Ухвала суду № 30579786, 10.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/48412/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представників позивача Кучеренко М.С., Воробея Ю.В.,

представника відповідача Руднєвої Н.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.05.2012 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.07.2012 року

у справі № 2а/0570/2810/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіш Оіл» (далі - позивач, ТОВ «Фіш Оіл»)

до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби (далі - відповідач, Шахтарська ОДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Фіш Оіл» звернулось у березні 2012 року до суду з адміністративним позовом до Шахтарської ОДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.11.2011 року № 0000312341/876 та № 0000322341/877.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.05.2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.07.2012 року, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення Шахтарської ОДПІ від 10.11.2011 року № 0000312341/876 та № 0000322341/877.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняте нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити, оскільки вони прийняти з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касацій скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі шляхом заміни Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції його правонаступником Шахтарською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Шахтарською ОДПІ проведена планова невиїзна перевірка ТОВ «Фіш Оіл» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року, за наслідками якої складено акт № 1379/23-2/34594733 від 15.10.2011 року. В акті перевірки зазначено про порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України), п. 2 ст. 3 п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, абз.2 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 4080 811,00 гривень та податок на додану вартість на суму 3 332 950,00 гривень.

На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000322341/877 від 10.11.2011 року, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 4 080 811,00 гривень та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 581 546,00 гривень та № 0000312341/876 від 10.11.2011року, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3 332 950,00 гривень, застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 465 241,00 гривня.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті на підставі висновків акту перевірки, які не відповідають фактичним обставинам по справі, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Донтранском» та ТОВ «Фіш Оіл» був укладений договір поставки нафтопродуктів від 01.01.2010 року № О-9/01 та додаткові угоди від 03.01.2011 року № 1-01/11 та № 2-01/11. Крім того, позивач уклав договір про надання послуг перевезення вантажу з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 від 01.01.2011 року № 44-01/11 та додаткові угоди від 08.01.2011 року № 1 та від 28.06.2011 року № 1.

Фактичне виконання вищевказаних договорів підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій податковими накладними, актами приймання-передачі, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, платіжними документами, виписками з банку.

З таких підстав, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач правомірно сформував податковий кредит та валові витрати.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які згідно норм чинного на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства України, правильно зазначили, що можливість віднесення платником до податкового кредиту сум податку залежить від їх оплати в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, та одержання належним чином оформленої податкової накладної.

Судами встановлено наявність у позивача податкових накладних, що підтверджують його право на формування податкового кредиту за проведеними господарськими операціями. Контрагент позивача ТОВ «Донтранском» був платником ПДВ, тобто правомірно видавало податкові накладні, на підставі яких позивачем були включені до складу податкового кредиту відповідні суми податку.

Також, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з у рахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку відносить до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Водночас у пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено, що будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку, не належать до складу валових витрат.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Крім того, згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що зазначені в акті перевірки обставини, які на думку податкового органу свідчать про нікчемність договору між позивачем та ТОВ «Донтранском», про його спрямованість на порушення публічного порядку, самостійно не свідчать про порушення публічного порядку, оскільки відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який містить відомості щодо ТОВ «Донтранском», вбачається про відсутність відомостей, на підставі яких можливо було б ставити під сумнів цивільну правоздатність вказаного підприємства та відсутні записи про не підтвердження відомостей про юридичну особу - ТОВ «Донтранском». Крім того, в матеріалах справи міститься постанова про припинення кримінальної справи по відношенню посадових осіб ТОВ «Донтранском» за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України від 28.02.2012 року.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які правильно зазначили, що копії паспортів якості та сертифікатів відповідності надавалися позивачу під кожну партію товару. Відсутність паспортів якості в окремих випадках може мати місце лише у тому випадку, якщо ці документи вже надавалися ТОВ «Фіш Оіл» з товаром, який поставлявся йому раніше.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.05.2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.07.2012 року у справі № 2а/0570/2810/2012 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько