Постанова № 30552696, 09.04.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2013 р. Справа№ 911/177/13-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Скрипки І.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Федорчук О.Г. (довіреність №338 від 08.04.2013 р.)

від відповідача - Горожанова В.А. (довіреність б/н від 10.01.2013 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю «НВК «Техімпекс»

на рішення господарського суду Київської області від 25.02.2013 року

у справі №911/177/13-г (суддя Щоткін О.В.)

за позовом Державного підприємства «Шепетівський ремонтний завод»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «НВК «Техімпекс»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Шепетівський ремонтний завод» звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «НВК «Техімпекс» про стягнення 1656220,00 грн. основного боргу, 51886,43 грн. пені, 14215,42 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 25.02.2013 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1256220,00 грн. основного боргу, 51886,43 грн. пені, 13365,56 грн. 3% річних, 26429,44 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариством з обмеженою відповідальністю «НВК «Техімпекс» було подано до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій останнє просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, визнано встановленими обставини, які не доведені, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

08.04.2013 р. через відділ інформаційного забезпечення суду від представника відповідача надійшло клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що у відповідача відсутні оригінали документів та в нього є сумнів, що підпис директора, на цих документах, виконано саме директором відповідача.

Колегія суддів, вислухавши думку представника позивача, не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки позивачем у судовому засіданні було надано для огляду оригінали акта зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.09.2012 р. та акт виконаних робіт від 30.05.2012 р., підписані та скріплені печаткою товариства.

Згідно ст. 36 ГПК України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Слід зазначити, що твердження відповідача стосовно того, що у нього є сумніви стосовно того, що підписи від імені генерального директора ТОВ «НВК «Техімпекс» Калини В.Е. в документах, наданих до суду позивачем, виконані саме цією фізичною особою спростовуються нормами цивільного законодавства, зокрема, щодо порядку укладення договорів та інших правочинів.

У відповідності до ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Відбиток печатки ставиться на документах для посвідчення їхньої дійсності. В свою чергу, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств або інших осіб призначених керівниками.

Згідно ст. 358 КК України, підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут, є кримінальним злочином.

Зважаючи на те, що лише підпис особи, уповноваженої на підписання правочину від імені юридичної особи, може бути скріплений печаткою підприємства, відповідач ставлячи під сумнів підпис вчинений від імені генерального директора ТОВ «НВК «Техімпекс» Калини В.Е. не звертає уваги на той факт, що його підпис скріплений печаткою підприємства.

Однак, зважаючи на те, що доказів втрати печатки та доказів такого звернення до правоохоронних органів останнім надано не було, колегія суддів приходить до висновку, що підпис директора відповідача - Калини В.Е., який скріплений печаткою ТОВ «НВК «Техімпекс», вчинений саме цією фізичною особою, у зв'язку з чим відсутні підстави для призначення почеркознавчої експертизи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

30.05.2012 р. між Державним підприємством «Шепетівський ремонтний завод» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НВК «Техімпекс» (замовник) було укладено договір №28/2012 про надання послуг з ремонту спеціальної техніки, відповідно до умов якого замовник дає доручення, а виконавець зобов'язується за плату надати послуги з виконання відновлювального ремонту спеціальної частини техніки замовника (вироби), які передаються в ремонт за номенклатурою, комплектацією, у кількості та вартістю, що визначена у додатках до цього Договору, а також виконувати роботи з гарантійного обслуговування протягом гарантійного терміну.

Відповідно до п. 5.1. Договору, загальна вартість ремонту виробів складає 3520000,00 грн. з урахуванням ПДВ 20%.

Пунктом 1.4 Договору визначено, що на підтвердження факту надання виконавцем замовнику послуг відповідно до умов Договору складається Акт виконаних робіт із зазначення переліку виробів.

Згідно актів виконаних робіт від 13.07.2012 р., 20.08.2012 р., 22.08.2012 р., 14.09.2012 р., 05.09.2012 р. позивачем були виконані роботи з ремонту спеціальних машин, які підписані уповноваженою особою та скріплені печатками підприємств.

