Ухвала суду № 3064512, 22.12.2008, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа:№22-а-7285/08                           Головуючий суддя усуді1-ї інстанції:Копитова О.С.,

                                                                             Суддя-доповідач:Дурицька О.М.        

                             У  Х  В  А  Л  А

                                       Іменем   України

  22 грудня 2008 року                                                                  м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого – судді Дурицької О.М., суддів Глущенко Я.Б. Зайцева М.П., при секретарі Мальцевій К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 17 липня 2007 року у справі за позовом  «ІФД Капіталь» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

                                           В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду міста Києва від 17 липня 2007 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій він просив скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

 Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення з’явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "ІФД Капіталь" зареєстроване Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією 20.03.03 року, код ЄДРПОУ 32454981.

В період з 11.05.07 року по 18.05.07 року співробітниками державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (надалі по тексту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) була проведена невиїзна перевірка TOB " ІФД Капіталь" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за січень 2007 року.

В ході перевірки було встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме безпідставно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість в грудні 2006 року в розмірі 18 810 грн. В результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за січень 2007 року на 15 321 грн.

При цьому перевіркою не підтверджено заявлену суму бюджетного відшкодування та донараховано податку на додану вартість в сумі 3 881 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 1552 грн.

За результатами перевірки, 18.05.07 року, відповідачем було складено Акт №1184/23-06/32454981.

На підставі акту перевірки відповідачем, 01.06.07 року були прийняті податкові повідомлення - рішення №0003872306/0, яким позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2007 року на суму 15321,00 грн. та №0003882306/0, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5433,00 грн., в тому числі 3881,0 грн. - основний платіж, 1552 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відповідно до висновків акту перевірки підставою для відмови позивачу у бюджетному відшкодуванні, донарахуванню податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій є той факт, що позивач протягом 2004 - 2006 років подавав декларації з податку на прибуток з від'ємним значенням об'єкта оподаткування. Аналізуючи положення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", відповідач робить висновок про те, що діяльність позивача не є господарською, зважаючи на те, що вона не направлена на отримання доходу і є збитковою.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Законом України „Про податок на додану вартість".

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" платником податку є: будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті. Будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку.

Позивач зареєстрований платником податку на додану вартість 23.03.03 року, про що має відповідне свідоцтво платника податку на додану вартість № 39082067.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит визначається дата здійснення першої з наступних подій:

а)  дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б)дата отримання податкової накладної.

Будь-яких інших правил чи застережень щодо дати виникнення права у платника податку на податковий кредит Законом України "Про податок на додану вартість" не передбачено.

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги), відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", є наявність податкової накладної, виданої продавцем. Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З матеріалів справи не вбачається порушення позивачем викладених приписів законодавства. Акт перевірки не містить жодних посилань на відсутність у позивача податкових накладних, чи оформлення зазначених накладних неналежним чином або заповнення їх не уповноваженою особою, чи встановлення факту видачі їх особою не зареєстрованою як платник податку на додану вартість. Навпаки в акті зазначено, що перевіркою не виявлено взаємовідносин із суб'єктами господарювання які припинили діяльність на підставі рішення суду, або договори, первинні та інші документи яких визнано судом недійсними, або з суб'єктами господарювання, місцезнаходження яких не встановлено.

До суду не надано доказів визнання недійсними угод, укладених позивачем зі своїми контрагентами або анулювання виданих цим підприємствам Свідоцтв платника податку на додану вартість на час господарських відносин з позивачем.

Крім того, відповідачем не надано доказів на підтвердження факту несплати до бюджету контрагентами позивача, перерахованих їм у складі вартості придбаного товару або не включення цих сум до податкових зобов'язань за відповідні звітні податкові періоди.

Не надано суду також і інших допустимих доказів несплати контрагентами позивача податкових зобов'язань з податку на додану вартість за вказаний період чи наявності податкового боргу внаслідок здійснення ними вищезазначених господарських операцій з позивачем. В матеріалах справи відсутні акти перевірок, рішення податкових органів про донарахування податкових зобов'язань, податкові повідомлення, податкові вимоги, що підтверджували б наявність податкового боргу у контрагентів позивача саме внаслідок здійснення вищевказаних господарських операцій.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, єдиною підставою для висновку щодо неправомірності формування податкового кредиту та відповідно заявления бюджетного відшкодування став той факт, що позивач протягом 2004-2006 років подавав до податкового органу декларації з податку на прибуток підприємств з від'ємним значенням об'єкта оподаткування, тобто діяльність підприємства була збитковою та не була направлена на отримання доходу, а тому не є господарською діяльністю позивача.

Проте, такі доводи відповідача суд першої інстанції вірно не підтримав, оскільки статтею 83 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичні особи можуть  створюватися   у  формі  товариств,   установ  та   в   інших  формах, встановлених законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Стаття 84 Цивільного кодексу України встановлює, що підприємницькі товариства, це товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Відповідно до п.1 ст. 79 Господарського кодексу України, господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені з метою отримання прибутку.

