Постанова № 30637211, 10.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2013 року Справа № 5015/3964/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКозир Т.П.суддівГубенко Н.М. Гольцової Л.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення від та на постанову відгосподарського суду Львівської області 13.11.2012 Львівського апеляційного господарського суду 10.01.2013у справі№ 5015/3964/12господарського суду Львівської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4доПублічного акціонерного товариства "Кредобанк" простягнення коштів

у судовому засіданні взяли участь представники:- позивачаОСОБА_5;- відповідачаЄлишев К.Ю.;ВСТАНОВИВ:

21.09.2012 Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" про стягнення неустойки у розмірі 364 018, 34 грн. на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, інфляційних втрат у розмірі 821, 01 грн. та 3 % річних у розмірі 7 966, 26 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог - т. 1 а. с. 114-116).

Рішенням господарського суду Львівської області від 13.11.2012 у справі № 5015/3964/12 (суддя Березяк Н.Є.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.01.2013 (колегія суддів у складі: Малех І.Б. - головуючий суддя, судді Желік М.Б., Костів Т.С.), позов задоволено частково. За рішенням стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 інфляційні втрати у розмірі 821, 01 грн. та 3 % річних у розмірі 7 966, 26 грн.; в іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 13.11.2012 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.01.2013 у справі № 5015/3964/12 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення неустойки у розмірі 364 018, 34 грн., та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Враховуючи те, що позивачем не оскаржується рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду в частині стягнення інфляційних втрат та відсотків річних у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, в свою чергу, суди попередніх інстанцій на підставі досліджень обставин справи та доказів, поданих сторонами на їх підтвердження, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат у розмірі 821, 01 грн. та 3 % річних у розмірі 7 966, 26 грн., а відтак прийняті у справі судові рішення підлягають перегляду в оскаржуваній частині, а саме щодо позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі 364 018, 34 грн. на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

В силу ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 1 статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

При цьому преюдиціальністю є обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність судового акта, який вступив в законну силу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 у справі № 5015/2082/11 (вказана постанова є преюдиціальною в силу приписів ст. 35 ГПК України) встановлено, що строк дії договору оренди від 13.08.2006, укладеного між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" закінчився 01.09.2011.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, аналіз вказаної норми свідчить, що особа на підтвердження виконання зобов'язання за договором найму вправі вимагати прийняття від неї майна, яке було предметом договору, та отримання документа (акта) про таке прийняття як підтвердження виконання нею зобов'язання (Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 20.03.2012 у справі № 1/5005/5719/2011).

Позивач звертаючись з позовом просив стягнути неустойку в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з 01.09.2011 по 17.01.2012.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" неодноразово зверталося до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 з листами, в яких вказувало про те, що у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди необхідно з'явитися для передачі об'єкта оренди та підписання акта прийому-передачі (листи: № 877 від 18.08.2011, № 15-11244/11 від 28.09.2011, № 1/6-12927 від 10.11.2011 та № 1019 від 19.10.2011 (т. 1 а. с. 60 - 63, 128), однак позивач до 18.01.2012 відмовлявся приймати приміщення, в зв'язку з його переобладнанням і неповерненням у попередній стан.

Акт приймання-передачі про прийняття майна з оренди підписано сторонами 18.01.2012.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч. 4 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Враховуючи наведене, місцевий господарський суд та господарський суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, з яким погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, про те, що дії відповідача були спрямовані на повернення позивачу орендованого приміщення, а не підписання позивачем протягом тривалого часу акта приймання-передачі об'єкта оренди не може бути підставою для нарахування відповідачу неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що ним не приймалось майно з оренди у зв'язку з його переобладнанням і неповерненням у попередній стан не приймаються колегією суддів суду касаційної інстанції до уваги, оскільки як правомірно зазначено судами попередніх інстанцій, обов'язок орендаря повернути орендодавцеві орендоване приміщення пов'язується з обов'язком останнього прийняти це приміщення, що не позбавляє орендодавця в разі наявності претензій щодо стану повернутого йому приміщення звернутись з позовом до суду про відшкодування шкоди.

Всі інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у судових рішеннях, що оскаржуються. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Отже, рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 13.11.2012 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.01.2013 у справі № 5015/3964/12 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Н.М. ГУБЕНКО

Л.А. ГОЛЬЦОВА