Ухвала суду № 30602383, 04.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" квітня 2013 р. м. Київ К-30071/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Херсонський комбінат хлібопродуктів" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010

у справі № 2-а-1257/09/2170

за позовом Публічного акціонерного товариства „Херсонський комбінат

хлібопродуктів"

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Херсонський комбінат хлібопродуктів" звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення № 0000102301/0 від 15.01.2009.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 18.06.2009 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010 постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18.06.20097 скасовано, прийняте нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності. Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланової перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2008 року та складено акт № 44/23-2/00952367 від 12.01.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0000102301/0 від 15.01.2009, яким зменшено позивачу бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на суму 210534,73 грн.

Перевіркою встановлено, що Державною податковою інспекцією у ході зустрічних перевірок не підтверджено сплату податку на додану вартість суб'єктами підприємницької діяльності що були постачальниками товарів (робіт, послуг) позивачу: ПП „Тас-Агро" та ТОВ „Агророма Миколаїв", оскільки вони не знаходяться за вказаними у податкових деклараціях юридичними адресами.

Відповідно до реєстру платників податку на додану вартість, який веде ДСА України, ПП „Тас-Агро" 07.10.2004 зареєстроване платником податку на додану вартість та має відповідне свідоцтво платника податку на додану вартість № 100014283.

ПП „Тас-Агро" за вересень та жовтень 2008 року вбачається, що дане підприємство відобразило у податкових зобов'язаннях по податку на додану вартість у розрізі контрагентів позивача за вересень 2008 року 145 395 грн., за жовтень 2008 року 59993 грн.

Дані декларації були вчасно здані до ДПІ у м. Херсоні, про що свідчить відмітка про отримання.

Контрагент позивача зарахував собі у податкові зобов'язання суму 205388, 07 грн., то відповідно ВАТ "Херсонський КХП" правомірно включив цю суму у податковий кредит.

ТОВ „Агророма Миколаїв" 07.10.2004 зареєстроване платником податку на додану вартість та мало № 20018709.

23.10.2008 за власною ініціативою підприємство перереєструвалось у зв'язку із зміною місцезнаходження і має свідоцтво № 10146280.

Контрагенти позивача є суб'єктами підприємницької діяльності, зареєстровані як платники податку на додану вартість, мали право виписувати податкові накладні, а покупець позивач, відповідно, сплачуючи податок на додану вартість у ціні товару, мав право віднести цю суму до додаткового кредиту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що докази фактичної надмірної сплати податку на додану вартість відсутні, а лише при її наявності можливе відшкодування податку на додану вартість.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом пп. "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи Державною податковою інспекцією не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість, бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1 - 7.4.4 пп. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, п. 1.3 ст. 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Херсонський комбінат хлібопродуктів" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010 у справі № 2-а-1257/09/2170 слід задовольнити, постанову суду апеляції інстанції скасувати, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18.06.2009 залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Херсонський комбінат хлібопродуктів" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010 у справі № 2-а-1257/09/2170 скасувати.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18.06.2009 у справі № 2-а-1257/09/2170 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко