Ухвала суду № 30639596, 25.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2013 року м. Київ К-34062/10-С

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон Сервіс» та Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 15.04.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010

у справі №2а-14327/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон Сервіс»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва

про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду від 15.04.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010, позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м.Києва №00001082302/1 від 13.11.2009. В задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №00001092302/1 відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині відмови в позові з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Та за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняття нового про відмову в позові повністю, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2009, за наслідками якої складено акт №496/23-02-32375528 від 17.08.2009.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.08.2009 №0000842302/0, яким за порушення пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачу було визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток підприємства на загальну суму 720369 грн., (у т.ч. основного платежу - 483650 грн., та 236719 грн. штрафних (фінансових) санкцій), та податкове повідомлення-рішення від 31.08.2009 №0000852302/0, яким, за порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено податкове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 595004 грн., (у т.ч. 396669 грн. основного платежу та 198335 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

За результатами апеляційного оскарження, скарги позивача задоволені частково, відповідачем на підставі рішення від 05.11.2009 №18612/10/25-011 прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.11.2009 №00001092302/1 про донарахування податку на додану вартість в сумі 94205 грн. (62803 грн. - основного платежу, 31402 грн. - штрафних санкцій) та №00001082302/1 про донарахування податку на прибуток в сумі 29675 грн. (21196 грн. -основного платежу, 8479 грн. - штрафних санкцій).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Частиною 2 зазначеного підпункту встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Нормами підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

При цьому, підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за лютий та березень 2008 року по податковим накладним №03, №04 від 29.02.2008 та №5, №6 від 31.03.2008, загалом на суму 62803,00 грн., виписаних суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2

Згідно акта анулювання свідоцтва платника ПДВ №НОМЕР_2 від 06.02.2008 свідоцтво платника ПДВ СПД ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) було анульовано з 06.02.2008.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову в позові в частині скасування рішення податкового органу про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, з тих підстав, що податкова накладна, видана платником податку, свідоцтво платника ПДВ якого скасовано у встановленому порядку до дати видачі такої накладної, не дає права на включення сум податку на додану вартість, зазначених у даній податковій накладній, до податкового кредиту.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 13.11.2009 №00001082302/1, то судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для його скасування.

Відповідно до п. 5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку у підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі-запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Тобто при придбанні запасів їх вартість відноситься до складу валових витрат по першій події ( по оплаті чи отриманні товару).

Коли запаси оплачені і оприбутковані на їх вартість збільшується балансова вартість запасів. При передачі запасів в експлуатацію балансова вартість запасів зменшується.

Приріст (убуток) балансової вартості запасів відображається у додатку К1 (Наказ Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 № 143) до декларації по податку на прибуток за відповідний податковий період.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що задекларована в додатку К1/1 до декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2008 року сума повністю підтверджується даними бухгалтерського обліку, а саме, згідно відомості по рахунку 20 «Виробничі запаси» за 9 місяців 2008 року сума 387619 грн. відповідає даним бухгалтерського обліку позивача по дебету рахунку 1522 «Виготовлення і модернізація основних засобів» в сумі 358147,98 грн. та дебету рахунку 912 «Ремонт необоротних активів» в сумі 29471,18 грн., що разом складає задекларовані в Декларації з податку на прибуток підприємства 387619 грн.

З огляду на те, що відповідачем не надано документальних доказів на підтвердження розбіжності показників бухгалтерського обліку вартості запасів використаних не в господарській діяльності за період з 01.04.2007 по 31.03.2009 та показників, зазначених позивачем в Декларації з податку на прибуток підприємства, суди попередніх інстанцій, дійшли вірного висновку, що відповідачем не виконано покладеного на нього частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язку щодо доказування правомірності свого рішення.

Доводи касаційних скарг як позивача так і відповідача не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при їх прийнятті.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційних скаргах, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон Сервіс» та Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 15.04.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук