Ухвала суду № 30609402, 27.03.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 року Справа № 132703/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Хобор Р. Б., Рибачука А. І.;

за участю секретаря судового засідання - Дяківнич Г. Й.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Магнат Ойл» на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 липня 2011 року в справі за позовом приватного підприємства «Магнат Ойл» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

10 лютого 2011 року Закарпатським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву приватного підприємства «Магнат Ойл» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в м. Ужгороді від 24 вересня 2009 року № 0002062341/1 та № 0002052341/1, від 16 червня 2010 року № 0081591540/0, від 12 листопада 2010 року № 0006061640/0.

В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що Державною податковою інспекцією в м. Ужгороді Закарпатської області за наслідками проведення документальної перевірки (акт від 10 липня 2009 року № 1663/23-1/32746866) приватного підприємства «Магнат Ойл» прийнято податкові повідомлення-рішення від 21 липня 2009 року № 0002062341/0, № 0002052341/0. Після розгляду скарги позивача на податкові повідомлення-рішення від 21 липня 2009 року № 0002062341/0, № 0002052341/0, відповідачем частково скасовано вищевказані повідомлення-рішення та 24 вересня 2009 року прийнято нові - № 0002052341/1 (про донарахування податку на прибуток в сумі 21307,05 грн) та № 0002062341/1 (про донарахування податку на додану вартість в сумі 4927,8 грн). Позивачем подано повторну скаргу до Державної податкової адміністрації в Закарпатській області, яку залишено без задоволення рішенням про результати розгляду скарги від 02 листопада 2009 року № 2037/10/25-055. Як встановлено в акті перевірки від 10 липня 2009 року № 1663/23-1/32746866 відповідач вважає частково неправомірним включення до валових витрат сум, виплачених приватному підприємцю ОСОБА_1 за агентські послуги по сприянню замовнику в укладенні угод купівлі-продажу продукції згідно з договорами від 01 січня 2006 року, від 01 січня 2007 року, від 01 липня 2007 року, 01 січня 2008 року, від 01 жовтня 2008 року. Позивачем укладено з ОСОБА_1 договори про надання послуг по сприянню замовнику в укладенні угод купівлі-продажу продукції замовника, згідно з якими до обов'язків агента (ПП ОСОБА_1), зокрема, входить: укласти з покупцем усний договір купівлі-продажу у відповідності до вказівок замовника та щомісяця інформувати замовника про хід виконання договору та укладені в його інтересах усні угоди. Як зазначено в акті перевірки ПП ОСОБА_1 забезпечено реалізацію товарів на суму 1 767 115 грн та отримано винагороду за агентські послуги по укладенню договорів в сумі 666 128 грн, в т. ч. за 2006 рік в сумі 49 661 грн, за 2007 рік 282 309 грн. Не дивлячись на те, що перевіркою охоплено період діяльності позивача з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2009 року, і послуги приватного підприємця ОСОБА_1 надавалися протягом всього цього періоду, перевіркою зменшено валові витрати за рахунок «перерахунку суми агентської винагороди» тільки за ІІ півріччя 2008 року. Тобто, відповідач не мав претензій по сумі агентської винагороди за січень-червень 2008 року, проте абсолютно надумано і необгрутовано, без будь-яких на те законних підстав, самовільно зменшив суми агентської винагороди за липень-грудень 2008 року. Сума агентської винагороди встановлювалася позивачем з ПП ОСОБА_1 на підставі обопільної згоди, відповідно до вимог Господарського кодексу України на договірній основі за згодою сторін. Чинним законодавством України не передбачено граничний розмір агентської винагороди по подібних послугах. Безпідставним є зменшення відповідачем податкового кредиту позивача на суму 4193,4 грн по агентських послугах, використаних «на невиробничі потреби». Підставами для віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених за послуги ПП ОСОБА_1 є належним чином оформлені податкові накладні за липень-вересень 2008 року і перевіркою не зафіксовано їх невідповідність вимогам Закону України «Про податок на додану вартість». Однак в результаті аналізу акту перевірки можна зробити висновок про те, що перевіряючими частину ПДВ по податковим накладним за липень-вересень 2008 року визнано у складі податкового кредиту позивача, а частину - ні, що є протиправним. ПДВ по податковій накладній або в повному обсязі включається до податкового кредиту або в повному обсязі не включається. Перевіряючими абсолютно необгрунтовано та безпідставно зменшено податковий кредит по податковим накладним за липень-вересень 2008 року пропорційно зменшенню валових витрат, що прямо суперечить ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 липня 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Зазначену постанову мотивовано тим, що позивачем не забезпечено належного документування понесених витрат у зв'язку із складанням актів що не відповідають вимогам, встановлені договорами обмеження щодо укладення угод та виплати винагороди, відсутні підстави для віднесення позивачем до валових сум за результатами роботи агента з одними і тими ж покупцями. Згідно з пп. 5.3.2. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивачем - приватним підприємством «Магнат Ойл», подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийти нову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено аргументи аналогічні тим, які наведено в позовній заяві.

Представник позивача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримав та просить таку задовольнити.

Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить таку залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду першої інстанції в частині позовних вимог залишити без змін, а в частині позовних вимог скасувати та залишити без розгляду.

Встановлено, що Державною податковою інспекцією в м. Ужгороді Закарпатської області проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2009 року результати якої оформлено актом № 1663/23-1/32746866 від 10 липня 2009 року.

Перевіркою, зокрема встановлено, що внаслідок невиконання вимог п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» завищено валові витрати за період що перевірявся на загальну суму 68 763 грн та донараховано податку на прибуток в сумі 17 190 грн 75 коп. (за ІІІ квартал 2008 року 5242 грн 25 коп., IV квартал 2008 року - 11948 грн 50 коп.); внаслідок невиконання вимог п. п. 7.4.4 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість» донараховано ПДВ в сумі 4193 грн. 40 коп., а саме липень 2008 року - 1127 грн 20 коп.; серпень 2008 року 1004 грн, вересень 2008 року 2062 грн 20 коп.

На підставі згаданого акту перевірки Державною податковою інспекцією в м. Ужгороді Закарпатської області 21 липня 2009 року прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002052341/0 2397/23-1/18032, яким платнику донараховано 17190,75 грн податку на прибуток та застосовано 5681,45 грн штрафної (фінансової) санкції; № 0002062341/0 2396/23-1/18031, яким платнику донараховано 4193,40 грн податку на додану вартість та застосовано 2096,70 грн штрафної (фінансової) санкції.

Приватне підприємство «Магнат Ойл» подало Державній податковій інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області скаргу на податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області від 21 липня 2009 року № 0002052341/0 2397/23-1/18032, № 0002062341/0 2396/23-1/18031.

Під час розгляду скарги ПП «Магнат Ойл» в акті перевірки від 10 липня 2009 року № 1663/23-1/32746866 виявлено арифметичну помилку при нарахуванні суми податкових зобов'язань по податку на прибуток, оскільки перевіркою зменшено суму валових витрат за 2008 рік на 68 763 грн, тоді як фактично зменшенню підлягає 64 296,64 грн, а донарахована сума податку на прибуток становить 16074,16 грн. Крім того, в акті перевірки від 10 липня 2009 року № 1663/23-1/32746866 виявлено арифметичну помилку при нарахуванні суми податкових зобов'язань по податку на додану вартість, оскільки перевіркою зменшено суму податкового кредиту ПП «Магнат Ойл» за ІІІ квартал 2008 року на 4193,40 грн, тоді як фактично зменшенню підлягає 3285,20 грн.

Враховуючи зазначене та керуючись пп. 2 п. 9 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби (затвердженого наказом ДПА України від 11.12.1996 року № 29 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 грудня 1996 року за № 723/1748, із змінами та доповненнями), Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді частково скасовано: податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Ужгороді від 21 липня 2009 року № 0002052341/0 2397/23-1/18032 в частині 1116,59 грн податку на прибуток та 448,56 грн штрафної санкції (застосованої з посиланням на пп. 17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181), в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу директора приватного підприємства «Магнат Ойл» Мощак Ю. В. від 29 липня 2009 року № 25 (вхідний № 37/С ДПІ у м. Ужгороді від 29 липня 2009 року) - без задоволення; податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Ужгороді від 21 липня 2009 року № 0002062341/0 2396/23-1/18031 в частині 908,20 грн податку на додану вартість та 454,10 грн штрафної санкції (застосованої з посиланням на пп. 17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України від 21 грудня 2000 року №2181), в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу директора приватного підприємства «Магнат Ойл» Мощак Ю. В. від 29 липня 2009 року № 25 (вхідний № 37/С ДПІ у м. Ужгороді від 29.07.2009 року) - без задоволення (А. с. 53-56).

24 вересня 2009 року прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002052341/1, згідно з яким визначено суму податкового зобов'язання приватного підприємства «Магнат Ойл» за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 16074,16 грн за основним платежем та 5232,89 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (А. с. 63); № 0002062341/1, згідно з яким визначено суму податкового зобов'язання приватного підприємства «Магнат Ойл» за платежем податок на додану вартість у розмірі 4927 грн 80 коп. (А. с. 62).

Приватне підприємство «Магнат Ойл» подало Державній податковій адміністрації у Закарпатській області скаргу на податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області від 21 липня 2009 року № 0002052341/0, № 0002062341/0 (від 24 вересня 2009 року № 0002052341/1, №0002062341/1) та на рішення державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області від 24 вересня 2009 року № 23110/250 про результати розгляду скарги, у відповідь на яку отримало рішення про результати розгляду скарги Державною податковою адміністрацією у Закарпатській області № 2037/10/25-055 від 02 листопада 2009 року, відповідно до якого залишено без змін податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області від 21 липня 2009 року № 0002052341/0, № 0002062341/0 (від 24 вересня 2009 року № 0002052341/1, №0002062341/1) та рішення державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області від 24 вересня 2009 року № 23110/250 про результати розгляду скарги, а скаргу директора приватного підприємства «Магнат Ойл» без задоволення (А. с. 57-61).

06 травня 2010 року Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді Закарпатської області складено Акт № 943/151 про результати невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань до бюджету, в якому зафіксовано несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватним підприємством «Магнат Ойл» та розраховано суму штрафної санкції (А. с. 49).

На підставі вищевказаного акту 16 червня 2010 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0081591540/0, згідно з яким приватне підприємство «Магнат Ойл» за затримку на 60 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 16074,16 грн. зобов'язано сплатити штраф у сумі 3214,83 грн. (А. с. 64).

Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді Закарпатської області проведено перевірку дотримання податкового законодавства приватним підприємством «Магнат Ойл» за результатами якої складено акт № 3653/15-2 від 29 жовтня 2010 року, в якому зафіксовано порушення приватним підприємством «Магнат Ойл» граничного терміну сплати податку на додану вартість за листопад, грудень 2009 року (А. с. 51-52), на підставі якого розраховано суму штрафної санкції (А. с. 50).

12 листопада 2010 року Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді Закарпатської області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006061640/0, на підставі акта перевірки № 3653/15-2 від 29 жовтня 2010 року встановлено порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 25 днів, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у сумі 1321,83 грн. (А. с. 65).

Згідно із ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.

Здійснивши перевірку дотримання позивачем строків звернення до адміністративного суду суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Строк звернення платника податків з позовом до адміністративного суду щодо оскарження рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання прийнятого до 30 липня 2010 визначається на підставі норм статей 5 та 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» і становить 1095 днів з моменту отримання відповідного податкового повідомлення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції констатує дотримання позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в м. Ужгороді від 24 вересня 2009 року № 0002062341/1 та № 0002052341/1, від 16 червня 2010 року № 0081591540/0.

Пунктом 3.7 Прикінцевих положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» було внесено зміни до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, які набули чинності з 30 липня 2010 року.

Зокрема, статтю 99 КАС України доповнено частиною п'ятою, яка передбачає спеціальний скорочений строк в один місяць для звернення особи до адміністративного суду з позовом щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішеннями суб'єкта владних повноважень, на підставі яких можуть бути заявлені вимоги про стягнення грошових коштів, є, зокрема, податкові повідомлення-рішення, прийняті контролюючими органами на підставі Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Таким чином, із моменту набрання чинності змін до КАС України, внесених Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», строк для звернення особи з позовом про визнання протиправним податкових повідомлень-рішень встановлений безпосередньо Кодексом адміністративного судочинства України - один місяць.

Звідси позивачем пропущено місячний строк звернення до суду в частині позовних вимог про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Ужгороді від 12 листопада 2010 року № 0006061640/0.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позивачем в обґрунтування причини пропуску строку звернення до суду з вимогою визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Ужгороді від 12 листопада 2010 року № 0006061640/0 зазначено, що таке рішення є похідним від податкових повідомлень-рішень № 0002062341/1 та № 0002052341/1 від 24 вересня 2009 року.

Таке твердження позивача, на думку суду апеляційної інстанції є безпідставним та не може бути визнано як поважна причина пропущення строку звернення до суду, оскільки податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Ужгороді від 12 листопада 2010 року № 0006061640/0 прийнято на підставі окремого акту перевірки № 3653/15-2 від 29 жовтня 2010 року, в якому зафіксовано порушення приватним підприємством «Магнат Ойл» граничного терміну сплати податку на додану вартість за листопад, грудень 2009 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в м. Ужгороді від 24 вересня 2009 року № 0002062341/1 та № 0002052341/1, від 16 червня 2010 року № 0081591540/0 вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Висновки відповідача щодо порушення вимог п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» обґрунтовано наступним.

Приватним підприємством «Магнат Ойл» було укладено агентські договори з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 - зокрема від 01 січня 2008 року та від 01 жовтня 2008 року, якими передбачалось, що ОСОБА_1, за окремою письмовою довіреністю здійснює на користь та за рахунок позивача ряд передбачених договором заходів, а позивач за виконання договору сплачує ОСОБА_1 винагороду та товар, який був реалізований позивачем покупцям за участю ОСОБА_1 Розмір винагороди складає 20 % (30 % по договору від 01 жовтня 2008 року) від суми, на яку було здійснено реалізацію продукції позивача за участі ОСОБА_1

Договором передбачалось, що розмір належної до виплати винагороди підтверджується двостороннім актом, в якому вказується обсяг реалізованої продукції за звітний період, суми, що поступили на розрахунковий рахунок від продажу продукції, суми винагороди, авансові платежі та ін.

