Рішення № 30561369, 04.04.2013, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/654/13 Головуючий у суді І-ї інстанції Гармаш Т.І.

Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати

Доповідач Фомічов С. Є.

РІШЕННЯ

Іменем України

04.04.2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді - Фомічова С.Є.

суддів - Мурашка С.І.

Сукач Т.О.

при секретарі - Савченко Н.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства «Світловодський завод «Калькулятор» про стягнення середньої заробітної плати, індексації та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 грудня 2012 року і

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до державного підприємства «Світловодський завод «Калькулятор» (далі - ДП) про стягнення середньої заробітної плати, індексації та відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що працювала на заводі «Калькулятор» машиністом різальних машин з 23 березня 1983 року та була звільнена 08 лютого 1999 року по п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін. При звільненні відповідачем не виплачена заборгованість по заробітній платі в сумі 1464 грн.77 коп., яка стягнута з відповідача на її користь рішенням Світловодського міського суду від 01 вересня 1999 року. Рішення суду до цього часу не виконано.

Просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, починаючи з 09 лютого 1999 року до ухвалення рішення судом та на відшкодування моральної шкоди 12000 грн.

Заочним рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 грудня 2012 року в задоволенні позову відмовлено. Суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача в невиплаті позивачці заробітної плати та недоведеність факту заподіяння моральної шкоди. Підстави для нарахування індексації заробітної плати відсутні, оскільки заборгованість по зарплаті ще не виплачена, відсутні докази на підтвердження розміру середнього заробітку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції, як такого, що на її думку, не відповідає обставинам справи, Суд неправильно застосував норми матеріального права, недотримався норм процесуального права, а тому ухвалив незаконне рішення. Просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підставах.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Однак зазначеним вимогам ухвалене у справі судом першої інстанції рішення не відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності вини відповідача в затримці розрахунку при звільненні, проте погодитися з таким висновком суду не можна.

Позивач працювала на заводі «Калькулятор» з 23 березня 1983 року та була звільнена 08 лютого 1999 року по п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін, що підтверджується записами в трудовій книжці. У день звільнення з позивачем не було проведено повного розрахунку, зокрема, не виплачено заборгованість із заробітної плати.

Рішенням Світловодського міського суду від 01 вересня 1999 року з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість із заробітної плати в сумі 1464 грн.77 коп.. Як свідчать матеріали цивільної справи рішення суду про стягнення заборгованості не виконано і заборгованість по заробітній платі не виплачена.

Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Висновок суду про відмову в позові з тих підстав, що відсутня вина відповідача в затримці розрахунку при звільненні, не відповідає матеріалам справи та не ґрунтується на нормах матеріального права, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

В п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення ч.1ст.233КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Тобто, початок перебігу тримісячного строку за заявою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки починається з наступного дня після виплати всіх належних позивачці при звільненні сум, а не з дня набрання чинності рішення суду про їх стягнення з відповідача, яке є невиконаним.

В постанові №6-77 цс 11 від 26 грудня 2011 року Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що перебіг передбаченого ст.233 КЗпП України тримісячного строку на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні починається не з дня набрання чинності рішення суду про стягнення заборгованості по заробітній платі, а з наступного дня після проведення фактичного розрахунку незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч.1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позов про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні підлягає задоволенню за період з 08 лютого 1999 року по день ухвалення рішення апеляційним судом, тобто по 04 квітня 2013 року.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата. Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Відповідно вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставина, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Не можна погодитися з твердження позивача про те, що її середні місячна зарплата становила 225,27 грн. так, як дане твердження не підтверджено будь якими доказами, але в матеріалах справи є довідки про середню заробітну плату позивачки, станом на 21 жовтня 2003 року, яка становить 42,99 грн.

Звільнення позивачки відбулося 08 лютого 1999 року, кількість робочих днів у грудні - січні становить 42 дні, середньоденна заробітна становить 02 грн. 05 коп. ( 42,99:21).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

За період з 08 лютого 1999 року по 04 квітня 2013 року кількість робочих днів згідно з щорічним розрахунком норм тривалості робочого часу становить 3327 днів.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції (ч.1 ст.303 ЦПК України).

За таких обставин на користь позивачки необхідно стягнути середній заробіток за 3327 робочий день, що становить 6820 грн.35 коп. (2.05 х 3327).

Позивачка також просила стягнути на відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням її трудових прав, 12000 грн. Право на відшкодування моральної шкоди передбачено ст.237-1 КЗпП України. Колегія суддів вважає, що ці позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Права позивачки на своєчасне отримання заробітної плати порушені, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя. З урахуванням цих обставин, а також, враховуючи фінансовий стан відповідача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне розмір відшкодування моральної шкоди визначити в сумі 500 грн.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог необхідно стягнути судовий збір в сумі 344 грн.10 коп. (229.40 + 114.70).

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст. 307, п.3 і п.4 ч.1 ст. 309, ч.2 ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Скасувати заочне рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 грудня 2012 року.

Позов ОСОБА_3 до державного підприємства «Світловодський завод «Калькулятор» про стягнення середньої заробітної плати за затримку розрахунку при звільнення та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Світловодський завод «Калькулятор» (код 14315032 м. Світловодськ, вул.9 Січня,7) на користь ОСОБА_3 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 6820 грн. 35 коп. та на відшкодування моральної шкоди 500 грн.

Стягнути з державного підприємства «Світловодський завод «Калькулятор» в дохід держави судовий збір в сумі 344 грн.10 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: