Постанова № 30601099, 09.04.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2013 р. Справа№ Б3/122-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Гарник Л.Л.

Доманської М.Л.

за участю представників:

від скаржника: Бабій О.В. - представник за довіреністю № 010-01/2215 від 19.03.2013,

Будниченко О.В. - представник за довіреністю № 010-01/8434 від 27.12.2010;

від заявника: Божук А.В. - представник за довіреністю від 25.03.2013;

від боржника: Кравченко І.В. - представник за дорученням від 10.01.2013;

розпорядник майна: арбітражний керуючий Мальцева А.В. (ухвала господарського суду міста Києва від 20.11.2012);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний експорно-імпортний банк України» на ухвалу господарського суду Київської області від 13.02.2013 року у справі № Б3/122-12 (суддя Лопатін А.В.)

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс», м. Сквира

до товариства з обмеженою відповідальністю «Алта Проперті», смт. Гребінки Васильківського району

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс» звернулося до господарського суду Київської області з заявою про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Алта Проперті».

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.10.2012 порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Алта Проперті» № Б3/122-12.

Ухвалою підготовчого засідання від 20.11.2012 р. визнано ТОВ «Сітістейтсервіс» ініціюючим кредитором ТОВ «Алта Проперті», якого зобов'язано подати до офіційного друкованого органу у десятиденний строк з дня отримання ухвали за власний рахунок оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Алта Проперті», введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено у справі розпорядником майна арбітражного керуючого Мальцеву Альбіну В'ячеславівну, яку зобов'язано подати до господарського суду на затвердження реєстр вимог кредиторів, призначено попереднє засідання суду.

Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Алта Проперті» опубліковано в газети «Урядовий кур'єр» від 04.12.2012.

08.01.2013 на адресу господарського суду Київської області від публічного акціонерного товариства «Державний експорно-імпортний банк України» надійшла заява з грошовими вимогами до боржника.

09.01.2013 через канцелярію господарського суду Київської області розпорядником майна було боржника подано клопотання про затвердження реєстру вимог кредиторів ТОВ «Алта Проперті» з долученим до нього реєстром вимог кредиторів.

11.02.2013 через канцелярію господарського суду Київської області представником ПАТ «Державний експорно-імпортний банк України» було подано уточнення до заяви з грошовими вимогами до ТОВ «Алта Проперті», які за своєю правовою природою є заявою про зменшення грошових вимог.

12.02.2013 через канцелярію господарського суду Київської області розпорядником майна боржника було подано на затвердження суду уточнений реєстр вимог кредиторів ТОВ «Алта Проперті».

Ухвалою попереднього засідання господарського суду Київської області від 13.02.2013 року у справі № Б3/122-12 (суддя Лопатін А.В.) затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ «Алта Проперті» в сумі 665494726,61 грн. Визнано кредиторами боржника: публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» на загальну суму 665135625,61 грн., з яких 38401147,00 грн. (1 черга), 580216753,79 грн. (4 черга) та 46517724,82 грн. (6 черга); товариство з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс» на загальну суму 359101,00 грн., з яких 353736,00 грн. (4 черга) та 5365,00 грн. (1 черга). Відмовлено у задоволенні решти кредиторських вимог. При цьому, зобов'язано розпорядника майна боржника внести зміни до реєстру вимог кредиторів у відповідності з реєстром, який затверджено судом та примірник доопрацьованого реєстру подати до суду, провести інвентаризацію майна ТОВ «Алта Проперті» та дані за її результатами подати до суду, призначити збори кредиторів, на яких визначитись з подальшою процедурою банкрутства, повідомити кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організувати їх проведення за результатами проведення, яких надати господарському суду в судове засідання, яке відбудеться "27" березня 2013 року, протокол зборів кредиторів.

При цьому, суд першої інстанції керувався ст.ст. 1, 13, 14 15, 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою публічне акціонерне товариство «Державний експортно - імпортний банк України» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 13.02.2013 в частині відмови у включенні до реєстру вимог кредиторів за кредитним договором № 151407К19 від 22.03.2007 та в частині визначення їх черговості, визнати публічного акціонерного товариства «Державний експортно - імпортний банк України» кредитором по відношенню до боржника з вимогами у розмірі 50073296,42 доларів США, 359728904,92 грн., що в гривневому еквіваленті разом складає 759964763,22 грн. (перша черга), окремо внести дані вимоги до реєстру вимог кредиторів, як такі, що забезпечені заставою майна боржника та окремо внести до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави за іпотечними договорами № 151409Z71 від 05.01.2010, № 151410Z13 від 26.10.2010.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю висновків суду обставинам справи, що призвело до винесення частково неправильної по суті ухвали суду. Так відповідно до іпотечних договорів кредитор за рахунок предметів іпотеки має право в повному обсязі задовольнити вимоги, включаючи проценти, комісії та інші платежі, неустойку, пеню, тому місцевий суд помилково вимоги скаржника вніс в різні черги задоволення вимог кредиторів. Крім того, на думку скаржника, неправомірною є відмова суду у визнанні банку кредитором за кредитним договором № 151407К19 від 22.03.2007. Скаржник зазначає в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, а саме ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 12, 33 Закону України «Про іпотеку».

08.04.2013 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано розпорядником майна боржника відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив скаргу залишити без задоволення, а ухвалу місцевого господарського суду - без змін.

04.04.2013 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником боржника було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу місцевого суду залишити без змін.

Представники ПАТ«Державний експортно - імпортний банк України» в судовому засіданні 09.04.2013 року підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених в ній.

Розпорядник майна Мальцева А.В. в судовому засіданні заперечувала вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених в відзиві на апеляційну скаргу.

Представник ТОВ «Сітістейтсервіс» в судовому засіданні заперечував вимоги апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а ухвалу - без змін.

Представник боржника в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених в відзиві на апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон).

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Згідно ч. 5 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 N 2343-XII (надалі - Закон) у попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Стаття 1 Закону визначає кредитора у справі про банкрутство як юридичну або фізичну особу, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 14 Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів, щодо яких є заперечення боржника, чи інших кредиторів розглядаються господарським судом до винесення ухвали про затвердження реєстру вимог. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Ухвала може бути оскаржена в установленому порядку.

Відповідно до ч. 6 ст. 14 названого Закону вимоги кредиторів, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до абз. 7 ст.1 Закону грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

При цьому, безспірні вимоги кредиторів це вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника ( абз. 8 ст. 1 Закону).

Відповідно до матеріалів справи 08.01.2013 з заявою про визнання конкурсними кредитором боржника звернулося ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» з грошовими вимогами у розмірі 759964763,22 грн.

Відповідно до заяви про визнання кредитором вимоги ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (далі-банк, кредитор) мотивовані тим, що 13.07.2007 між ПАТ «Державний експорно-імпортний банк України» та ТОВ «Алта Проперті» (позичальник, боржник) укладено кредитний договір № 15107К13 (далі - кредитний договір), відповідно до п. 3.1 якого банк відкриває позичальникові невідновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання відповідно до положень та умов цього договору.

Пунктом 3.2.1. кредитного договору (в редакції додаткової угоди

№ 15107К13-36 від 19.01.2010) встановлено, що ліміт кредитної лінії: 34193393,56 доларів США та 294216341,80 грн.

Пунктом 3.2.6. кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 15107К13-46 від 30.09.2011), визначено процентні ставки для частини кредиту у доларах США та частини кредиту у гривнях.

Позичальник сплачує банкові проценти за користування кредитом у розмірі, зазначеному в п. 3.2 цього договору, у валюті кредиту, які підлягають сплаті щомісячно до 7 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 3.5.1. договору, з урахуванням змісту додаткових угод).

Відповідно до п. 8.1 договору, останній набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками позичальника та банку. Договір залишається чинним до дати повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

На виконання умов договору кредитор надав (перевів) боржнику кредит у сумі 34193393,56 дол. США та 294216341,80 грн., що підтверджується долученими до кредиторської заяви банку виписками з особового рахунку боржника.

Однак, позичальник свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами згідно умов кредитного договору, як зазначає кредитор у повному обсязі не виконав, доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом суду не надав.

У відповідності до наданого суду розрахунку грошових вимог, нарахування процентів за користування кредитом за спірний період кредитор здійснював за процентними ставками, визначеними п. 3.2 договору в редакції додаткової угоди № 15107К13-45 від 29.07.2011.

Факт сплати боржником частини кредиту у розмірі 3128400,00 грн. за договором підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з відсоткового рахунку боржника за спірний період, а також визнається останнім у повному обсязі.

Приписами статей 175, 173 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 1054, 1048, 530 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктами 5.1.1, 3.5.1 договору, з урахуванням змісту укладених додаткових угод, передбачено, що позичальник зобов'язується своєчасно та у повному обсязі погашати банкові заборгованість за кредитом, сплачувати проценти за користування кредитами та інші платежі за цим договором.

Позичальник сплачує банкові проценти за користування кредитом у розмірі, зазначеному в п. 3.2 цього договору, у валюті кредиту.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

Відповідно до частини п'ятнадцятої ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», після офіційного оприлюднення ухвали про порушення справи про банкрутство всі кредитори незалежно від настання строку визнання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника.

Відтак, беручи до уваги вищенаведене, а також враховуючи, що станом на день розгляду кредиторської заяви боржник частково сплатив проценти за користування кредитом, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, та, з урахуванням зменшених банком грошових вимог, визнається боржником у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність заявником наявності у боржника 34193393,56 дол. США та 291087941,80 грн. заборгованості по кредиту, 1306187,58 дол. США та 21744352,32 грн. заборгованості по відсотках з користування кредитом за період з 01.04.2010 по 11.10.2012 та правомірно визнав вказані грошові вимоги.

Крім того, пунктами 4.1 та 3.2.7 договору передбачено, що позичальник зобов'язаний сплатити банкові комісію за управління кредитом у розмірі 0,05% від суми кредиту щомісячно за період з 13.02.2007 по 30.04.2007 та 0,04 % за період з 01.05.2007 по 01.07.2011.

Натомість, відповідач свої обов'язки за договором в частині щомісячної сплати комісії за період з 01.04.2010 по 30.06.2011 належним чином не виконав, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед кредитором у розмірі 3392889,98 грн.

Приписами ст. 627, 629 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 4.1.1 договору передбачено, що комісія за управління кредитом нараховується у національній валюті України на дату нарахування і підлягає сплаті щомісячно до 7 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Оскільки станом на день розгляду кредиторської заяви боржник не сплатив комісію за управління кредитом, нараховану за вказаний вище період, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та визнається боржником у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність кредитором наявності 3392889,98 грн. заборгованості боржника по сплаті комісії за управління кредитом за договором та правомірно визнав вказані вимоги.

Відповідно до п. 4.1 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 15107К13-42 від 30.07.2010), сторони домовились, що позичальник сплачує банку плату в сумі 1000,00 грн. за зміну умов договору за цією додатковою угодою.

Оскільки станом на день розгляду кредиторської заяви боржник не сплатив плату за зміну умов договору, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та визнається боржником у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність кредитором наявності 1000,00 грн. заборгованості боржника по платі за зміну умов договору та правомірно визнав вказані вимоги.

Крім того, заявник просив в заяві по визнання кредиторських вимог визнати останнього конкурсним кредитором боржника з грошовими вимогами по пені у розмірі 2645238,92 доларів США. та 22518886,61 грн. за несвоєчасну несплату кредиту, 1749680,41 грн. та 104912,46 доларів США за несплату відсотків за користування кредитом, 267138,65 грн. за несплату комісії за управління кредитом та 59,17 грн. за несплату плати за зміну умов договору, загалом 46517724,82 грн.

Частиною першою ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першою ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої ст. 232 Господарського процесуального кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У пункті 7.2 кредитного договору вказано, що у разі невиконання згідно з п.п. 3.4.1, 3.5.1 цього договору позичальник сплачує банкові пеню у валюті кредиту. У разі невиконання зобов'язань згідно п. 4.1., 7.4. цього договору позичальник сплачу банкові пеню у гривнях. Пеня нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі, зазначеному у п. 3.2. договору.

Виходячи з системного аналізу зазначеного пункту договору, господарський суд дійшов висновку, що сторони передбачили більш тривалий строк для нарахування пені за порушення виконання зобов'язань за ним ніж це встановлено частиною шостою ст. 232 ГК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.04.2011 у справі № 3-33гс11.

Зробивши розрахунок пені за несплату кредиту, відсотків за користування кредитом, плати за управління кредитом, плати за зміну умов договору, за періоди вказані у розрахунках, колегія суддів встановила, що відповідні розрахунки, виконані кредитором вірно, а тому вимоги останнього щодо визнання його конкурсним кредитором боржника з грошовими вимогами по пені у розмірі 46517724,82 грн. правомірно задоволені судом першої інстанції у повному обсязі.

Відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зробивши розрахунок 3% річних за несплату кредиту, відсотків за користування кредитом, плати за управління кредитом, плати за зміну умов договору, за періоди вказані у розрахунках, колегія суддів встановила, що відповідні розрахунки, виконані кредитором вірно, а тому вимоги останнього щодо визнання його конкурсним кредитором боржника з грошовими вимогами по 3 % річних у розмірі 856645,43 дол. США та 7979694,93 грн. правомірно задоволені судом першої інстанції у повному обсязі.

Зробивши розрахунок інфляційних втрат за несплату кредиту, відсотків за користування кредитом, плати за управління кредитом, плати за зміну умов договору, за періоди вказані у розрахунках, колегія суддів встановила, що відповідні розрахунки, виконані кредитором вірно, а тому вимоги останнього щодо визнання його конкурсним кредитором боржника з грошовими вимогами по інфляційних втратах у розмірі 3589206,40 грн. правомірно задоволені судом першої інстанції у повному обсязі.

Також, колегією суддів, за результатами відповідних розрахунків встановлено, що кредитором використано для власних розрахунків офіційний курс гривні до долару США станом на 29.12.2012, який становить за 100 USD - 799,300 грн.

Апеляційний суд вважає правомірним та обґрунтованим висновок, місцевого господарського суд щодо визнання ПАТ «Державний експорно-імпортний банк України» конкурсним кредитором ТОВ «Алта Проперті» з грошовими вимогами по судовому зборі у розмірі 226349,36 грн., який стягнуто з останнього на користь кредитора господарським судом Київської області у справах № 16/004-12/2 та 14/009-12 рішеннями від 19.12.2012 та 26.12.2012.

Як вбачається яз матеріалів справи 05.01.2010 між ПАТ «Державний експорно-імпортний банк України» (іпотекодержатель) та ТОВ «Алта Проперті» (іпотекодавець), було укладено іпотечний договір № 151409Z71.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору (у редакції додаткової про внесення змін № 151409Z71-1 до іпотечного договору від 05.01.2010 № 151409Z71), іпотекою за цим договором забезпечуються усі вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору від 13.02.2007 № 15107К13 між іпотекодавцем та іпотекодержателем, відповідно до якого іпотекодавцю відкрито невідновлювальну кредиттну лінію з лімітом заборгованості 34193393,56 доларів США та 294216341,80 грн., на умовах, визначених кредитним договором, строком погашення 31.12.2014, з нарахуванням процентів комісій та інших платежів у відповідності до умов кредитного договору.

Згідно з п. 1.3. договору предметом іпотеки, що є забезпеченням у кредитному договорі зобов'язань іпотекодавця, є нерухоме майно - земельна ділянка площею 50,0001 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0115, що належить іпотекодавцю на праві власності та розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Сошниківська сільська рада, цільове призначення - для ведення підсобного сільського господарства. За домовленістю сторін на дату укладення цього договору заставна вартість предмета іпотеки складає 38400000,00 грн.

Вказаний договір підписаний представниками сторін, скріплений відтисками печаток юридичних осіб та засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В. та зареєстрований в реєстрі за номером 2.

Згідно із приписами ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги забезпечені заставою задовольняються у першу чергу.

Судом встановлено, що ПАТ «Державний експорно-імпортний банк України» подано заяву у межах 30-ти денного строку після публікації оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Алта Проперті» в офіційному друкованому органі - газеті «Урядовий Кур'єр».

Враховуючи вище наведене, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суд першої інстанції про визнання ПАТ «Державний експорно-імпортний банк України» конкурсним кредитором ТОВ «Алта Проперті» та законодавчо обґрунтованим визначення черговості вимог, а саме кредиторські вимоги у розмірі 38401147,00 грн. підлягають задоволенню у першу чергу, 580216753,79 грн. - у четверту чергу та 46517724,82 грн. - у шосту чергу.

Крім того, ПАТ «Державний експорно-імпортний банк України» просило визнати останнього конкурсним кредитором ТОВ «Алта Проперті» з грошовими вимогами 94829137,61 грн. на підставі кредитного договору № 151407К19 від 22.03.2007, укладеного між кредитором та ТОВ «Єврнобутком» (позичальник) та іпотечного договору № 151410Z13 від 26.01.2010, укладеного між кредитором (іпотекодержатель) та боржником (іпотекодавець) в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за договором кредиту № 151407К19 від 22.03.2007, відповідно до умов якого ПАТ «Державний експорно-імпортний банк України» передається у якості забезпечення виконання зобов'язань позичальником (ТОВ «Єврнобутком») нерухоме майно: земельні ділянки загальною площею 2,9700 га, які розташовані на території Бориспільского району Київської області заставною вартістю 2280000,00 грн.

Необхідною ознакою набуття статусу кредитора у справі про банкрутство, виходячи з вимог п.п. 3, 7 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є наявність саме зобов'язань грошового, тобто фінансового характеру. Правові підстави для визнання у справі про банкрутство вимог кредиторів, які ґрунтуються на договорах майнової поруки відсутні.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань.

Відповідно до вимог частини першої ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до вимог частини першої ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа ( майновий поручитель).

Згідно з ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким, іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Майновий поручитель, виходячи з вимог ст. 583 ЦК України, є суб'єктом такого виду забезпечення виконання основного зобов'язання, як застава.

Цивільним кодексом України, Законом України «Про іпотеку» не передбачено солідарного обов'язку боржника за основним зобов'язанням та майнового поручителя, в зв'язку з чим, до майнового поручителя не може бути застосовані норми ст. 543 ЦК України, згідно якої, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Отже, договір іпотеки не породжує у іпотекодавця грошових зобов'язань перед іпотекодержателем, останній має право, в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Таким чином, враховуючи положення ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», іпотекодержатель не є кредитором боржника в розумінні зазначеної статті, а тому вимоги банку у сумі 94829137,61 грн. не підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.

Поряд з цим апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що, спеціальні норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачають особливості задоволення вимог кредиторів, що забезпечені заставою. Відповідно до норм частини другої ст. 26 Закону майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

Норми розділу ІІІ «Ліквідаційна процедура» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо порядку реалізації майна банкрута, що включено до складу ліквідаційної маси, у тому числі, заставного майна, в ліквідаційній процедурі та механізму погашення грошових вимог, а також черговості задоволення вимог кредиторів банкрута, мають пріоритетне значення і є спеціальними для правовідносин, що стосуються реалізації майна, що належить банкруту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 20.11.2011 у справі № 5023/1993/12.

Таким чином, враховуючи усе наведене вище, місцевий господарський суд прийшов до правомірного висновку про затвердження реєстру вимог кредиторів боржника з внесеними до нього змінами за результатами розгляду кредиторських вимог у попередньому судовому засіданні.

Враховуючи вищенаведене, викладені в апеляційній скарзі доводи щодо неправомірного невизнання вимог банку у сумі 94829137,61 грн. правильності висновку місцевого господарського суду не спростовують.

Крім того, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи скаржника стосовно невірного визначення черговості кредиторських вимог банку, оскільки загальна сума кредиторських вимог, яка забезпечена заставою та підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у першу чергу, обраховується виходячи з вартості майна, що визначена в договорі іпотеки № 151409Z71 від 05.01.2010 та складає 38400000,00 грн.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що ухвала місцевого суду відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, винесена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, Закону України «Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом», а тому відповідає вимогам чинного законодавства.

У відповідності до ст.ст. 32-34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інших додаткових пояснень або доказів, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, суду надано не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів та пояснень наявних в матеріалах справи дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни ухвали місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4-1, 4-2, 4-3, 4-7, 33, 43, 49, 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу попереднього засідання господарського суду міста Києва від 13.02.2013 у справі № 5011-43/12756-2012 року в частині відмови у визнанні публічного акціонерного товариства «Державний експорно-імпортний банк України» кредитором товариства з обмеженою відповідальністю «Алта Проперті» в сумі 94829137,61 грн. та в частині визначення черговості задоволення вимог залишити без змін, апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний експорно-імпортний банк України» залишити без задоволення.

Головуючий суддя Разіна Т.І.

Судді Гарник Л.Л.

Доманська М.Л.