Ухвала суду № 30603738, 04.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-15586/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

04 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Беспалова О.О.,

суддів Губської О.А., Грибан І.О.,

при секретарі Кравчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українська рекламна група» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Українська рекламна група» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС, в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 жовтня 2012 року № 0011332208, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 129 193,00, з яких - 119 999,00 грн. - за основним платежем та 9 194,00 грн. - за штрафними санкціями; визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 жовтня 2012 року № 0011322208, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на суму 156 635,00 грн., з яких 145 143,00 грн. - за основним платежем та 11 492,00 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2013 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, постановити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутністю представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Астана-К» та ТОВ «ВПТК «Аверс» за період з 01.01.2010 року по 31.03.2012 року.

За результатами перевірки було складено Акт від 16 жовтня 2012 року № 860/22-8/30574437, в якому встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства (а.с. 69-89).

На підставі зазначеного акту відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення від 30 жовтня 2012 року № 0011332208, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 129 193,00 грн., з яких - 119 999,00 грн. - за основним платежем та 9 194,00 грн. - за штрафними санкціями (а.с. 67); податкове повідомлення-рішення від 30 жовтня 2012 року № 0011322208, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на суму 156 635,00 грн., з яких 145 143,00 грн. - за основним платежем та 11 492,00 грн. - за штрафними санкціями (а.с. 66).

Зазначені грошові зобов'язання нараховані позивачу в зв'язку з тим, що відповідач вважає, що перевіркою взаємовідносин між ТОВ «Українська рекламна група» та ТОВ «ВПТК «Аверс» і ТОВ «Астана К» не підтверджено фактичне отримання товарів від постачальників, а також, що операції по взаємовідносинах позивача з вказаними контрагентами не мали реального характеру.

Так, позивач купував у ТОВ «ВПТК Аверс» канцелярські товари, а саме ручки, футляри, краску. При купівлі вказаного товару постачальником було виписано рахунки-фактури (а.с. 24-27, 29), складено видаткові накладні (а.с. 37-38, 49-51), а також надано позивачу податкові накладні (а.с. 52-56). Виписками за особовими рахунками підтверджується оплата позивачем отриманих товарів (а.с. 10-14, 19).

У ТОВ «Астана К» позивач також купував ручки, маркери, дироколи, папір, бокси, скотч, набори та затискачі для заміток. Постачальником було складено рахунки-фактури (а.с. 28, 30-36), виписано видаткові накладні (а.с. 39-48), та надано позивачу податкові накладні (а.с. 57-65).

На підтвердження подальшої реалізації товару позивачем були надані копії видаткових накладних та копії довіреностей, з яких вбачається, що в подальшому придбаний товар був реалізований ТОВ «Ютіс», ТОВ «Мітек», ТОВ «Біла Сова Груп», ТОВ «Аліс-Плюс сервіс», ТОВ «Артур-К», ТОВ «Виробнича компанія «Юніверсал», СП «Айсберг» ЛТД, ТОВ «Мегаком», ТОВ «Укррос-транс», ТОВ торговельна асоціація «Соло-Річ», ТОВ «Юнігіфт» та іншим контрагентам позивача (а.с. 105-151).

Порядок нарахування та сплати до бюджету податку на прибуток до 31.03.2011 року регулювався Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а з 01.04.2011 року регулюється Податковим кодексом України.

Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. П.п. 14.1.36 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення або агентськими договорами.

Згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

П.п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Так, у відповідності до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Порядок нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість до 01.01.2011 року регулювався Законом України «Про податок на додану вартість», а з 01.01.2011 року регулюється Податковим кодексом України.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари, на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

П.201. ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктами 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

З наданих позивачем доказів вбачається, що господарські операції між позивачем то ТОВ «ВПТК Аверс» та ТОВ Астана К» мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки послуги були надані, оплата проведена, домовленості виконано сторонами в повному обсязі.

Враховуючи, що органом державної податкової служби не доведено законність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а позивачем надано достатньо доказів на обґрунтування позовних вимог, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

У відповідності до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українська рекламна група» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протипарвними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Суддя Губська О.А.

Суддя Грибан І.О.

(Повний текст ухвали складено 09.04.2013 року)

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.