Ухвала суду № 3065021, 11.06.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                            К/С  № К-25389/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  

                                                       УХВАЛА

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             

11.06.2008 р.                                                                                               м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів                       Ланченко Л.В.

  Сергейчука О.А.

                               Степашка О.І.             

                                  Шипуліної Т.М.

при секретарі         Ільченко О.І.       

за участю представників

позивача: Костинюка П.В.

відповідача: Терьохіної Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Косівського районного підприємства «Райагроліс»

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2006 р.

у справі № А-16/35

за позовом  Косівського районного підприємства «Райагроліс»

до Державної податкової інспекції у Косівському районі Івано-Франківської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

                                          ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 28.03.2006р. позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Косівської державної податкової інспекції № 0001772301/0 від 07.09.2005 р. про визначення Косівському районі підприємству «Райагроліс» податкового зобов’язання за платежем: податок з дивідендів у розмірі 24795,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.05.20006 р. постанову суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

        Косівське районне підприємство «Райагроліс» подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: п.п. 7.8.1, 7.8.2 п. 7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та помилкове застосування положень постанов Кабінету Міністрів в України від 30.03.2004 р. № 405 та від 15.01.2005 р. № 50 в частині сплати частини прибутку (доходу) підприємствами комунальної власності.

ДПІ у Косівському районі Івано-Франківської області у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу просить скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом перевірки № 89/23-1/13658480 від 06.09.2005 р. за період з 01.04.2004 р. по 31.03.2005 р. зафіксована несплата позивачем за період з 01.04.2004 р. по 31.03.2005 р. податку з дивідендів. Зокрема в акті перевірки вказано, що позивач протягом 2004 року отримав чистий нерозподілений прибуток у розмірі 165300 грн. та у відповідності до вимог п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» сума податку з дивідендів, яка підлягає сплаті до бюджету, становить 24795 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Косівському районі прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001772301/0 про визначення позивачеві податкового зобов’язання за платежем: податок з дивідендів у розмірі 24795 грн.

Визнаючи нечинним податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Розпорядження Косівської райдержадміністрації № 196, згідно із яким позивач увійшов до переліку суб’єктів сплати дивідендів, було скасовано, тому у позивача не виникає обов’язку сплати податкового зобов’язання з дивідендів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції свою позицію мотивував тим, що розпорядженням Косівської райдержадміністрації № 10 від 19.01.2004 р. «Про норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу)» позивачеві встановлений норматив відрахувань на 2004 рік у розмірі 15 % від чистого прибутку. Судом першої інстанції не враховано, що комунальні підприємства, які не є платниками податку на прибуток, зобов’язані розраховувати дивіденди виходячи із нормативів, встановлених органами місцевого самоврядування та подавати податкову декларацію з податку на прибуток за відповідний період. Органи місцевого самоврядування встановлюють лише ставку відрахування податку з дивідендів, а тому скасування розпорядження райдержадміністрації № 196 не скасовує обов’язку позивача щодо сплати податкового зобов’язання.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими судові рішення судів попередніх інстанцій, оскільки останні допустили неповне з’ясування обставин у справі та порушення норм матеріального права.

Відповідно до п. 3 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. № 1251-XII (із змінами та доповненнями) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами належить до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів).

Пункт 1.9. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями) під дивідендом розуміє платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв’язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв’язку з розподілом частини прибутку такого підприємства. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів.

       Як було встановлено судом апеляційної інстанції, Косівське районне підприємство «Райагроліс» створене рішенням сесії Косівської районної Ради №386-16/2001 від 14.09.2001 р. на базі міжгосподарського лісгоспу і є його правонаступником із комунальною формою власності, але суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити правильність встановленої судом обставини по причині відсутності в матеріалах справи установчих документів позивача.

       Пункт 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР визначає порядок оподаткування дивідендів.

       Відповідно до п.п. 7.8.1 п. 7.8. ст. 7 вказаного Закону (із змінами та доповненнями) у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному фонді підприємства-емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.

 За приписами абзаців 1, 3 п.п. 7.8.2 п. 7.8 цього ж Закону емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.10 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Обов’язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку, за визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону ставкою, покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи такий емітент або отримувач дивідендів є платником податку на прибуток або має пільги зі сплати податку на прибуток, надані цим Законом або іншими законодавчими актами, або має пільги у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена пунктом 10.1 статті 10 цього Закону.

Таким чином, законодавець передбачив оподаткування дивідендів податком на прибуток та визначив, що на суму дивідендів, призначених за рішенням емітента корпоративних прав для виплати власнику корпоративних прав, нараховується авансовий внесок з податку на прибуток, за встановленою законом ставкою, який має бути сплачений до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів. При цьому, обов’язок щодо сплати авансового внеску з податку на прибуток покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, незалежно від наявності чи відсутності у нього статусу платника податку на прибуток  або пільг зі сплати такого податку.

Абзацом 4 п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що це правило поширюється також на комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому місцевим виконавчим органом, в управлінні якого знаходяться такі підприємства, до місцевого бюджету.

Таким чином, законодавець передбачив, що комунальні підприємства також зобов’язані нараховувати та сплачувати авансові внески з податку на прибуток з дивідендів.

Такий податок нараховується за ставкою, встановленою пунктом 10.1 ст. 1 цього Закону, на суму дивідендів, призначених для виплати, розмір яких, у даному випадку, встановлюється місцевим виконавчим органом, в управлінні якого знаходяться такі підприємства і такий податок з дивідендів має бути сплачений до/або одночасно із виплатою дивідендів.

За відсутності рішення місцевого виконавчого органу, в управлінні якого знаходиться комунальне підприємство, про виплату дивідендів у встановленому розмірі, відсутні підстави для нарахування підприємству податку з дивідендів, оскільки у такому випадку відсутній об’єкт нарахування такого податку, а саме: сума дивідендів, призначених для виплати, на яку нараховується розмір податку.

        У розрізі наведеного, суди при вирішенні даного спору мали достовірно встановити, чи приймалося виконавчим органом, окрім скасованого розпорядження № 196 від 05.07.2005 р.,  рішення, в управлінні якого знаходиться підприємство позивача, про виплату позивачем дивідендів у відповідному розмірі та у відповідному періоді, якщо приймалося, то перевірити правильність нарахування податковим органом позивачеві податку з дивідендів, порядок обчислення якого визначений п.п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв’язку з чим витребувати від податкового органу відповідні розрахунки.

Суд касаційної інстанції зазначає про помилкове застосування судом апеляційної інстанції при вирішенні даної справи приписів статті 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» та приписів відповідних Постанов Кабінету Міністрів України про порядок і норматив відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності, оскільки дія вказаного законодавства, яким передбачено обов’язок  державних і казенних підприємств та їх об’єднань сплачувати за результатами фінансово-господарської діяльності до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу) не поширюється на діяльність комунальних підприємств, які сплачують дивіденди за рішенням місцевих виконавчих органів у встановленому рішенням розмірі до місцевого бюджету та, у зв’язку з цим, зобов’язані також нараховувати і сплачувати податок з дивідендів, який сплачується до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Допущені судами попередніх інстанцій вищевказані порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 КАС України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 

З огляду на викладене, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази,  і, в залежності від встановлених обставин, здійснити розгляд справи у відповідності із нормами матеріального та процесуального права.  

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                    УХВАЛИВ :

         Касаційну скаргу Косівського районного підприємства «Райагроліс» задовольнити частково.

         Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.05.2006р.  та постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 28.03.2006 р. скасувати, а справу направити до Івано-Франківського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

         Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                              Н.Г. Пилипчук

Судді                                                 Л.В. Ланченко                                                      

                                                                   О.А. Сергейчук

                                                                   О.І. Степашко  

                                                                Т.М. Шипуліна