Ухвала суду № 30538529, 02.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/718/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Власенкова О.О. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

Іменем України

02 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Федоровій Г.Г., Бужак Н.П.

при секретарі - Синициній К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу громадянина Сирії ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом громадянина Сирії ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 03 грудня 2012 року №678-12, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИЛА:

Громадянин Сирії ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 03 грудня 2012 року №678-12, зобов'язання вчинити дії.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 лютого 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 лютого 2013 року, прийняти нову постанову, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, 20.03.1981 року народження, є громадянином Сирії, одружений на громадянці України, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-суніт.

Вперше до України прибув у вересні 2011 році як турист, після чого повернувся до Сирії.

31 жовтня 2011 року позивач повторно прибув до України на підставі одноразової короткострокової в'їзної візи терміном на 90 діб. Після сплину цих 90 діб управлінням у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в місті Києві позивачу продовжено строк перебування в України до 26 червня 2012 року.

28 січня 2012 року позивач зареєстрував шлюб із громадянкою України ОСОБА_2.

27 червня 2012 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тобто лише майже через шість місяців після прибуття до України.

На момент звернення до органів міграційної служби щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, знаходився в Україні нелегально.

Рішенням від 03 грудня 2012 року № 678-12 Державна міграційна служба України відмовила позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 13 цього Закону відсутні.

Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) визначено правовий статус біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення державних гарантій захисту біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Частиною 4 статті 8 Закону України передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.

Відповідно до пункту 6 статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктів 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

За правилами пункту 1 статті 1 Закону біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 статті 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3 звернуто увагу судів на те, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця (п.22).

Такими підставами є:

- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

- наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

- побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

- неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Також звернуто увагу судів, що при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно із Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» від 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Згідно з частиною 7 статті 7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Частиною 11 статті 9 Закону передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є висновок Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві від 09 жовтня 2012 року про відсутність підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судом першої інстанції встановлено, що під час співбесід в органах міграційної служби України позивач зазначив, що за контрактом з 2010 по 2011 року працював у Саудівській Аравії. Після повернення до Сирії правоохоронні органи помилково затримали його як учасника однієї з демонстрацій. Під час затримання в його національному посвідченні громадянина Сирії було проставлено відмітку про те, що позивач може бути потенційним опозиціонером та підтримувати опозицію та різні рухи, пов'язані з революцією. Після цих подій в квартиру позивача приходили солдати національної армії для обшуку квартири та його арешту.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що під час першої співбесіди позивач стверджував, що про обшук в квартирі дізнався від брата, а під час другої співбесіди - від матері, що свідчить про неузгодженість пояснень позивача.

При прийнятті оскаржуваного рішення, відповідач також взяв до уваги те, що позивач двічі приїздив до України. Вперше він прибув 11 вересня 2011 року з туристичною метою побачити Україну, після чого повернувся в Сирію. Відтак, обґрунтованими є доводи відповідача про те, що якби позивачу загрожувала реальна небезпека, він би в жодному випадку не повернувся до Сирії з України. Натомість, через 40 днів знову виїхав до України.

Також судом встановлено, що під час співбесіди 27 серпня 2012 року на запитання щодо причин звернення позивача до міграційної служби лише 27 червня 2012 року, а не одразу по приїзду до України, він повідомив про відсутність такої необхідності, оскільки мав дозвіл на легальне перебування в Україні. Надалі через неможливість отримати візу форми І-Д, необхідної для отримання посвідки на постійне проживання в Україні, він змушений був 27 червня 2012 року звернутися до міграційної служби із заявою про визнання біженцем. В кінцевому результаті, як на мету звернення до міграційної служби в Україні вказав на необхідність отримання законних підстав для легального перебування в Україні.

Пунктом 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) визначено відмінність економічного мігранта від біженця, а саме якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

Отже колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач є економічним мігрантом, оскільки відповідачем взято до уваги аналіз ситуації в Сирії, який свідчить про покращення ситуації в зазначеній країні, в якій існує збройний конфлікт.

Згідно з ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позовних вимог, тому підстави для скасування рішення відсутні. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу громадянина Сирії ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 лютого 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Троян Н.М.

Судді: Федорова Г.Г.

Бужак Н.П.

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Федорова Г. Г.

Бужак Н.П.