Ухвала суду № 3065114, 06.02.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                                К/С  № К-34260/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  

                                                       УХВАЛА

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             

06.02.2008 р.                                                                                              м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів                       Ланченко Л.В.

              Федорова М.О.

                                  Нечитайла О.М.         

                                Сергейчука О.А.                 

при секретарі       Ільченко О.М.    

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2006 р. 

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.09.2006 р.

у справі № А 37/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркет-Трейд"

до Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі

провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

                                       ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2006 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.09.2006 р., позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Центральної МДПІ у м. Кривому Розі від 03.03.2005 р. № 0000722340/0. 

Центральна МДПІ у м. Кривому Розі подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, а саме: п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.ст. 7, 9, 11, 76, 156 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначає, що судами не було з’ясовано факту подальшого використання позивачем у власній господарській діяльності маркетингових послуг, які б підтверджувалися відповідними документами. Підприємством самостійно не включено до складу валових витрат суми, сплачені за маркетингові послуги, що позбавляє позивача права відносити суми податку на додану вартість з цих операцій до складу податкового кредиту. Суд апеляційної інстанції не вирішив заявлене відповідачем клопотання про зупинення розгляду справи згідно зі ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства України до розгляду пов’язаної з нею справи в порядку кримінального судочинства, чим порушено ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд апеляційної інстанції не надав оцінки факту порушення кримінальної справи відносно контрагента позивача з укладення договору оренди приміщень за результатами нібито наданих маркетингових послуг ТОВ «Експохім» обом контрагентам. Судами не досліджено обставини щодо наявності результатів процедури адміністративного оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення від 03.03.2005 р. № 0000722340/0, в результаті чого порушено Порядок направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затверджений Наказом ДПА України від 21.06.2001 р. №253.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що податкове повідомлення-рішення № 0000722340/0 від 03.03.2005 р. про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 994808грн. та штрафних санкцій в сумі 497404 грн. прийнято на підставі акту перевірки № 43/230-32633106 від 23.02.2005 р., яким зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР.

Вказане порушення полягало у тому, що позивачем віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість по операціям, витрати по яким фактично не віднесені до складу валових витрат, та взагалі не можуть бути віднесені до таких витрат в силу вимог п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки вони не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і збереження яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Також в акті перевірки є посилання на приписи п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якими визначено поняття валових витрат.

ТОВ «Маркет-Трейд» (замовник) та ПП «Експохім» (виконавець) уклали договір на виконання маркетингових послуг за № 30/9-1 від 30.10.2003 р., згідно із яким виконавець взяв на себе зобов’язання виконати роботи по пошуку клієнта-орендаря з метою укладення з ним договору оренди приміщення і обладнання супермаркета за адресою: м. Кривий Ріг, бульвар Вечірній. Виконавець зобов’язався здійснювати пошук потенційних клієнтів-орендарів відповідно до вимог, перелік яких обумовлено у п.п. 1.1. п. 1 вказаного договору, та на умовах, найбільш корисних для замовника.

Сторони договору склали акт приймання-передачі виконаних робіт від 01.11.2003 р., згідно із яким вартість послуг з пошуку клієнта для укладення договору оперативної оренди майнового комплексу Супермаркету становить 6000000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 1000000,00 грн.  

ТОВ «Марк-Трейд» до складу податкового кредиту включені суми податку на додану вартість у загальному розмірі 1000000,00 грн., нараховані з вартості маркетингових послуг, на підставі податкових накладних від 01.11.2003 р. за №№ 11011, 11014,  11015, 11017.

Визнаючи нечинним спірне податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що результатом отриманих маркетингових послуг став договір оренди від 01.11.2003 р. № 01/11-01, укладений позивачем з ТОВ «Автоматичні торгові системи». З акту приймання-передачі виконаних робіт від 01.11.2003 р. за договором з надання послуг вбачається, що сторони узгодили виконання ПП «Експохім» робіт згідно договором і претензій одна до одної не мають. На думку суду, наведені обставини свідчать про наявність документального підтвердження з боку позивача факту отримання послуг та використання цих послуг у власній господарській діяльності. Крім того, рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 02.12.2005 р. у справі № 2-5532 встановлений факт безпосереднього використання підприємством витрат з маркетингових послуг у власній господарській діяльності, тому, виходячи із вимог ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України дана обставина не потребує доведення.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими судові рішення через те, що суди не з’ясували всебічно обставини, якими обґрунтовувалися заперечення податкової інспекції, та які мають значення для справи, оскільки могли вплинути на правильність її вирішення.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За вимогами абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з договору про надання маркетингових послуг № 30/9-1 від 30.09.2003 р. такі послуги полягали у пошуку клієнта з метою укладення договору оперативної оренди майнового комплексу Супермаркета шляхом вчинення конкретних робіт, обумовлених сторонами у пункті 1 вказаного договору.

Пунктом 2.1 договору сторони передбачили, що договірна ціна робіт, виконаних виконавцем у відповідності до п. 1.1. цього договору, складає 6000000,00 грн., в т.ч. ПДВ – 1000000,00 грн.

Таким чином, визначена сторонами ціна послуги з пошуку клієнта на укладення договору оренди включає в себе вартість усіх, обумовлених п. 1.1. договору робіт, тобто всіх робіт у сукупності.

У розрізі наведених обставин, одного акту приймання-передачі виконаних робіт від 01.11.2003р., складеного між сторонами договору, в якому є посилання тільки на сам факт виконання робіт з пошуку клієнта для укладення договору оперативної оренди і визначена їх вартість у розмірі 6000000,00грн., і який не містить переліку робіт, які виконані ПП «Експохім», з обґрунтованим посиланням на їх вартість, недостатньо для висновку про наявність документальних підстав для віднесення таких витрат до складу валових витрат. 

У такому випадку належність зазначених витрат позивача до валових витрат має бути підтверджена, окрім акту приймання-здачі робіт, іншими відповідними документами, які містять відомості про виконання конкретних робіт, передбачених п. 1.1 договору, та їх вартість, а також перелік потенційних клієнтів-орендарів.   

Відсутність документального підтвердження витрат позбавляє платника податку права на віднесення таких витрат до складу валових витрат, а відповідно, і права на віднесення сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість до податкового кредиту, який формується у відповідності до приписів п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР.

За вимогами п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»  від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 25.03.2005р. № 2505-IV) у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Суди також не надали оцінку тому факту, що позивачем сума податку на додану вартість з придбаних маркетингових послуг у листопаді 2003 року була включена до складу податкового кредиту, однак самі  понесені витрати взагалі не були віднесені до валових витрат у цьому ж періоді, по першій події, яка сталася раніше, якою була дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг) (п.п. 11.21 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР).

Суд касаційної інстанції не може також беззаперечно погодитися з судом першої інстанції щодо достовірності встановлення ним обставини про те, що укладений між позивачем та ТОВ «Автоматичні торгові системи» договір оренди від 01.11.2003р. № 01/11-01 є саме результатом отриманих маркетингових послуг. Наявність чи відсутність такої обставини впливає на подальші висновки щодо придбання позивачем маркетингових послуг саме з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності, та відповідно, на висновки щодо належності витрат за вказані послуги до валових витрат.

В матеріалах справи відсутні будь-які документи, які містять перелік потенційних клієнтів на укладення договору оренди, в тому числі і ТОВ «Автоматичні торгові системи», а також які б свідчили про те, що вказана особа була запропонована позивачеві як орендар Супермаркета саме ПП «Ексопхім» на виконання договору від 30.09.2003 р. № 30/9-1 про надання маркетингових послуг.

Судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам податкової інспекції щодо порушення 07.02.2006 р. кримінальної справи стосовно службових осіб контрагента позивача за договором оренди - ТОВ «Автоматичні торгові системи» за фактом замаху на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання службовим становищем, в особливо великому розмірі, за ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України. Як вбачається з копії постанови прокурора м. Кривого Рогу від 07.02.2006 р. про порушення кримінальної справи, службові особи ТОВ «Автоматичні торгівельні системи» з метою заволодіння чужим майном – коштами державного бюджету у вигляді суми відшкодування податку на додану вартість уклали завідомо фіктивну угоду № 10/10-1 від 10.10.2003 р. з ПП «Експохім» на виконання маркетингових послуг на загальну суму 3000000 грн. з урахуванням податку на додану вартість у сумі 500000 грн. При цьому, документів, які підтверджують факт одержання таких послуг до податкових органів надано не було. З метою укриття вказаного факту, в листопаді 2003 року ТОВ «Автоматичні торгівельні системи» самостійно була укладена угода оренди № 01/11-01 від 01.11.2003 р. з ТОВ «Маркет-Трейд».

Викладені факти щодо самостійного укладення орендарем – ТОВ «Автоматичні торгівельні системи» договору оренди № 01/11-01 від 01.11.2003 р. з ТОВ «Маркет-Трейд» з метою укриття факту фіктивності послуг, передбачених договором про надання маркетингових послуг № 10/10-1 від 10.10.2003 р. між ПП «Ексопхім» та  «Автоматичні торгівельні системи», не узгоджується зі встановленою судом першої інстанції обставиною щодо укладення цього ж договору оренди вже в результаті отримання ТОВ «Маркет-Трейд» маркетингових послуг за договором № 30/9-1 від 30.09.2003 р. з ПП «Експохім».

Тільки за умови достовірного встановлення обставин щодо реальності наданих послуг, фактичного понесення позивачем витрат з їх придбання, в тому числі зі сплати податку на додану вартість, наявності правових та фактичних підстав для віднесення витрат з придбання послуг до складу валових, наявності податкових накладних можна визнати правомірним формування податкового кредиту.

Допущені судами попередніх інстанцій вищевказані порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 

З огляду на викладене, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін,    і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.  

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                 УХВАЛИВ :

           Касаційну скаргу  Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі задовольнити.

           Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2006 р.  та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.09.2006 р. у справі № А 37/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

           Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                            Н.Г. Пилипчук

судді                                                 Л.В. Ланченко

                   М.О. Федоров

                    О.М. Нечитайло

О.А.Сергейчук