Постанова № 3059532, 19.02.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

19.02.09Справа №2а-5052/08/1 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Трещової О.Р., при секретарі Єлжової Н.М., за участю представника позивача - Кабанова М.Ю., представника відповідача Губського Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Спільного підприємства «Науково-технологичний центр «Юніс» (товариство з обмеженою відповідальністю) до Державної податкової інспекції в м.Керчі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки звернулося з адміністративним позовом Спільне підприємство «Науково-технологичний центр «Юніс» (товариство з обмеженою відповідальністю) до Державної податкової інспекції в м.Керчі про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень рішень Державної податкової інспекції в м.Керчі № 0001201503/0 від 30.05.2008 року, № 0001201503/1 від 27.06.2008 року, № 0001201503/2 від 04.08.2008 року, № 0001201503/3 від 07.10.2008 року про визначення Спільному підприємству «Науково-технологичний центр «Юніс» (товариству з обмеженою відповідальністю) податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) в розмірі 2802,92 гривень.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав в повному обсязі, зазначив, що представниками відповідача незаконно застосовані фінансові санкції у розмірі 2802,92 гривень у звязку з тим, що податкові повідомлення рішення не ґрунтуються на приписах законодавства у сфері встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього середовища та порядку стягнення цього збору.

Представник позивача зазначив, що визначення відповідачем податкового зобовязання з урахуванням коефіціента 3 таблиці 2.4 додатка 2 Постанови № 303 є помилковим, оскільки не встановлення факту зберігання (розміщення) платником податку відходів в адміністративних межах населеного пункту або на відстані менше 3 км від нього.

Представник позивача пояснив, що відповідачем не прийнято до уваги, що згідно з договором, укладеним СП «НТЦ «Юніс» (ТОВ) з приватним підприємством «АИС и Ко», люмінесцентні лампи передані позивачем на зберігання ПП «АИС и Ко», яке має ліцензію на зберігання відходів, видану Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

У звязку з чим, представник позивача зазначив, що СП «НТЦ «Юніс» (ТОВ) не є особою, яка зберігає (розміщує) відходи.

Окрім цього, представник позивача пояснив, що є помилковим обчислення збору у пятикратному розмірі у звязку з відсутністю у платника збору затверджених у встановленому порядку лімітів розміщення відходів.

Крім того, представник позивача зазначив, що відповідно до п.6 постанови № 303 ліміти розміщення відходів визначаються у порядку, встановленому КМУ. Порядком розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою КМУ від 03.08.1998 року № 1218 передбачається, що місцеві державні адміністрації за погодженням з органами Мінекономреурсів на місцях до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік. Органи Мінекоресурсів на місцях до 1 березня поточного року надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання та погодження лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік.

Представник позивача пояснив, що у звязку з тим, що місцевою державною адміністрацією та органами Мінекоресурсів СП «НТЦ «Юніс» (ТОВ) не включено до переліку власників відходів, то і обчислення збір у пятикратному розмірі є необґрунтованим.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, зазначив, що під час проведення камеральної перевірки при перевіренні уточнюючого розрахунку по збору за забруднення навколишнього природного середовища за 9 місяців 2007 року, наданої платником податків, виявлена методологічна помилка, яка виникла при численні збору за розміщення відходів (люмінесцентні лампи).

Представник відповідача зазначив, що в уточнюючому податковому розрахунку СП «НТЦ «Юніс» (ТОВ) не застосувало коригуючий коефіцієнт 3 до нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, який встановлюється залежно від місця розміщення відходів, та пятикратний розмір обчислення збору при відсутності лімітів на розміщення відходів.

Представник відповідача пояснив, що за результатами камеральної перевірки донараховано 2669,45 гривень збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Представник позивача зазначив, що на підставі акту камеральної перевірки ДПІ в м.Керчі прийняла та надіслала СП «НТЦ «Юніс» (ТОВ) податкові повідомлення рішення № 0001201503/0 від 30.05.2008 року, 3 0001201503/1 від 27.06.2008 року, № 0001201503/2 від 04.08.2008 року, № 0001201503/3 від 07.10.2008 року.

Представник відповідача зазначив, що вищевказані податкові повідомлення рішення є законними та обґрунтованими.

Вислухавши пояснення представника позивача і відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України субєктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обовязків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобовязаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються субєктами господарювання.

Судом встановлено, що Спільне підприємство «Науково-технологичний центр «Юніс» (товариство з обмеженою відповідальністю) є юридичною особою, зареєстрованою виконавчим комітетом Керченської міської ради АР Крим відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 642233.

Таким чином, судом встановлено, що Спільне підприємство «Науково-технологичний центр «Юніс» (товариство з обмеженою відповідальністю) являється субєктом господарювання, юридичною особою, зобовязане виконувати обовязки, покладені на нього законами у звязку зі здійсненням господарської діяльності, у тому числі стосовно належного нарахування та сплати податків.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року № 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до підпункту 2.1.4 п. 2.1. статті 2 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2191-ІІІ від 21.12.2000 року податкові органи визнані контролюючими органами стосовно податків і зборів (обовязкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Отже, вони наділені компетенцією, визначеною підпунктом 2.2.1 пункту 2.2. статті 2 Закону здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати зазначених податків.

Отже, органи державної податкової служби у відносинах з субєктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються субєктами владних повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень органів податкової інспекції, які являються субєктом владних повноважень, суд зобовязаний перевірити чи прийняті рішення по справі безсторонньо, обґрунтовано та добросовісно.

Суд підкреслює, що згідно з п.п «в» п.п. 4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» N 2181-III від 21.12.2000 року камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Суд зазначає, що відповідно до п.п «в» п.п. 4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» N 2181-III від 21.12.2000 року контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Таким чином, суд зазначає, що органи податкової служби мають право здійснювати камеральні перевірки на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, та визначати суму податкового зобов'язання платника податків у разі виявлення арифметичної або методологічної помилки у наданій платником податків декларації.

Судом встановлено, що 29.05.2008 року головним державним податковим інспектором відділу адміністрування платежів за землекористування, місцевих податків і зборів, ресурсних (рентних) та неподаткових платежів управління оподаткування юридичних осіб Державної податкової інспекції в м.Керчі АР Крим проведено камеральну перевірку податкової декларації (розрахунку) платника Спільне підприємство «Науково-технологичний центр «Юніс» (товариство з обмеженою відповідальністю) щодо збору за забруднення навколишнього природного середовища, поданої за 9 місяців 2007 року.

Камеральною перевіркою встановлено, що розмір податкового зобовязання з податку або збору (обовязкового платежу) у податковій декларації (розрахунку) є меншим, ніж визначено за результатами камеральної перевірки, оскільки при заповненні податкової декларації (розрахунку) платником податку або збору (обовязкового платежу) у строчці 4 розрахунку у колонці 5 застосовано коригуючий коефіцієнт до нормативів збору 1 замість 3 та збір за розміщення відходів (люмінесцентної лампи) не ісчислений у пятикратному розмірі за відсутністю лімітів на розміщення відходів.

За результатами перевірки був складений акт № 769/15-3/25133498 від 29.05.2008 року.

В акті перевірки зазначено про порушення п.4, п.8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою КМУ від 01.03.1999 року № 303; п.5.5, п. 6 Інструкції про порядок ісчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, ДПА України від 19.07.1999 року № 162/379, зареєстрованої Мінюстом України 09.08.1999 року за № 544/3837; п.3 Інструкції щодо складання податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2005 року № 111, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01.04.2005 року за № 357/10637.

Камеральною перевіркою встановлено заниження податкового зобовязання позивачем на 2669,45 гривень.

В акті зазначено, що директор Спільного підприємства «Науково-технологічний центр «Юніс» (товариство з обмеженою відповідальністю) з висновками акту не погодився, зазначив, що зауваження та заперечення будуть надані в строк, встановлений законодавством.

Судом встановлено, що на підставі акту перевірки ДПІ в м. Керчі прийняла податкове повідомлення рішення № 0001201503/0 від 30.05.2008 року, відповідно до якого СП «НТЦ «Юніс» (ТОВ) визначено суму податкового зобовязання за платежем збір за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 2802,92 гривень.

Відповідно до п.п.5.2.2. п.5.2. ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» N 2181-III від 21.12.2000 року зазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржено до ДПІ в м. Керчі та в Державну податкову адміністрацію в АР Крим.

За результатами апеляційного оскарження відносно позивача відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001201503/1 від 27.06.2008 року, 0001201503/2 від 04.08.2008 року, № 0001201503/3 від 07.10.2008 року.

Перевіряючи законність та обґрунтованість винесення податкових повідомлень-рішень № 0001201503/0 від 30.05.2008 року, № 0001201503/1 від 27.06.2008 року, 0001201503/2 від 04.08.2008 року, № 0001201503/3 від 07.10.2008 року суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» N 1264-XII від 25.06.1991 року (в редакції від 22.05.2008 року) збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Згідно з п.2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою КМУ від 01.03.1999 року за № 303 ( в редакції від 14.11.2007 року) збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів.

Суд зазначає, що відповідно до п.2.1 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженого Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 N 162/379 (в редакції від 18.04.2007 року) платниками збору є суб'єкти господарювання, незалежно від форм власності, включаючи їх об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні; громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Судом встановлено, що факт наявності в СП «НТЦ «Юніс» (ТОВ) відпрацьованих люмінесцентних ламп підтверджується актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 13.11.2007 року.

Так, Республіканським комітетом АР Крим з охорони навколишнього природного середовища 13 листопада 2007 року проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства СП «НТЦ «Юніс» (ТОВ), за результатами перевірки встановлено наявність 48 відпрацьованих люмінесцентних ламп, зазначені відходи утворені в липні 2007 року.

Перевіркою встановлення факт нездійснення первинного обліку руху відходів виробництва на підприємстві, зазначено про порушення СП «НТЦ «Юніс» (ТОВ) ст.17 Закону України «Про відходи» № 187/98-ВР від 05.03.1998 року, що підтверджується актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 13.11.2007 року та податковим розрахунком збору за забруднення навколишнього природного середовища за 9 місяців 2007 року від 08.11.2007 року, в якому СП «НТЦ «Юніс» (ТОВ) збір за розміщення відходів (люмінесцентних ламп) не нарахований.

В акті перевірки зазначено, що за результатами проведення перевірки позивачеві видано припис № 86-055 від 13.11.2007 року.

Судом також встановлено, що зазначений акт підписаний позивачем без заперечень, тому суд вважає доведеним той факт, що позивач з липня 2007 року в порушення передбаченого порядку зберігав відпрацьовані люмінесцентні лампи.

Суд підкреслює, що сторонами визнається той факт, що позивач є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища, отже, відповідно до до ч.3 ст.72 КАС України цей факт судом не підлягає доказуванню, та цей факт судом не аналізується.

Суд зазначає, що відповідно до п.2.1 Наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища та Інструкції щодо складання податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища» N 111 від 17.03.2005 року якщо платник збору до початку його перевірки податковим органом самостійно виявляє факт заниження або завищення податкового зобов'язання минулих податкових періодів, то такий платник може здійснити уточнення податкових зобов'язань зі збору за минулі податкові (звітні) періоди шляхом подання до органів державної податкової служби уточнюючих розрахунків збору або уточнити такі податкові зобов'язання у складі розрахунку за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені, відповідно до пункту 5.1 статті 5 та пункту 17.2 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Судом встановлено, що 27 травня 2008 року позивачем було надано уточнений податковий розрахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища за 9 місяців 2007 року, в якому СП «НТЦ «Юніс» (ТОВ) нарахувало збір за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 265,75 гривень, у тому числі збір за розміщення відходів (люмінесцентних ламп у кількості 48 штук) у розмірі 190,68 гривень.

Суд зазначає, що при розрахунку збору за розміщення відходів (люмінесцентних ламп) позивач виходив з наступного.

Так, в колонці 3 «Нормативи збору» рядка 4.3 уточнюючого податкового розрахунку зазначено про застосування позивачем нормативу збору для люмінесцентних ламп у розмірі 3,5595; в колонці 4 «Коефіцієнт індексації нормативів збору» зазначено про застосування позивачем коефіцієнту індексації нормативів збору у розмірі 1,116; в колонках 5 і 6 «Коригуючі коефіцієнти до нормативів збору» вказано про застосування СП «НТЦ «Юніс» (ТОВ) коригуючого коефіцієнту 1 до нормативів збору.

Однак, суд зазначає, що відповідно до розрахунку суми податкового зобовязання за актом камеральної перевірки № 769/15-3/25133498 від 29.05.2008 року відповідачем встановлено відхилення між сумою збору за забруднення навколишнього природного середовища за даними платника податків та сумою зазначеного збору за даними камеральної перевірки, сума відхилення склала 2669,45 гривень.

Судом встановлено, що відповідачем при розрахунку суми збору за забруднення навколишнього природного середовища застосовувався коригуючий коефіцієнт 3 до нормативів збору.

Але суд не погоджується з застосуванням при розрахунку суми збору за забруднення навколишнього природного середовища до СП «НТЦ «Юніс» (ТОВ) коригуючого коефіцієнту до нормативів збору у розмірі 3 у звязку з наступним.

Судом встановлено, що відповідач при застосуванні вищезазначеного коригуючого коефіцієнту до нормативів збору у розмірі 3 користувався Постановою КМУ «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору» N 303 від 01.03.1999 року (надалі постанова КМУ № 303)

Суд зазначає, що в таблиці 2.4 додатка 2 Постанови КМУ № 303 зазначається коефіціент, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі.

Судом встановлено, що в зазначеній таблиці вказано, що за розміщення відходів в адміністративних межах населених пунктів або на відстані менше 3 км від них застосовується коефіцієнт 3.

Суд зазначає, що до позивача коригуючий коефіцієнт до нормативів збору у розмірі 3 взагалі не застосовується.

Суд підкреслює, що СП «НТЦ «Юніс» (ТОВ) здійснювало зберігання, а не розміщення відходів.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про відходи» № 187/98-ВР від 05.03.1998 року зберігання відходів- тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення).

Відповідно до ст.34 Закону України «Про відходи» № 187/98-ВР від 05.03.1998 року зберігання небезпечних відходів на території підприємств, установ, організацій - суб'єктів господарської діяльності здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що зберіганням є саме тимчасове розміщення відходів до їх утилізації.

Судом встановлено, що позивачем відповідно до акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 13.11.2007 року здійснюється саме зберігання люмінесцентних ламп в ящику в закритому приміщенні.

Суд підкреслює, що позивачем здійснюється зберігання люмінесцентних ламп саме на території СП «НТЦ «Юніс» (ТОВ), тобто, позивач не здійснює розміщення зазначених відходів на іншій території, на яку розповсюджується коефіцієнт 3 - «в адміністративних межах населених пунктів або на відстані менше 3 км».

Суд підкреслює, що відповідно до ст.1 Закону України «Про відходи» № 187/98-ВР від 05.03.1998 року розміщення відходів - це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

Аналогічне визначення поняття «розміщення відходів» наведено в п.2 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів» N 1218 від 03.08.1998 року.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про відходи» № 187/98-ВР від 05.03.1998 року розміщення небезпечних відходів дозволяється лише у спеціально обладнаних місцях та здійснюється відповідно до ліцензійних умов щодо поводження з небезпечними відходами. Провадження інших видів діяльності, не пов'язаної з поводженням з небезпечними відходами, на території, відведеній для їх розміщення, забороняється.

Проаналізувавши визначення терміну «розміщення відходів», суд приходить до висновку, що розміщенням є саме зберігання та захоронення відходів, при цьому суд підкреслює, що захоронення відходів здійснюється у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.

Судом встановлено, що 1 листопада 2007 року між приватним підприємством «АИС и К», ліцензія Міністерства охорони навколишнього природного середовища України АА № 871882, та спільним підприємством «Науково-технологичний центр «Юніс» (товариство з обмеженою відповідальністю) укладено договір прийому здачі відпрацьованих люмінесцентних та інших ламп, що містять ртуть.

Судом встановлено, що 28 лютого 2008 року здійснено прийом відпрацьованих люмінесцентних ламп у кількості 60,00 штук за ціною 1,25 гривень, що зазначено в акті здачі прийому робот (надання послуг).

Отже, на дату подання уточнюючого податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища за 9 місяців 2007 року, а саме 27.05.2008 року позивачем вже було укладено договір прийому здачі відпрацьованих люмінесцентних ламп, отже, відходи, які зберігалися у позивача були передані для їх розміщення в спеціально відведених місцях спеціалізованому підприємству.

Таким чином, суд підкреслює, що в період з липня по жовтень 2007 року позивач здійснював саме збереження, тобто тимчасове розміщення відходів, більш того, суд підкреслює, що шляхом укладання договору прийому здачі відпрацьованих люмінесцентних ламп позивач визначив місце захоронення та утилізації люмінесцентних ламп. Тому питання застосування коефіцієнтів залежно від місця розміщення відходів має бути вирішено відносно спеціалізованої організації.

Таким чином, коефіціент 3, який встановлюється для розміщення відходів у навколишньому природному середовищі в адміністративних межах населених пунктів або на відстані менше 3 км від них, відповідачем застосовано до позивача неправомірно, оскільки він таке розміщення не здійснював.

Відносно правомірності застосування відповідачем пятикратного розміру обчислення збору при відсутності лімітів на розміщення відходів, суд зазначає наступне.

Пунктом «г» статті 17 Закону України «Про відходи» № 187/98-ВР від 05.03.1998 року ( в редакції Закону від 23.12.2004 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, надалі Закон України «Про відходи») суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку.

Згідно з пунктом «д» статті 17 Закону України «Про відходи» суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані на основі матеріально-сировинних балансів виробництва забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення і псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки.

Відповідно до пункту «з» статті 17 Закону України «Про відходи» суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах.

Відповідно до п. «в», «є» ст.31 Закону України «Про відходи» з метою запобігання або зменшення обсягів утворення відходів та стимулювання впровадження маловідходних технологій Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні і місцеві органи виконавчої влади в межах своєї компетенції здійснюють встановлення на основі затверджених нормативів (питомих показників обсягів утворення відходів) лімітів на утворення відходів; запровадження відповідно до закону санкцій за перевищення лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.

Згідно з п. «а», «б» ст.38 Закону України «Про відходи» організаційно-економічні заходи щодо забезпечення утилізації відходів і зменшення обсягів їх утворення передбачають лімітування обсягів утворення та розміщення відходів; встановлення нормативів плати та розміру платежів за розміщення відходів із диференціацією платежів залежно від рівня небезпеки відходів та цінності території.

Згідно зі ст.31 Закону України «Про відходи» порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів встановлює Кабінет Міністрів України.

Згідно з Порядком встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою КМУ від 01.03.1999 року за № 303 ( в редакції від 14.11.2007 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно на підставі затверджених лімітів (щодо скидів і розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів, наведених відповідно в таблицях додатків 1 і 2.

Згідно з п.2 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого Постановою КМУ від 03.08.1998 року N 1218 (в редакції від 11.10.2002 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, надалі Постанова КМУ № 1218), який визначає правила розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів на території України, передбачено, що розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, а ліміт на розміщення відходів - обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях.

Відповідно до п.16 Постанови КМУ N 1218 проекти лімітів на утворення та розміщення відходів розглядаються органами Мінекоресурсів на місцях, які погоджують або відхиляють їх протягом двох тижнів.

Згідно з п.17 Постанови КМУ N 1218 погоджені проекти лімітів на утворення та розміщення відходів органи Мінекоресурсів на місцях передають на затвердження Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям.

Пунктом 18 Постанови КМУ N 1218 передбачено, що ліміти на утворення та розміщення відходів встановлюються терміном на один рік і доводяться до власників відходів до 1 жовтня поточного року.

Судом встановлено, що у позивача не було погоджених та затверджених відповідно до вимог Постанови КМУ N 1218.

Суд підкреслює, що відповідно до п.8 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору» N 303 від 01.03.1999 року ( в редакції від 14.11.2007 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), п.5.4 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженого Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 N 162/379 (в редакції від 18.04.2007 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) за понадлімітні обсяги скидів і розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку в п'ятикратному розмірі. У разі відсутності у платників збору затверджених в установленому порядку лімітів скидів і розміщення відходів збір справляється як за понадлімітні скиди та розміщення відходів відповідно до їх обсягів.

Таким чином, суд підкреслює, що у звязку з тим, що у позивача відсутні затверджені у встановленому порядку ліміти розміщення відходів, позивач повинен сплачувати зазначений збір в установленому порядку в п'ятикратному розмірі.

Суд зауважує, що на позивача не розповсюджуються винятки, встановлені п.8 Порядком розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого Постановою КМУ від 03.08.1998 року за № 1218, відповідно до якого власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів, які одержали ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

Суд зауважує, що позивач не відноситься до власників відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік та власників відходів, які одержали ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини.

Більш того, суд зазначає, що позивач не звільняється від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів у звязку з укладенням 01.11.2007 року договору на розміщення відходів з підприємством комунального господарства з наступних причин.

Суд зазначає, що перевіркою дотримання вимог природоохоронного законодавства СП «НТЦ «Юніс» (ТОВ), проведеною Республіканським комітетом АР Крим, встановлено факт зберігання позивачем відпрацьованих люмінесцентних ламп з липня 2007 року, що зазначено в акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 13.11.2007 року. Суд підкреслює, що позивачем зазначений акт підписано без заперечень. Отже, судом встановлено, що позивач визнає факт утворення та зберігання відпрацьованих люмінесцентних ламп саме з липня 2007 року.

Суд підкреслює, що договір прийому здачі відпрацьованих люмінесцентних ламп позивачем було укладено вже в листопаді 2007 року, таким чином, суд підкреслює, що на день виявлення факту збереження позивачем відпрацьованих люмінесцентних ламп - липень 2007 року позивачем ліміти на утворення та розміщення відходів не отримані.

Крім того, суд підкреслює, що позивачем було подано податковий розрахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища за 9 місяців 2007 року, в якому позивач при розрахунку суми збору за забруднення навколишнього природного середовища у колонці 8 «Сума збору, обчисленого в межах ліміту» коефіцієнт 5 не застосував, однак, у період, за який складено податковий розрахунок, договору на розміщення відходів з підприємством комунального господарства укладено не було, однак, зберігання відходів - відпрацьованих люмінесцентних ламп вже здійснювалося, таким чином, суд приходить до висновку, що на період девяти місяців 2007 року винятки, встановлені п.8 Порядком розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого Постановою КМУ від 03.08.1998 року за № 1218 до позивача застосовуватися не можуть.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем при розрахунку суми збору за забруднення навколишнього природного середовища у колонці 8 «Сума збору, обчисленого в межах ліміту» вірно застосовано коефіцієнт 5.

Таким чином, у звязку з тим, що суд дійшов висновку про неправомірність застосування коефіцієнту 3, який встановлюється для розміщення відходів у навколишньому природному середовищі в адміністративних межах населених пунктів або на відстані менше 3 км від них при розрахунку суми податкового зобовязання за актом камеральної перевірки № 769/15-3/25133498 від 29.05.2008 року, суд здійснює розрахунок розміру податкового зобовязання Спільного підприємства «Науково-технологичний центр «Юніс» (товариству з обмеженою відповідальністю) без урахування зазначено крефіціенту:

Суд визначив, що сума збору за розміщення відходів (люмінесцентних ламп) має складати: 953,38 гривень (48х 3,5595х1,116 х1х1х 5).

Загальна сума збору за забруднення навколишнього природного середовища має складати 1028,45 гривень (953,38 гривень + 75,07 гривень).

Відхилення між сумою податкового зобовязання, розрахованого судом, та сумою податкового зобовязання, за даними платника складає 762,70 гривень (1028,45 гривень 265,75 гривень).

Таким чином, розмір донарахованого позивачеві податку має складати 762,70 гривень.

Суд зазначає, що відповідно до п.п.17.1.4 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» N 2181-III від 21.12.2000 року у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, визначеними у підпункті "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний (крім випадків, коли податкова декларація не приймається всупереч нормам цього Закону) сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків суми донарахованого податкового зобов'язання, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, сума штрафних санкцій, яка підлягає сплаті Спільним підприємством «Науково-технологичний центр «Юніс» (товариством з обмеженою відповідальністю) відповідно до п.п.17.1.4 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» N 2181-III складає 38,13 гривень (762,70 гривень х 5%).

Таким чином, загальна сума податкового зобовязання позивача (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) має складати 800,83 гривень (762,70 гривень + 38,13 гривень).

У звязку з тим, що сума податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій), яка визначена відповідачем складає 2802,92 гривень, а сума податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій), визначена судом складає 800,83 гривень, суд приходить до висновку, що позивачеві неправомірно визначено суму податкового зобовязання у розмірі 2002,09 гривень.

Суд враховує, що рішення, дії субєкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, субєкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього субєкта, визначених законом.

Суд також враховує, що субєкт владних повноважень зобовязаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в частині визначення Спільному підприємству «Науково-технологичний центр «Юніс» (товариству з обмеженою відповідальністю) суми податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 2002,09 гривень податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції в м.Керчі № 0001201503/0 від 30.05.2008 року, № 0001201503/1 від 27.06.2008 року, № 0001201503/2 від 04.08.2008 року, № 0001201503/3 від 07.10.2008 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги частково, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 1 гривні 70 копійок

У звязку зі складністю справи судом 19 лютого 2009 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 24 лютого 2009 року постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Визнати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Керчі № 0001201503/0 від 30.05.2008 року, № 0001201503/1 від 27.06.2008 року, № 0001201503/2 від 04.08.2008 року, № 0001201503/3 від 07.10.2008 року в частині визначення Спільному підприємству «Науково-технологичний центр «Юніс» (товариству з обмеженою відповідальністю) податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) в розмірі 2002,09 гривень протиправними та скасувати.

3.В решті позовних вимог відмовити.

4.Стягнути на користь позивача Спільного підприємства «Науково-технологичний центр «Юніс» (товариства з обмеженою відповідальністю) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 гривень 70 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її складання у повному обсязі, у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі до Севастопольського апеляційного господарського суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої, протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Трещова О.Р.