Рішення № 30588123, 11.04.2013, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 2-611/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2013 року м. Кілія.

Кілійський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Балана М.В.,

при секретарі Лола А.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Кілія цивільну справу

за позовом

Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», в особі філії «Южне головне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

до

ОСОБА_1 та ОСОБА_2

про

солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, стягнення з відповідачів судових витрат в рівних частках, -

В С Т А Н О В И В :

Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» в особі філії «Южне головне регіональне управління» Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі по тексту - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), що змінило назву відповідно до вимог чинного законодавства на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» в особі філії «Южне головне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі по тексту - ПАТ КБ «ПриватБанк»), 05.08.2009 року звернулось до Кілійського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 /а.с. 1-2/ та просило суд:

- передати в заклад банку, шляхом вилучення у ОСОБА_1, належне їй на праві власності заставлене майно, яке зазначено в договорі застави № 223532-CRED/Z від 22.04.2008 року;

- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 223532-CRED від 22.04.2008 року в сумі 5510,31 доларів США звернути стягнення на майно, яке зазначено в договорі застави № 223532-CRED/Z від 22.04.2008 року, шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання Заставодержателем договору купівлі-продажу Предмету застави від імені Заставодавця;

- стягнути з відповідача судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 420 гривень 17 копійок та 250 гривень витрат на ІТЗ розгляду справи.

Під час розгляду справи в суді, ПАТ КБ «ПриватБанк» подало заяву про зміну позовних вимог /а.с. 56-59/, в якій зазначило відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та просить суд:

- стягнути солідарно з відповідачів кредитний борг по договору № 223532-CRED від 22.04.2008 року, який станом на 23.02.2011 року складає 8623,05 доларів США, що відповідно з офіційним курсом складає 68448 гривень 05 копійок;

- стягнути з відповідачів в рівних частках судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 420 гривень 17 копійок та 250 гривень витрат на ІТЗ розгляду справи.

З позовної заяви та заяви про зміну позовних вимог вбачається, що 22.04.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» з однієї сторони та фізичною особою - ОСОБА_1 з другої сторони, укладено договір строкового кредиту № 223532-CRED, за яким ОСОБА_1 було надано кредит в розмірі 5000 доларів США, строком на три роки, до 20.04.2011 року. Погашення кредитної заборгованості повинно здійснюватись щомісячно у відповідності до Додатку № 1 до вказаного кредитного договору. З метою забезпечення зобов'язань ОСОБА_1 за укладеним з ЗАТ КБ «ПриватБанк» договором кредиту, 22.04.2008 року між банком та фізичною особою - ОСОБА_2 укладено договір поруки № 223532-CRED. У договорі поруки зазначено, що Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Банк свої зобов'язання перед ОСОБА_1 за кредитним договором № 223532-CRED від 22.04.2008 року, виконав у повному обсязі. ОСОБА_1 свої зобов'язання перед ЗАТ КБ «ПриватБанк» належним чином не виконує у зв'язку з чим, станом на 23.02.2011 року в неї перед банком виникла заборгованість за кредитним договором № 223532-CRED від 22.04.2008 року, в розмірі 8623,05 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ в гривневому еквіваленті складає 68448,05 гривні. На підставі викладеного представник позивача просить задовольнити позов у повному обсязі.

01.04.2013 року представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, але надала на адресу суду письмове клопотання, згідно з яким позов підтримала у повному обсязі, просить його задовольнити, розглянувши справу за її відсутності, проти постановлення рішення при заочному розгляді справи не заперечує, а також уточнила, що просить стягнути судові витрати з відповідачів у рівних частках, а не солідарно.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які про дати, час та місце слухання справи повідомлялись належним чином, шляхом надсилання судових повісток за зареєстрованим місцем проживання, в судове засідання повторно не з'явились, про поважність причин неявки суд не повідомили, заяв про відкладання слухання по справі, або про розгляд справи за їх відсутності не надали.

На підставі письмової заяви позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, за відсутності сторін, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст. ст. 169, 197, 224 ЦПК України.

Дослідивши надані письмові докази та розглянувши справу у межах заявлених позовних вимог, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Як зазначено у ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як зазначено у ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Судом достовірно встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини:

22.04.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», в подальшому Банк та ОСОБА_1, в подальшому «Позичальник», укладено кредитний договір № 223532-CRED та Додаток № 1 до договору, в якому визначений графік погашення кредиту та відсотків з остаточним терміном погашення кредиту 20.04.2011 року /а.с. 5-8/. Згідно з п.п. 1.1. договору, Банк зобов'язується надати «Позичальнику» стороковий кредит в розмірі суми вказаної в п.п. 1.3., шляхом перерахування кредитних коштів на розрахунковий рахунок, а «Позичальник» зобов'язується повернути отриманий кредит та сплатити відсотки у встановлені даним договором строки, а також виконати інші зобов'язання згідно з даним договором у повному обсязі. Відповідно до п.п. 1.3. договору сума кредиту складає 5000 доларів США. У відповідності до п.п. 1.5. договору, кредит надається на споживчі потреби. У п.п. 2.2.2., договору зазначено, що «Позичальник» зобов'язується сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності до п.п. 2.3.1, 2.3.2., 4.1., 4.2., 4.3, 4.4., 4.11., 4.12. даного договору, а також у відповідності до Графіку погашення кредиту та відсотків, вказаних у Додатку № 1 до договору. Згідно з п.п. 4.1. договору, «Позичальник» зобов'язаний сплачувати відсотки за користування кредитом із розрахунку 24% річних на суму залишку непогашеної заборгованості за кредитом. Відповідно до п.п. 4.3. договору, при порушенні «Позичальником» зобов'язань по сплаті кредиту, останній зобов'язаний сплатити «Кредитору» відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних, від сум залишку непогашеної заборгованості за кредитом. У п.п. 6.6. договору зазначено, що у разі порушення «Позичальником» строків платежів за будь-яким грошовим зобов'язанням, передбаченим даним договором більш ніж на 120 днів, у зв'язку із чим Банк буде вимушений звернутись до суду, «Позичальник» зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 250 гривні + 5% від суми позову.

З метою забезпечення зобов'язань ОСОБА_1 за укладеним з Банком кредитним договором № 223532-CRED, 22.04.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» - «Кредитором» та фізичною особою - ОСОБА_2 - «Поручителем» укладено договір поруки № 223532-CRED /а.с. 61/. Згідно з п. 1. Договору поруки, його предметом є надання поруки «Поручителем» перед «Кредитором», за виконання ОСОБА_1 - «Боржником», зобов'язань за кредитним договором 223532-CRED від 22.04.2008 року, згідно з яким «Кредитор» надав «Боржику» кредит в сумі 5000 доларів США, а «Боржник» зобов'язаний: повернути кредит в строк до 20.04.2011 року, сплачувати за його користування 24% річних, в дату сплати процентів, якою є кожний день, а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплачувати 48% річних в дату сплати процентів, зазначену вище, а також виплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у кредитному договорі. Відповідно до п. 2-4 договору поруки, «Поручитель» відповідає перед «Кредитором» за виконання зобов'язань по Кредитному договору у тому ж розмірі, що і «Боржник», включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування шкоди. «Поручитель» з умовами кредитного договору ознайомлений. У разі невиконання «Боржником» зобов'язань за кредитним договором, «Боржник» і поручитель відповідають перед «Кредитором», як солідарні боржники. У п. 6 договору зазначено, що «Поручитель» зобов'язаний виконати обов'язки зазначені в письмовій вимозі «Кредитора», впродовж п'яти календарних днів з моменту отримання вимоги.

ЗАТ КБ «ПравитБанк» свої зобов'язання перед ОСОБА_1А за кредитним договором 223532-CRED від 22.04.2008 року виконало у повному обсязі, доказів, які б спростовували даний факт суду не надано і у відповідності до ст. 61 ЦПК України, на думку суду цей факт не підлягає окремому доказуванню.

Після отримання коштів за кредитним договором 223532-CRED від 22.04.2008 року, ОСОБА_1, у порушення взятих на себе зобов'язань допустила заборгованість по належним до щомісячної сплати сумам.

Згідно з наданими суду розрахунком заборгованості /а.с. 4/ та довідкою про кредитну заборгованість /а.с. 60/, станом на 23.02.2011 року, у клієнта ОСОБА_1 за кредитним договором 223532-CRED від 22.04.2008 року, перед Банком, існує заборгованість, яка складає 8623,05 долара США, що у гривневому еквіваленті складає 68448,05 гривень, а саме:

- заборгованість за кредитом - 4504,49 долара США, що в гривневому еквіваленті складає 35755,74 гривень;

- заборгованість за відсотками - 3677,93 долара США, що в гривневому еквіваленті складає 29194,67 гривень;

- штраф (фіксована частина) - 31,50 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 250 гривень;

- штраф (5% від ціни позову) - 409,13 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 3247,59 гривень.

У зв'язку з виникненням у ОСОБА_1 заборгованості перед ЗАТ КБ «ПравитБанк» за кредитним договором 223532-CRED від 22.04.2008 року, 09.01.2009 року Банком за вих. № 322 «Поручителю» - ОСОБА_2 поштою направлено письмову вимогу про необхідність погашення кредитної заборгованості у строк до 01.02.2009 року /а.с. 65/. Вказана письмова вимога отримана ОСОБА_2 16.01.2009 року, що підтверджується повідомленням про отримання поштового відправлення з особистим підписом ОСОБА_2 /а.с. 66/.

Стаття 526 ЦК України закріплює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно частини 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 623 ЦК України, боржник, який прострочив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

За правилами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Статтями 553 та 554 ЦК України встановлено, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку і відповідає перед ним за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Згідно ч. 2 цієї статті Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У відповідності до п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних відносин», право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК). Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Згідно з п. 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних відносин», Законодавство України не передбачає обов'язку банку чи іншої фінансової установи (кредитора) інформувати поручителя перед укладенням договору поруки про фінансовий та/або інший стан позичальника. Оскільки особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК), а порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або в повному обсязі (право вибору), то незадовільний майновий стан позичальника не є підставою для визнання договору поруки недійсним.

У відповідності до ст.99 Конституції України, ч. 1 ст.192, ч.1 ст.524 ЦК України зобов'язання повинно бути виражено у грошовій одиниці - гривні.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями.

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Відповідно до листа Національного банку України від 29.05.2001 року № 28-313/2178 вимоги або які-небудь обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або надаваних резидентами України, чинним законодавством не встановлено, тому здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

У п. 10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних відносин», зазначено що Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання). Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

Дослідивши обставини справи та беручи до уваги наведені положення законодавства, суд вважає встановленим обов'язок відповідачів повернути позивачу кредитні кошти відповідно до умов укладених між ними договорів, порушене право позивача таким, що підлягає захисту згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, а позов в цій частині обґрунтованим та підлягаючим задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент звернення позивача до суду - 05.08.2009 року), судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: 1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення; 2) витрати на правову допомогу; 3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; 4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; 6) витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При звернені до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» було сплачено 420 гривень 17 копыйок судового збору та 250 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи, що підтверджується відповідним платіжним дорученням /а.с. 13/.

На підставі наведеного позов в частині стягнення з відповідачів в рівних частках на користь позивача понесених ним та документально підтверджених судових витрат є обґрунтованим та підлягаючим задоволенню.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57-61, 209, 212-215, 218, 224 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», в особі філії «Южне головне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором та стягнення з відповідачів судових витрат в рівних частках - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, п/рах. 29092829003111) заборгованість за кредитним договором № 223532-CRED від 22.04.2008 року, в розмірі 68448 (шістдесят вісім тисяч чотириста сорок вісім) гривень 05 (п'ять) копійок.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рах. 64993919400001) судові витрати, які складаються з 420 (чотирьохсот двадцяти) гривень 17 (сімнадцяти) копійок судового збору та 250 (двохсот п'ятдесяти) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Кілійський районний суд Одеської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 228 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Кілійського районного суду М. В. Балан.