Ухвала суду № 30609960, 03.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/78544/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012

у справі № 2а-9920/12/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «АК «Укртранс»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної

податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-

рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.10.2012 (суддя - Амельохін В.В.) відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «АК «Укртранс» (надалі - позивач, ПАТ «АК «Укртранс») до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.02.2012 № 00000182360 та № 00000192360. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат суму відсотків за користування кредитними коштами, які були направлені ПАТ «АК «Укртранс» на придбання автотранспортних засобів, первісна вартість яких мала бути збільшена на суму таких відсотків, тобто капіталізована.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Маслій В.І., судді: Файдюк В.В., Чаку Є.В.) скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.10.2012 та задоволено позовні вимоги ПАТ «АК «Укртранс».

Позиція суду апеляційної інстанції полягає в тому, що позивач правильно відніс до складу валових витрат відсотки за користування кредитними коштами, які є фінансовими витратами, пов'язаними із погашенням боргових зобов'язань.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012 та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС проведено документальну планову перевірку ПАТ «АК «Укртранс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, за результатами якої 31.01.2012 складено акт № 40/1-23-60-22890514.

Актом перевірки встановлено порушення пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 141.1 ст. 141, пп. 146.5 ст. 146 Податкового кодексу України, Загальних положень Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28.04.2006 № 415, ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»), п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 2 515 349 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на суму 1 767 373 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 16.02.2012 винесені податкові повідомлення-рішення: № 00000182360, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1 767 373 грн., та № 0000192360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 2 945 673 грн., в тому числі: 2 515 349 грн. - за основним платежем та 430 324 грн. - за штрафними санкціями.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та АКБ «Київ» укладено договір від 11.01.2005 № 01/2005 про надання кредиту для покриття витрат на придбання автотранспортних засобів на строк до 12.01.2008 в сумі - 550 000,00 Євро зі сплатою 15 % річних; договір від 16.07.2004 № 65/04 про надання кредиту на строк до 15.07.2007 в розмірі 1 280 000,00 доларів США зі сплатою 15 % річних; договір від 31.05.2005 № 24/2005 про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії строком на три роки з 31.05.2005 до 30.05.2008 в сумі 1 000 000,00 Євро зі сплатою 14 % річних.

За отримані кредитні кошти ПАТ «АК «Укртранс» було придбано основні засоби (вантажні автомобілі), які в подальшому були використані у власній господарській діяльності, оприбутковані в бухгалтерському обліку на рахунку 10 Плану рахунків «Основні засоби» та згідно договорів застави забезпечували виконання кредитних договорів (п. 3.1 наведених договорів). Суми нарахованих відсотків за кредитними договорами були включені до складу валових витрат тих податкових періодів, протягом яких вони були нараховані, та відображені в Декларації з податку на прибуток підприємств та додатків до неї.

До вказаних договорів протягом 2009-2011 років неодноразово вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод, які в свою чергу, переважно стосувалися змін в частині п. 1.1 договорів, тобто предмету договорів, який визначає суму та строки кредиту. А саме, строк повернення кредиту було подовжено до 28.02.2014 включно (а.с. 156-164 т. 1).

З вказаних договорів вбачається, що термін їх дії визначається з моменту підписання до повного виконання сторонами всіх передбачених у них зобов'язань, що не суперечить положенням ст. 629, 1054 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, платник податку відносить до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, що набрав законної сили з 01.01.2011, визначено, що до складу витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, відносяться витрати операційної діяльності, що включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати.

Відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування

здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК України визначено, що до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Отже, з аналізу вказаних правових норм вбачається, що відсотки за кредитами включаються до складу витрат суб'єкта господарювання лише в тому випадку, якщо витрати не включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» кваліфікаційний актив - актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення.

Капіталізація фінансових витрат - включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу.

Собівартість кваліфікаційного активу - витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу.

Виходячи з наведеного, після доведення кваліфікаційного активу до стану, в якому він придатний для використання, капіталізація фінансових витрат припиняється.

Положеннями п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» зазначено, що фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»).

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що автотранспортні засоби, які були придбані за кредитні кошти у 2004-2005 роках і з моменту придбання та реєстрації в органах ДАІ УМВС України задіяні у виробничій діяльності ПАТ «АК «Укртранс», не є кваліфікаційним активом відповідно до п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», оскільки з моменту придбання їх позивачем вони вже готові до експлуатації.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно пп. 139.1.1 та 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що нарахування відсотків ПАТ «АК «Укртранс» за 2010 рік та 3 квартали 2011 року за користування кредитними ресурсами відповідно до умов діючих кредитних угод від11.01.2005 № 01/2005, від 16.07.2004 № 65/04, від 31.05.2005 № 24/2005 з доповненнями, що є передумовою для складання первинних документів, які містять відомості про господарську операцію, підтверджено розрахунковими документами, банківськими виписками АКБ «Київ» по особовому рахунку позивача, графіком повернення кредиту із відмітками банку про погашення відсотків за користування кредитними коштами (а.с. 169 т.2).

Наведене спростовує позицію суду першої інстанції про неправомірність формування складу валових витрат без підтвердження сум витрат первинними документами, які фіксують факт здійснення господарських операцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про помилковість тверджень суду першої інстанції щодо відсутності даних, які визначають зміст облікової політики позивача, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «АК «Укртранс» надано накази від 31.12.2009 № 55, від 30.12.2010 № 71, від 31.03.2011 № 14/1 про облікову політику за період 01.01.2010-30.09.2011, в яких визначається, що облік витрат за врахованими відсотками по отриманих кредитах для придбання транспортних засобів ведеться на рахунку 84 («Інші операційні витрати) (п. 4.7., 4.8), що доводить, що ПАТ «АК «Укртранс» не проводиться капіталізація фінансових витрат відповідно до вимог діючого законодавства України.

В світлі наведених норм та встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відображення показника за період 01.01.2010 - 30.09.2011 у рядку 04.13 декларації з податку на прибуток підприємства «Інші витрати» - витрати на здійснення операцій особливого виду (нараховані відсотки за кредитами) позивачем зроблено з дотриманням приписів законодавства, що підтверджує висновок суду апеляційної інстанції про безпідставність винесених податковим органом податкових повідомлень-рішень на підставі акта перевірки.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012 у справі № 2а-9920/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:ідпис)Лосєв А.М. Судді:(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.