Відповідно до ст. 113 Цивільного кодексу України господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст.ст. З, 42 Господарського кодексу України)

Як вбачається з п.1.1 ст. 1 та п. 4.1 ст. 4 Статуту позивача, він створений в формі товариства з обмеженою відповідальністю з метою здійснення наукової, фінансово - інвестиційної, комерційної та іншої діяльності та отримання на цій основі прибутку.

Отже за своєю природою позивач є підприємницьким товариством, створеним з метою отримання прибутку.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 „Звіт про фінансові результати" (п.4) прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Згідно п. 1.21 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" доходи з джерелом їх походження з України - будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльностіна митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Під господарською діяльністю у ст. З Господарського кодексу України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до Закону України „ Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій,  матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Господарська діяльність в розумінні Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності" - будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Відповідно до Наказу Державної податкової адміністрації України № 355 від 03.07.00 року „Про затвердження порядку визначення структури ознаки неприбуткових установ (організацій)" господарською діяльністю вважається будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходув грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як убачається зі статуту позивача та довідки Головного управління статистики у м. Києві одними з видів діяльності позивача є надання інформаційних послуг, консультування з питань комерційної діяльності та управління та інша діяльність яка не заборонена законом.

На підтвердження здійснення господарської діяльності позивачем надано низку укладених ним договорів на здійснення інформаційно-технічного обслуговування. Зазначені договори укладались сторонами на платній основі.

При цьому, в самому акті перевірки відповідач зазначає, що в перевіряємому періоді TOB „ІФД Капіталь" займалося наданням послуг по інформаційно - технічному та юридичному обслуговуванню (участь в судових засіданнях, складання документів, настройка сервера, засобів зв'язку, програмно-технічне забезпечення, налаштування комп'ютерного обладнання, тощо). Діяльності непередбаченої статутом у перевіряємому періоді перевіркою не виявлено.

За виконання зазначених договорів позивач отримував передбачені умовами договорів кошти та відносив їх до валових доходів звітного періоду. Згідно акту види діяльності, які сформували понад 10% валового доходу є послуги по інформаційно-технічному та юридичному обслуговуванню.

При цьому, як встановлено актом перевірки та підтверджується матеріалами справи протягом перевіряємого періоду позивачем були понесені певні витрати на оренду приміщення, авіа білети, проживання працівників у готелях під час відрядження, технічне обслуговування офісної техніки, тощо, які стали причиною виникнення від'ємного значення з податку на додану вартість.

Суми понесених витрат відносились позивачем до валових витрат звітного періоду, правомірність чого не заперечується відповідачем.

За результатами підрахунків доходів та витрат, діяльність позивача мала збитковий характер. Однак, на думку суду, зазначений факт не може свідчити про те, що така діяльність не відноситься до господарської діяльності підприємства, лише тільки тому, що за її результатами не отримано прибутку.

Прибуток це перевищення сукупних доходів над витратами та є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства. Однак, неотримання прибутку в певному періоді не може бути беззаперечним доказом того, що вся діяльність підприємства в цьому періоді є такою що не пов'язана з його господарською діяльністю.

При цьому слід зазначити, що Закон України „Про податок на додану вартість" не встановлює жодних обмежень та не ставить в залежність права платника податків на податковий кредит від прибутковості чи збитковості його діяльності.

Будь-яких інших доказів щодо безпідставності віднесення позивачем спірних сум до податкового кредиту грудня 2006 року матеріали справи не містять.

За таких обставин, господарський суд першої інстанції правильно прийшов до  висновку щодо необґрунтованості висновків акту перевірки про завищення позивачем сум податкового кредиту в грудні 2006 року.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 вказаного закону, бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст. 7 встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду пп. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Відповідно до пп. 7.7.11 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" на отримання бюджетного відшкодування не мають права особи, які:

- були зареєстровані як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування, та/або мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів;

- не провадили діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців;

- особа, яка є платником єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності, що передбачають сплату цього податку у спосіб, відмінний від встановленого цим Законом, або звільнення від такої сплати.

Як вбачається з акту, в ході перевірки порушень позивачем пп. 7.7.11 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не встановлено, згідно наданих податкових декларацій сума податку мала від'ємне значення та підлягала відшкодуванню, про що позивачем відповідачу було подано розрахунок та відповідну заяву.

Суд першої інстанції також вірно зауважив на те, що розглядаючи спір по суті господарський суд не наділений повноваженнями щодо перевірки фінансово-господарської діяльності платників податків, а лише при розгляді справ перевіряє правомірність прийняття рішення контролюючим органом на підставі обставин встановлених в ході перевірки та викладених у відповідному акті.

Належних доказів щодо відсутності у позивача права на податковий кредит та відповідне бюджетне відшкодування матеріали справи не містять, а висновки акту перевірки спростовані в ході судового розгляду справи.

З урахуванням викладених обставин підстав для зменшення позивачу сум бюджетного відшкодування, донарахування сум податку на додану вартість та відповідно застосування штрафних санкцій не має.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень.

   Враховуючи вище викладене, проаналізувавши обставини справи, колегія суддів знаходить, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо  задоволення позову.

  Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

   Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм  процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не вбачається.

  Тому, апеляційну скаргу  Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 17 липня 2007 року у справі за позовом  «ІФД Капіталь» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів     

                                            У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва – залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 17 липня 2007 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

    Головуючий:                               

    Судді: