Ухвала суду № 30639693, 25.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2013 року м. Київ К-30443/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2010

у справі №2а-46786/09/1670

за позовом Кременчуцького міжрайонного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт ДПТ України

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2010, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 09.07.2009 №0000362302/0/2192.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку податкової звітності позивача з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від №2734/23-309/21076846 від 26.06.2009.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 2528 грн., за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Тіко».

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000362302/0/2192 від 09.07.2009, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3792 грн., у т.ч. 2528 грн. основного платежу та 1264 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що право на нарахування податку і складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що позивачем задекларовано податковий кредит по податку на додану вартість у сумі 1068,00 грн. за листопад 2008 року, в сумі 1200,00 грн. за грудень 2008 року, в сумі 260,00 грн. за березень 2009 року, за наслідком господарських операцій з ТОВ «Тіко» на підставі податкових накладних, виданих з дотриманням приписів пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

При цьому реальність господарських операцій підтверджується наявними у позивача первинними документами, зокрема, податковими та видатковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, банківськими виписками. Придбані у ТОВ «Тіко» товари (вогнегасний порошок, ДСА-1, Фенікс СТС) використані позивачем під час технічного обслуговування вогнегасників, що відповідає господарській діяльності позивача, та не спростовано відповідачем.

Крім того, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, обстеження ТОВ «Тіко» за місцем реєстрації здійснювалось 10.02.2009, у той час як укладення договору з позивачем відбулось 01.10.2008, а поставка за ним відбулась у листопаді - грудні 2008 року та березні 2009 року.

На час укладення та виконання договору контрагент позивача - ТОВ «Тіко» був зареєстрований в ЄДРПОУ, був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебував на обліку як платники податків, у тому числі був платником податку на додану вартість, у зв'язку з чим віднесення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість на підставі виданих податкових накладних здійснено у відповідності з вимогами ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Правильно відхилено судами попередніх інстанцій і доводи відповідача стосовно недекларування ТОВ «Тіко» податковий зобов'язань з податку на додану вартість, оскільки зазначене спростовуються поданими до податкового органу податковими деклараціями ТОВ «Тіко» за листопад, грудень 2008 року та березнь 2009 року, у яких задекларовано обсяги поставок, що значно перевищують обсяг поставок позивачу. За загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит та відповідно бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Щодо доводів відповідача про нікчемність укладеного позивачем з контрагентом договору, то вони правильно відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак, доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Висновки відповідача, що спірні операції не мали реального товарного характеру засновані на припущеннях, що суперечить ст.159 КАС України, товарно-транспортні накладні та подорожні листи є основними документами на перевезення вантажів, тобто є обов'язковими для перевізників, однак не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2010 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук