Ухвала суду № 30603966, 13.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" березня 2013 р. м. Київ К/9991/7171/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Островича С.Е.розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Стахановський завод технічного вуглецю»

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011

у справі № 2а-7981/11/1270

за позовом Публічного акціонерного товариства «Стахановський завод технічного вуглецю»

до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області

про визнання протиправними дій стосовно викладених в акті перевірки від 22.08.2011 № 248/23-05389959 висновків,

В С Т А Н О В И Л А:

Публічне акціонерне товариство «Стахановський завод технічного вуглецю» (надалі - позивач, ПАТ «Стахановський завод технічного вуглецю») звернулося до суду з позовом до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області (надалі - відповідач, Стаханівська ОДПІ) про визнання протиправними дій стосовно викладених в акті перевірки від 22.08.2011 № 248/23-05389959 висновків.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13.10.2011 задоволено позовні вимоги позивача: визнано протиправними дії Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області стосовно викладених в акті перевірки від 22.08.2011 №248/23-05389959 висновків щодо встановлення порушень підпункту 4.1.3 пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.6.1, 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та висновків щодо встановлення заниження ПАТ «Стахановський завод технічного вуглецю» податку на прибуток підприємств у сумі 6 904 759,00 грн.; визнано протиправними дії Стахановської ОДПІ з визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств усього у сумі 6 904 759,00 грн., у тому числі по періодах: 9 місяців 2010 року у сумі 9 350 925,00 грн., за 2010 рік у сумі 6 904 759,00 грн. без винесення податкового повідомлення рішення; стягнено з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Стахановський завод технічного вуглецю» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позову.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Газотурбінні технології» за період з 01.07.2010 по 31.12.2010, за результатами якої 22.08.2011 складено акт № 248/23-05389959 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 4.1.3 пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.6.1, 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») у результаті чого, встановлено заниження податку на прибуток усього у сумі 6 904 759,00 грн.

За результатами перевірки податкові повідомлення-рішення не приймалися.

Вважаючи висновки акта перевірки безпідставними, позивач звернувся до суду з проханням визнати протиправними дії податкового органу стосовно викладених в акті тверджень щодо встановлених порушень підпункту 4.1.3 пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.6.1, 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та висновків щодо встановлення заниження позивачем податку на прибуток у сумі 6 904 759,00 грн. Згодом, товариство доповнило свої вимоги, та просило визнати протиправними дії відповідача з визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств всього у сумі 6 904 759,00 грн. без винесення податкового повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в акті перевірки повинні бути відображені дійсні обставини, а не припущення та суб'єктивні думки контролюючого органу, що має місце у даному випадку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що викладені в акті перевірки висновки щодо встановлення порушень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та встановлення заниження позивачем податку на прибуток у сумі 6 904 759 грн. є такими, що не відповідають дійсності.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що згідно пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов'язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобов'язання, у тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов'язком прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення.

Іншого порядку дій податкового органу як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах Закон не передбачає.

Разом з тим, у спірних правовідносинах відповідач податкового повідомлення-рішення не виносив.

Та обставина, що підставою проведення вказаної перевірки були приписи підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та постанова слідчих органів, а тому податкове повідомлення-рішення приймається за результатами розслідування кримінальної справи, не звільняє у даному випадку відповідача від прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення, оскільки ця норма відноситься до випадків порушення кримінальної справи щодо цього платника і саме за ознаками злочину, пов'язаному з податками.

У даному ж випадку, вбачається, що на момент проведення перевірки, ця перевірка дійсно проводилася на підставі постанови слідчих органів за кримінальною справою проти посадових осіб позивача, однак кримінальна справа була порушена не за ознаками злочину, пов'язаного з податками.

Таким чином, суд першої інстанції вважає, що дії відповідача щодо неприйняття за результатами перевірки податкового повідомлення-рішення також порушують права, свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Не погодившись з такими висновками суду попередньої інстанції апеляційний суд зазначив, що складений податковим органом акт є об'єктом дослідження у кримінальній справі, у якій слідчий повинен зробити висновок про можливість визнання його доказом. При визначенні допустимості акта як доказу по кримінальній справі слідчому, згідно приписів Кримінального процесуального кодексу України, необхідно також робити висновок й про правомірність проведення перевірки.

Тому, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо правомірності дій податкового органу та правомірності висновків викладених в акті, втрутився у питання, які повинні вирішуватися у кримінальному судочинстві, а саме питання щодо допустимості доказів в кримінальній справі.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що вищевикладене не суперечить вимогам пункту 58.4 статті 58 Податкового кодексу України, який передбачає, що у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень та оскаржуються його дії, то у даному випадку необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом фактичного оскарження є дії податкового органу, виражені у висновках акта перевірки, які, на думку позивача, суперечать приписам податкового законодавства та, на підставі яких, визначено суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств без винесення податкового повідомлення-рішення.

Частиною другою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, за змістом наведеної норми Конституції України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Таким чином, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Водночас, за відсутності порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з частиною другою цієї ж норми юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Системне тлумачення норм частини першої та другої наведеної статті Кодексу адміністративного судочинства України у їх взаємозв'язку дозволяє стверджувати, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спірні правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій підчас прийняття таким суб'єктом рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), вчинення ним дій або бездіяльності.

Отже, судова юрисдикція з розгляду адміністративної справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності владного суб'єкта охоплює спірні правовідносини, які складаються внаслідок прийняття рішень, вчинення дій або бездіяльності суб'єктом владних повноважень на реалізацію своєї компетенції.

З наведеного випливає, що будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень можуть бути предметом судовою юрисдикції в тому разі, коли внаслідок їх прийняття (вчинення) виникають певні правовідносини за участю держави (зокрема, в особі суб'єкта владних повноважень) з однієї сторони та особи, щодо якої вчинені відповідні правові акти, з іншої сторони.

У свою чергу, правовідносини виникають внаслідок юридичних фактів, що створюють, змінюють або припиняють права та обов'язки учасників цих правовідносин.

Зокрема, такими юридичними фактами можуть бути правові акти, тобто рішення, дії чи бездіяльність, внаслідок яких виникають, змінюються чи припиняються правовідносини.

Відповідно, в адміністративному суді можуть бути оскаржені лише ті рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень (тобто правові акти), що призводять до виникнення певних юридичних наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків у певних осіб.

Зазначений висновок підтверджується змістом пункту 6 частини першої статті 3 КАС України, згідно з якою адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах. При цьому відповідно до пункту 8 частини першої статті 3 КАС України позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Відповідно до викладеного, особа є належним позивачем у тому разі, коли нею пред'явлено вимогу правового характеру, тобто вимогу, спрямовану на відновлення порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Зі змісту статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України та визначень, наведених у статті 3 цього Кодексу, випливає, що особа має право звернутися до адміністративного суду з позовом про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо такі рішення, дії чи бездіяльність порушують права, свободи та законні інтереси позивача у публічно-правових відносинах за участю позивача.

При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо відповідні дії не повинні вчинюватися таким суб'єктом стосовно цієї особи, виходячи з наданої йому компетенції.

Якщо позивачем заявлено вимогу щодо оскарження неправових актів, тобто рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не створюють правових наслідків, такі вимоги не носять правового характеру і не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

В такому разі відсутній матеріально-правовий предмет спору у вигляді спірних правовідносин, що виникли внаслідок певної поведінки суб'єкта владних повноважень.

З урахуванням викладеного, в разі пред'явлення платником податків позову з вимогами не правового характеру, зокрема щодо оскарження актів податкових перевірок, а так само дій чи бездіяльності податкових органів, пов'язаних із формуванням змісту акту перевірки, суд відмовляє у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, а відкриті провадження підлягають закриттю згідно з пунктом 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як зазначалось вище, спір у даній справі стосується саме протиправності дій податкового органу, пов'язаних із формуванням змісту акта перевірки, які, на думку позивача, суперечать істинним обставинам справи та є незаконними, та у визначенні податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємства на загальну суму 6 904 759,00 грн. без винесення податкового повідомлення-рішення.

Тобто, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що судами попередніх інстанцій дано неправильну оцінку предмету спору, у зв'язку з чим, вказані рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Пунктом першим частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення у касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 157, ст.ст. 210, 222, 223, 228, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Стахановський завод технічного вуглецю» залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13.10.2011 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 у справі № 2а-7981/11/1270 скасувати, провадження у справі закрити.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Острович С.Е.