Постанова № 30608227, 10.04.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

09.04.2013 р. справа №5006/14/223пд/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівРадіонової О.О. Зубченко І.В., Марченко О.А. секретаря Федорової Ю.І.від позивача:Сокол С.В., представник за дов. від 08.01.13р. б/н від відповідача:Рабасса-Скрябіна Н.В., представник за дов. від 02.01.13р. №27/2013 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької областівід11.02.2013 рокуу справі№5006/14/223пд/2012 (суддя Левшина Г.В.)за позовомПублічного акціонерного товариства «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд» м.Донецькдо відповідачаКорпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» м. Донецькпровизнання договору купівлі-продажу №2008-032кпр від 23.05.2008р. недійснимВСТАНОВИВ:

28.12.2012 року Публічне акціонерне товариство «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд» м. Донецьк звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» м. Донецьк про визнання договору купівлі-продажу №2008-032кпр від 23.05.2008р. недійсним (а.с.2-5).

Рішенням господарського суду Донецької області від 11.02.2013р. позов задоволено. Визнано недійсним з моменту підписання договір купівлі-продажу №2008-032кпр від 23.05.2008р., укладений між Корпорацією «Індустріальна Спілка Донбасу» м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством "Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів "Донбасшляхбуд", м. Донецьк Стягнуто з Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» м. Донецьк на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 1073,00 грн. (а.с.107-109).

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що спірний договір підписаний особою, не уповноваженою на вчинення таких дій.

Відповідач, Корпорація «Індустріальна Спілка Донбасу» м. Донецьк звернувся із апеляційною скаргою, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення господарського суду Донецької області від 11.02.2013р. по справі №5006/14/223пд/2012 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.117-120).

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що на дату укладання угоди відповідач не знав про обмеження щодо укладення угод на суму більше 300000 грн.(з урахуванням уточнень до позовної заяви - 50000 грн.), тому в силу ч. 3 ст. 92 ЦК України вимога про визнання договору недійсним не має юридичної сили.

Крім того, суд першої інстанції надав оцінку лише акту звірки розрахунків та не проаналізував і не прокоментував протоколи Загальних зборів позивача.

У скарзі апелянт також зазначає, що господарський суд неправомірно відмовив у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності, мотивуючи тим, що про існування спірного договору позивачу стало відомо лише після прийняття 19.09.2012р. господарським судом Донецької області ухвали по справі №42/167б.

Крім того, апелянт зазначив, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів від 07.02.13р. № 337/28-с, посилаючись на недоцільність витребування у позивача документів, які на підприємстві відсутні.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення, підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, який надав у судовому засіданні.

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 5 «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визначається рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини справи і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються двосторонніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Заслухавши представників сторін, розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд», яке раніше мало назву Відкрите акціонерне товариство «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд» є юридичною особою (ідентифікаційний код 03450063), що підтверджено Статутом (а.с. 60-72).

Відповідач, Корпорація «Індустріальна Спілка Донбасу» м.Донецьк є юридичною особою (ідентифікаційний код 24068988).

23.05.2008р. між Відкритим акціонерним товариством "Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів "Донбасшляхбуд", яке змінило назву на Публічне акціонерне товариство "Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів "Донбасшляхбуд" (за договором -покупець, далі - позивач) та Корпорацією «Індустріальна Спілка Донбасу» (за договором - Продавець, далі - відповідач) був укладений договір купівлі-продажу №2008-032кпр (далі-Договір), згідно п.1.1 якого, Продавець зобов»язався передати у власність покупцю дорожньо-будівельну техніку (далі-товар), відповідно до специфікації, яка є невід»ємною частиною договору, а Покупець зобов»язався прийняти і оплатити товар на умовах, обумовлених у договорі (п.1.1 договору) (а. с. 16).

Загальна сума договору становить 2 344 413,60грн. (п.2.1 договору). Розрахунок за цим договором здійснюється покупцем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця не пізніше 01.10.2009р. (п.2.2 договору з урахуванням додаткової угоди від 15.09.2008р. №2) (а.с.19).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов»язань (п.7.1 договору).

Додатком до договору є Специфікація, в якій зазначено, інвентарний номер, найменування дорожньої техніки, рік випуску, вартість у грн.. без ПДВ, умови поставки та умови оплати, яка підписана двома сторонами та скріплена печатками (а.с.20).

30.05.2008р. сторони уклали Додаткову угоду №1, якою зазначили, що на момент передачі техніки по незалежним від продавця причинам запасних частин не було в наявності. З підписанням даної угоди сторони прийшли згоди, що вартість запасних частин до зазначеної техніки, які передаються продавцем покупцю після підписання договору купівлі-продажу на підставі Актів, входить в загальну вартість дорожньо-будівельної техніки, яка складає загальну суму договору купівлі-продажу №2008-032кпр від 23.05.2008р., і не сплачується покупцем додатково (а.с.18).

15.09.2008р. сторони уклали Додаткову угоду №2, в якій дійшли згоди пункт 2.2 Договору викласти в наступній редакції: "Розрахунок за договором здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця не пізніше 01 жовтня 2009р. Пункт 3 специфікації до договору купівлі-продажу №2008-032кпр від23.05.2008р. викласти в наступній редакції: «Умови оплати на р/р продавця в національній валюті України на підставі рахунку не пізніше 01 жовтня 2009р." (а.с.19).

Додаткові угоди №№ 1, 2 підписані сторонами, скріплені печатками підприємств та є невід»ємними частинами договору купівлі-продажу №2008-032кпр від 23.05.2008р. від 12.06.2008р.

Як зазначає позивач, відповідно до Статуту, що діяв на час укладання спірного Договору купівлі-продажу, голова правління мав право укладати угоди на суму понад 300 000,00 гривень від імені позивача лише на підставі відповідного рішення Наглядової ради та вважає спірний Договір таким, що підписаний особою, не уповноваженою на вчинення таких дій.

За таких обставин позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача про визнання договору купівлі-продажу №2008-032кпр від 23.05.2008р. недійсним.

Суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу з усіма змінами та доповненнями до нього.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України „Про акціонерні товариства" від 17.09.2008р. № 514-VI (далі-Закон №514).

Загальні положення про купівлю-продаж передбачені главою 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (ч. 2 ст. 656 ЦК України).

Право продажу товару, як передбачено ст.658 ЦК України, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (ст. 662 ЦК України).

Отже, за своєю правовою природою оспорюваний договір від 23.05.2008р. № 2008-032 кпр є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Стаття 207 ЦК визначає вимоги до письмової форми правочину. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про акціонерні товариства», господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Статтею 4 вказаного Закону передбачено, що акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, повне і командитне товариство - засновницького договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

За змістом статті 58 Закону України "Про акціонерні товариства", виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 9.14 Статуту підприємства позивача в редакції, що діяла на момент укладання оспорюваного правочину, керівництво поточною діяльністю товариства здійснює правління у кількості 7 членів. Голова та члени Правління обираються і відкликаються Загальними зборами акціонерів строком на 3 роки.

Згідно п. 9.16 Статуту, Голова Правління Товариства в межах своєї компетенції і відповідно до діючого законодавства керує роботою апарату управління ВАТ.

В підпункті 12) п. 9.16 Статуту, визначено повноваження голови правління на укладення господарських та інших договорів відповідно до статуту Товариства та чинного законодавства України.

Пунктом 9.15 Статуту встановлено, що Правління вирішує всі питання діяльності Товариства, крім тих, що віднесені до компетенції Загальних зборів акціонерів і наглядової ради.

Згідно п.п.14. п. 9.11 Статуту підприємства позивача, право приймати рішення про укладення угод, а також надання гарантій і отримання кредитів на суму, що перевищує 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень віднесено до повноважень Наглядової ради, яка, відповідно до п.9.7 Статуту є органом управління Товариства, а в перерві між Загальними зборами акціонерів - вищим органом управління Товариства.

Абзацом першим частини третьої статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Таким чином, голова правління повноважний укладати угоди, в тому числі купівлі-продажу, якщо її розмір перевищує 50 000грн. (п'ятдесят тисяч) гривень виключно на підставі та керуючись відповідним рішенням Наглядової ради. При цьому, таке рішення Наглядової ради має передувати укладенню договору.

Колегія суддів, дослідивши наявні у справі документи встановила те, що оспорюваний Договір та додаткові угоди до нього підписані від імені підприємства позивача головою правління товариства Курганським Євгенієм Мстиславовичем без отримання згоди Наглядової ради на вчинення таких дій, що прямо суперечить п.п.14. п 9.11 Статуту ВАТ "Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів "Донбасшляхбуд», затвердженого Протоколом загальних зборів акціонерів відкритого акціонерного товариства «Трест «Донбасшляхбуд» №1 від 26.04.2007р. (а.с.60).

Статтею 203 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до пункту 8 Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу, саме на момент вчинення правочину. Закон не пов'язує недійсність правочину з обізнаністю сторін щодо невідповідності законодавству певних пунктів договору.

Відповідно до приписів статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочинну.

Як вбачається з матеріалів справи, докази подальшого схвалення оспорюваного Договору в матеріалах справи відсутні.

Колегія суддів зазначає, що проведення звірки розрахунків за цим договором не може бути розцінено в якості доказу схвалення правочину, укладеного з перевищенням повноважень, оскільки такі дії, відповідно до Статуту товариства віднесені до повноважень голови правління, тобто здійснені особою, що і підписала спірну угоду з перевищенням повноважень. Твердження апелянта про те, що затверджений щорічно баланс підприємства Загальними зборами є доказом прийняття до виконання оспорюваного правочину, не приймаються до уваги, оскільки відповідно до п. 9.7 Статуту підприємства позивача Наглядова рада є органом управління Товариства, а в перерві між Загальними зборами акціонерів - вищим органом управління Товариства, до повноважень якої згідно п.п.10 п.9.11 Статуту відноситься розгляд річних звітів, балансу Товариства, представленого Правлінням, висновку Ревізійної комісії за результатами річної перевірки для затвердження цих документів Загальними зборами акціонерів.

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені обставини у даній справі, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо визнання недійсним з моменту підписання договору купівлі-продажу №2008-032кпр від 23.05.2008р, правильним.

З матеріалів справи вбачається, що 15.01.2013р. відповідач надав суду заяву про застосування строків позовної давності з посиланням на ст. 257 ЦК України, в якій зазначив, що оспорюваний договір купівлі-продажу №2008-032кпр від 23.05.2008р. та додаткові угоди №1 від 30.05.2008р., №2 від 15.09.2008р. було укладено понад 4 роки (а.с.37).

Статтями 256-257 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Донецької області від 19.09.2012р. за результатами попереднього засідання по справі №42/167б виконання обов'язків керівника боржника Відкритого акціонерного товариства "Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів "Донбасшляхбуд" покладено на розпорядника майна - арбітражного керуючого Шарий Андрія Миколайовича (а.с. 21-27).

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992р. №2343-XII (в редакції, що діяла станом на 04.11.2012р.) визначено, що розпорядник майна - це фізична особа, на яку у встановленому цим Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст.13 вказаного Закону з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна у порядку, встановленому цим Законом.

Розпорядник майна зобов'язаний вживати заходів для захисту майна боржника. При здійсненні своїх повноважень розпорядник майна зобов'язаний діяти добросовісно, розумно, враховувати інтереси боржника та його кредиторів.

З матеріалів справи вбачається, що в.о. директора - розпорядник майна Шарий А.М. звернувся до суду із зазначеним позовом 28.12.2012р., мав змогу довідатися про порушення права з моменту призначення його в.о. директора - розпорядником майна, тобто з 19.09.2012р.

Отже, висновок місцевого господарського суду про звернення із позовом розпорядника майна - арбітражного керуючого Шарий А.М. в межах строку позовної давності, колегія суддів вважає таким, що відповідає нормам зазначеного вище законодавства.

Стосовно доводів апелянта з посиланням на норму ч. 3 ст. 92 ЦК України колегія суддів вважає зазначити про наступне. Частина 3 ст. 92 ЦК України встановлює, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов»язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Вказана норма передбачає загальну презумпцію того, що дії органів юридичної особи або її представників у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Саме цим зумовлений обов»язок таких органів чи осіб вчиняти дії в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно та розумно, а також не перевищувати своїх повноважень. У разі порушення покладених на них обов»язків члени органів юридичної особи, так само як і будь-які інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Абзацом 3 п.п.1 п. 9 Роз»яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов»язаних з визнанням угод недійсними» (із змінами, внесеними Рекомендаціями Вищого господарського суду України від 10.12.2004р. № 04/5-3248) передбачено, що угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов»язку перевіряти такі повноваження.

Стосовно доводів апелянта щодо відхилення місцевим господарським судом клопотання відповідача від 07.02.13р. № 337/28-с про витребування протоколів Наглядової ради за 2008 рік, колегія суддів зазначає, що з довідки, підписаної в.о.директора - розпорядника майна ПАТ «Трест «Донбасшляхбуд» Шарий А.М. та скріпленої печаткою підприємства вбачається, що у товариства були відсутні відповідні рішення Наглядової ради щодо укладання оспорюваної угоди, що стало підставою для звернення до суду із зазначеним позовом (а.с.98-99). Сумніву в інформації, наданої підприємством у даній довідці, ані у суду першої інстанції, ані у суду апеляційної інстанції не виникає.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду Донецької області від 11.02.2013р. у справі №5006/14/223пд/2012 немає, доводи апеляційної скарги не спростовують висновок суду першої інстанції.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статями 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 11.02.2013р. у справі №5006/14/223пд/2012 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 11.02.2013р. у справі №5006/14/223пд/2012 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О.Радіонова

Судді І.В.Зубченко

О.А.Марченко

Надр.5 прим:1 -у справу; 1-позивачу;1 -відповідачу;1 -ДАГС;1-ГС Донецької обл.