Ухвала суду № 30570657, 21.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-12149/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2012 р. у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Київопорядкомплект" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.02.2012 року №0001591530/0, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2012 р. адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначені апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була проведена перевірка дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати сум податкових зобов'язань позивачем за період з 01.01.2009р. по 17.01.2012 р. за результатами якої складено акт від 17.01.2012 р. № 33/15-30/05503326.

На підставі зазначеного акта перевірки, відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми "Ш" від 01.02.2012 р. № 0001591530/0, яким позивачу нараховано штраф у розмірі 256 629,14 грн. (20 % узгодженої суми грошового зобов'язання по земельному податку сплаченого з затримкою на 154 календарних дні).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що податкове повідомлення-рішення відповідача винесено протиправно, оскільки податковий орган, як під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, так і після припинення провадження у справі про банкрутство безпідставно змінював призначення платежів з плати за землю.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, аргументуючи свою позицію наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду м. Києва від 02.10.2009 р. було порушено провадження у справі № 44/627-6 про банкрутство позивача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, в тому числі і виплат до державного бюджету.

Відповідно до абз. 23 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

08.09.2010 р. відповідачем до Господарського суду м. Києва у справі № 44/627-6, було подано заяву про визнання конкурсним кредитором на суму 823 188,36 грн. в тому числі у зв'язку з несплатою в повному обсязі суми заборгованості з плати землю за 2010 р. в сумі 231 066,93 грн. згідно розрахунку за № 31742 від 28.01.2010 р., який додано до заяви.

Як вбачається з повідомлення про наявність заборгованості з податків і зборів за № 92/19-016 від 03.09.2010 р., вказана сума заборгованості з плати за землю в розмірі 231 066,93 грн., була заявлена відповідачем до Господарського суду м. Києва, як конкурсна вимога.

Ухвалою підготовчого засідання господарського суду м. Києва від 25.10.2010 p. у справі № 44/627-6 відповідача було визнано конкурсним кредитором третьої черги на суму 765 468,39 грн., в тому числі на суму 231 066,93 грн., та внесено до реєстру вимог кредиторів.

Постановою Вищого господарського суду м. Києва від 09.11.2011 p. у справі № 44/627-6 провадження у справі про банкрутство Позивача було припинено.

Отже мораторій на задоволення вимог кредиторів тривав з 02.10.2009 по 09.11.2011 p.p.

Згідно п. 1.3. Податкового Кодексу України, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми розділу V Закону України «Про банки і банківську діяльність», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Згідно п. 87.10. ст.87 ПК України, з моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов'язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», без застосування норм цього Кодексу.

Однак, як свідчать матеріали справи, відповідачем в порушення зазначеного, під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів (02.10.2009-09.11.2011р.р.), самостійно, всупереч п.1.3. Податкового Кодексу України, самовільно спрямовував поточні платежі з плати за землю (зокрема по розрахунку № 1994, гроші в сумі 15000,00 грн. 28.02.2011 р., та 32000,00 грн. і 29001,65 грн. 28.03.2011 р., були спрямовані в рахунок погашення заборгованості з плати за землю згідно розрахунку № 31742 від 28.01.2010 р.), на погашення його конкурсних вимог, заявлених у справі про банкрутство.

Тобто, відповідач, під час дії мораторію (з 02.10.2009 по 09.11.2011 р.р.) змінював призначення платежу зазначеного в платіжних дорученнях і погашав заборгованість з плати землю за 2010 р. в сумі 231 066,93 грн. згідно розрахунку за № 31742 від 28.01.2010 р., яка була заявлена ним як конкурсна вимога у справі про банкрутство позивача, що призвело до утворення поточної заборгованості, стосовно якої і накладались відповідачем оскаржувані штрафні санкції.

В подальшому, відповідач наступними поточними платежами з плати за землю, також спрямовував поточні платежі в рахунок погашення створених ним боргів та нараховував за прострочення їх сплати штрафні санкції.

Водночас, ні Законом, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, ні Податковим Кодексом України, який набрав чинності 01.01.2011 р., не визначено право відповідача під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів самовільно погашати кредиторські вимоги заявлені ним у справі про банкрутство та/або борги минулих періодів та право нараховувати штраф за самовільне зарахування ним поточних платежів платника податку на погашення заборгованості минулих періодів.

Абзацом 4 п. 17 Постанови пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 № 15 «Про судову практику у справах про банкрутство» зазначено, що за змістом ст. 12 Закону про банкрутство, мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний його суттю.

Проаналізувавши вищезазначені вимоги законодавства та обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем, як під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, так і після припинення провадження у справі про банкрутство було безпідставно змінено призначення платежів з плати за землю, а отже і безпідставно нараховано штрафи за затримку виконання грошових зобов'язань, оскільки останній не наділений правом змінювати призначення платежу визначене платником податків та спрямовувати такі платежі в рахунок погашення заборгованості, що виникла до введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а норми Податкового Кодексу України (який набрав чинності з 01 січня 2011 р.) не можуть застосовуватись до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, тобто у 2009-2010 р.р.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у грудні 2011р. (після припинення справи про банкрутство 09.11.2011р.), відповідачем до Окружного адміністративного суду м. Києва було подано позов до позивача про стягнення боргу в розмірі 947161,40 грн. Свої вимоги відповідач мотивував тим, що у позивача перед бюджетом виник податковий борг, зокрема згідно розрахунку № 1994 від 27.01.2011 р. з плати за землю за 2011 р. в сумі 708 019,82 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2012 р. в позові відповідача було відмовлено повністю. Судом встановлено факт повної та своєчасної сплати позивачем суми визначеного ним грошового зобов'язання з плати за землю за 2011 р, згідно розрахунку № 1994 від 27.01.2011 р. в сумі 708 019,82 грн. та зазначено про відсутність у відповідача права чи обов'язку змінювати призначення платежу, визначене платником податків, у разі якщо останній має боргові зобов'язання (недоїмки) перед бюджетом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позовної заяви та не довів правомірності своїх дій та рішень.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2012 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 26.03.2013.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Кузьменко В. В.