Відповідно до п. 5.3. Договору, платежі за цим договором здійснюються у наступному порядку: а саме 40% від ціни ремонту виробів з урахуванням ПДВ 20% замовник перераховує на рахунок виконавця прямим банківським переказом протягом 5 днів з дати підписання акту прийому-передачі виробів в ремонт.

Як вбачається з матеріалів справи, передача виробів в ремонт згідно акта прийому-передачі в ремонт відбулася 03.07.2012 р., тобто з урахуванням п. 5.3 договору - оплата 40% ціни ремонту мала відбутись в строк до 08.07.2012 р.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 17.09.2012 р. до даного Договору, сторони домовились викласти п. 5.3.2 Договору в наступній редакції: 60% від ціни ремонту виробів з урахуванням ПДВ 20% замовник перераховує на рахунок виконавця прямим банківським переказом протягом 5 днів з дати підписання сторонами акту виконаних робіт.

Останній акт виконаних робіт був підписаний 14.09.2012 р., у зв'язку з чим кінцевим терміном перерахунку 60% від ціни ремонту виробів слід вважати 03.11.2012 р.

Згідно вимог ст. 601 ЦК України, на підставі акта зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.09.2012 р. (копія в матеріалах справи) відповідачем було погашено 55780,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору, 13.11.2012 р. позивачем на адресу відповідача було направлено претензію з вимогою погасити існуючу заборгованість в розмірі 2056220,00 грн.

Як зазначає позивач, відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість, яка складає 1656220,00 грн.

Відповідач стверджує, що сума його боргу перед позивачем станом на 21.12.2012 р. складає 1256220,00 грн., оскільки 06.12.2012 р. відбулась часткова проплата суми боргу в розмірі 400000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 629 (копія у матеріалах справи).

Згідно ч.ч. 1. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з відтиску печатки органу поштового зв'язку про направлення позовної заяви до суду першої інстанції, остання була направлена 09.01.2013 р., отже часткова оплата заборгованості в розмірі 400000,00 грн., відповідно до платіжного доручення від 06.12.2012р., була сплачена відповідачем до порушення провадження у справі, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що в задоволенні позовних вимог на суму 400000,00 грн. необхідно відмовити.

З урахуванням викладених обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 1656220,00 грн. підлягають частковому задоволенню в розмірі 1256220,00 грн.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 14215,42 грн. 3% річних (за період з 09.07.2012 р. по 03.09.2012 р.; з 04.11.2012 р. по 21.12.2012 р.).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, зважаючи на часткову оплату заборгованості 06.12.2012 р., погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені до стягнення 14215,42 грн. 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 13365,56 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 51886,43 грн.

Відповідно до розрахунку, який міститься в матеріалах справи, нарахування суми неустойки здійснено від суми боргу в розмірі 1408000,00 грн. (за період з 09.07.2012 р. по 03.09.2012 р.), в розмірі 2056220,00 грн. (за період з 04.11.2012 р. по 06.12.2012 р.), в розмірі 1656220,00 грн. (за період з 07.12.2012 р. по 21.12.2012 р.) виходячи із ставки 0,03%.

Згідно п. 7.2 Договору, у випадку несвоєчасного перерахування коштів, замовник несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,03% від невчасно перерахованої суми за кожний день прострочення, протее загальна сума пені не повинна перевищувати 3% від суми простроченного платежу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок суми пені за заявлений період, погоджується з висновком суду першої інстанції, що згідно арифметично вірного розрахунку загальний розмір пені становить 67003,63 грн., що є значно вищим порівняно з сумою, заявленою до стягнення позивачем, у зв'язку з чим неустойка в сумі 51886,43 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки у суду відсутнє право виходить за межі заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права, слід вважати такими, що не заслуговують на увагу. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Київської області від 25.02.2013 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НВК «Техімпекс» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 25.02.2013 р. у справі №911/177/13-г залишити без змін.

Справу №911/177/13-г повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Алданова С.О.

Судді Дикунська С.Я.

Скрипка І.М.