміщення водопровідних мереж, сертифікати відповідності та ін., а споживачами є як юридичні, так і фізичні особи, тобто населення. Позивач не є підприємством водопостачання, відповідно саме він, як юридична особа, а не його працівники, був споживачем води, у зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що вода, яка не віднесена до об’єкту справляння збором, використана працівниками. Система водопостачання є технічно єдиною та обладнаною лічильниками, які не розмежовують воду за її призначенням. Позивачем безпідставно застосовані норми витрат води згідно із Бніп 2.04.01-85 для обрахування обсягу води, яка була передана ним населенню, оскільки даний акт розповсюджується на проектування систем внутрішнього холодного та гарячого водопостачання, каналізацій та водостоків, які будуються чи реконструюються, а позивачем будівництва чи реконструкції у період, що перевірявся, не проводилось. Також позивач не міг використовувати вказані норми  для розрахунку витрат води абонентами, оскільки облік кількості води проводиться за показниками водолічильників, а норми споживання застосовуються у випадку відсутності вимірювальних приладів.

Суд касаційної інстанції не може беззаперечно погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки такі висновки зроблені без повного з’ясування обставин, що мають значення для справи.

Єдині правила обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту встановлюються Порядком справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1999 р. № 1494.

Відповідно до п. 3 вказаного Порядку платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, а також громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Пунктом 18 зазначеного нормативно-правового акта передбачено, що  порядок справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту визначається Інструкцією про порядок обчислення і сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України,  Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 01.10.1999р. № 231/539/118/219 затверджена Інструкція про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19.10.1999 р. за №711/4004.

Відповідно до п. 5 «Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту» об’єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.

Аналогічні положення визначені п. 4.1 «Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту».

Таким чином, вказані норми законодавства об’єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів визначають фактичний обсяг води, який використовується водокористувачами, без врахування обсягу втрат у системі водопостачання.

Пунктом 4.5 «Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту» визначено, що при використанні водокористувачами води одночасно для власних потреб і для потреб об’єктів соціально-культурного призначення, житлово-комунального господарства (за винятком обсягу води, переданої населенню), підсобного сільського і рибного господарства або інших допоміжних служб збори до бюджетів вносять за всю фактично використану воду з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.

Отже, зі змісту наведеного законодавства випливає, що водокористувач обчислює збір за спеціальне використання водних ресурсів виходячи із фактичного обсягу використаної води, не враховуючи лише обсяг втрат у системі водопостачання.  

У разі використання води одночасно для власних потреб і для потреб об’єктів соціально-культурного призначення, житлово-комунального господарства (за винятком обсягу води, переданої населенню), підсобного сільського і рибного господарства або інших допоміжних служб збори до бюджетів вносяться за всю фактично використану воду з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання, тобто обсяги використаної води для власних потреб і для потреб об’єктів соціально-культурного призначення, житлово-комунального господарства тощо при обчисленні збору не розмежовуються в залежності від призначення.  

Разом з тим, згідно із п. 16 «Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту»  збір за використання водних ресурсів не справляється за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення.

Пункт 4.8. «Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту» також встановлює, що збір за використання водних ресурсів не справляється за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення, в тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності.

Отже, вказана норма законодавства надає підприємству - платнику збору за спеціальне використання водних ресурсів право при обчисленні збору, окрім урахування обсягу втрат води в їх системах водопостачання, враховувати також обсяги води, що використовуються для задоволення власних питних і санітарно-гігієнічних потреб, з чого випливає, що ці обсяги мають бути відмежовані від загальних у встановленому законодавством порядку.

При чому, обсяги води, що використовується для об’єктів соціально-культурного призначення і житлово-комунального господарства (згідно із п.п. 5.4.9 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР це: в тому числі, приміщення, що використовуються платником податку для організації харчування працівників; заклади охорони здоров’я, заклади фізичної культури та спорту; заклади побутового обслуговування (перукарні, лазні тощо)), не виключені законодавством з об’єктів оподаткування збором за спеціальне використання водних ресурсів, а тому, у платника відсутні підстави для включення таких витрат води у розрахунки з витрат на власні питні і санітарно-гігієнічні потреби підприємства.

Відповідно до п. 11.3 «Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України», затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству  від 01.07.1994 р. № 65 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України  22.07.1994 р. за № 165/374, в окремих випадках (сезонне водоспоживання, незначні витрати води, недоцільність установки водолічильника тощо) розрахунок витрат води абонентами, що не мають вимірювальних приладів, за узгодженням з Водоканалом (згідно із п. 1.1. Водоканал це об’єднання, виробничі управління водопровідно-каналізаційного господарства або інші експлуатаційні організації, комбінати комунальних підприємств) виконується згідно з нормами водоспоживання, затвердженими місцевими органами виконавчої влади (рекомендовані норми - додаток № 2 та норми БНіП - додаток № 3) - за кількістю календарних днів користування водопроводом за цей період.

З огляду на викладене, при вирішенні даної справи необхідно було достовірно встановити, яким чином позивач, який не має вимірювальних приладів для води, що призначається для власних  питних і санітарно-гігієнічних потреб підприємств, здійснював розрахунки. Які норми споживання витрат води, що мають бути узгоджені з суб’єктом, який надає послуги у забезпеченні питною водою та водовідведенні, застосовував, та чи затверджені ці норми місцевим органом виконавчої влади.

У разі встановлення відповідності розрахунків у визначеному законодавством порядку, перевірити, які саме витрати води включені до цього розрахунку, в залежності від чого визначити, чи є ці обсяги води об’єктом оподаткування  збором за спеціальне використання водних ресурсів і які обсяги води використовувались для задоволення власних питаних і санітарно-гігієнічних потреб. 

Встановлення зазначених обставин має суттєве значення для правильності вирішення спору щодо правомірності визначення податковою інспекцією податкового зобов’язання зі збору за спеціальне використання водних ресурсів.

Допущені судами попередніх інстанцій вищевказані порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 КАС України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 

З огляду на викладене, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази,  і, в залежності від встановлених обставин, здійснити розгляд справи у відповідності із нормами матеріального та процесуального права.  

Керуючись ст. ст. 220, 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                    УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірчничо-збагачувальний комбінат» задовольнити частково.

Постанову  Господарського суду Полтавської області від 07.02.2006 р. та

постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.05.2006 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                            Н.Г. Пилипчук

Судді                                                 Л.В. Ланченко                                                       

                                                                   О.А. Сергейчук

                                                                   О.І.  Степашко  

                                                                   Т.М. Шипуліна