Кошти сплачені позивачем підприємцю ОСОБА_1, за отримані агентські послуги відносилися позивачем до складу валових витрат та були включені до податкового кредиту.

Між позивачем га ОСОБА_1 підписувалися акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) у яких, з посиланням па договір як підставу, зазначалося про факт надання агентської послуги та відображалася вартість робіт (Послуг) (А. с. 80-96).

У актах здачі-прийняття робіт за період ІІІ-IV квартали 2008 року не вказано (не розкрито) зміст господарських операцій, не деталізовано які конкретно із передбачених агентськими договорами послуг надавалися позивачу, не надано документів які б підтверджували виконання на користь позивача робіт (послуг), тобто на підставі підписаних актів неможливо встановити взаємозв'язок отриманих позивачем послуг з господарською діяльністю.

Крім того, не встановлено факту надання ОСОБА_4 звітів позивачу про витрачені кошти та доказів на проведення рекламної кампанії продукції, звітів про проведені заходи з вивчення ринку продукції, маркетингових досліджень та обґрунтування пов'язаних із цим витрат

Відповідно до п. 6.1 та п. 6.2 агентських договорів винагорода агенту виплачується позивачем за товар, який був реалізований за участі агента протягом місяця.

Отже, агент приймає участь у реалізації товару позивача у спосіб визначений агентським договором, зокрема шляхом пошуку покупців та укладення усних угод на суму до сто тисяч гривень на рік при цьому для обрахунку виплачуваної винагороди приймається місяць у якому агент прийняв участь у реалізації товару (уклав угоду).

З долучених до актів здачі-прийняття робіт (послуг) звітів про обіг товарів вбачається що протягом ІІІ та IV кварталів 2008 року позивачем виплачувалася винагорода агенту повторно за реалізацію товарів покупцям які вже були залучені агентом у попередніх періодах. Отже враховуючи, що позивачем не забезпечено належного документування понесених витрат у зв'язку із складанням актів що не відповідають вимогам, встановлені договорами обмеження щодо укладення угод та виплати винагороди, відсутні підстави для віднесення позивачем до валових сум за результатами роботи агента з одними і тими ж покупцями.

Згідно з п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 пункту 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування є реальність господарських операцій та реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній діяльності.

Відповідно до п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, в тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахування обмежень установлених п. п. 5.3, 5.7 вказаної статті.

Підпунктом 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, до складу валових витрат звітного періоду включається лише ті витрати, які пов'язані з виробничою діяльністю та підтверджені відповідними документальними доказами. Відсутність однієї із зазначених умов не дає платнику податків включати суми витрат до валових витрат бази оподаткування податку на прибуток.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження реальності вищевказаних господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що акти здачі-прийняття робіт не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Зроблені відповідачем висновки, щодо допущених порушень вимог п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є вірними.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Враховуючи наведене суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірність податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в м. Ужгороді від 24 вересня 2009 року № 0002062341/1 та № 0002052341/1.

Щодо податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Ужгороді № 0006061640/0 від 12 листопада 2010 року, то таке, на переконання суду апеляційної інстанції також є правомірним.

Відповідно до пп. 5.3.1. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі визначення податкового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах «а»-«в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4. платник податків зобов'язаний погасити нараховану суму податкового зобов'язання протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення, крім випадків коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру апеляційного узгодження.

Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Згідно з пп. 5.3.2. ст. 5 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Виходячи із змісту наведених правових норм та враховуючи, що з позовною заявою про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в м. Ужгороді від 24 вересня 2009 року № 0002062341/1 та № 0002052341/1 позивач звернувся в лютому 2011 року, визначені згаданими податковими повідомленнями-рішеннями суми зобов'язання стали узгодженими.

З врахуванням часу сплати узгодженого податкового зобов'язання прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0006061640/0 від 12 листопада 2010 року є правомірним.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на неповно, необ'єктивно і всебічно не з'ясованих обставинах, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 99, 100, 158-160, 195, 196, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Магнат Ойл» задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 липня 2011 року в справі № 2а-501/11/0770 в частині позовних вимог приватного підприємства «Магнат Ойл» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 000606164/0 від 12 листопада 2010 року - скасувати.

Адміністративний позов приватного підприємства «Магнат Ойл» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 000606164/0 від 12 листопада 2010 року - залишити без розгляду

В решті постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 липня 2011 року в справі № 2а-501/11/0770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у випадку коли, відповідно до частин 3 та 7 ст. 160 КАС України, складення ухвали в повному обсязі відкладено - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: Р. Б. Хобор

А. І. Рибачук

Ухвалу складено в повному обсязі 01 квітня 2013 року