Постанова № 30538335, 02.04.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2013 року місто Київ № 810/949/13-а

12.12

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача:- Рубанчук С.Д., відповідача:- не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства «Будівельник - 14» доПереяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Приватне акціонерне товариство «Будівельник - 14», з адміністративним позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 29.11.2012 року № 0000512300 та від 29.11.2012 року № 0000522300.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 29.11.2012 року № 0000512300 та від 29.11.2012 року № 0000522300 прийняті з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечить чинному законодавству України та підлягає скасуванню.

В призначений день та час до суду з'явилися представник позивача. Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явився, про причини неприбуття суд не повідомив.

Під час судового розгляду справи представниками сторін надавалися додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Від відповідача відзиву на позовну заяву, заперечення на адміністративний позов, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надходило.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Приватне акціонерне товариство «Будівельник - 14» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 06728228.

Зі змісту позовної заяви встановлено, що на підставі Акта перевірки Переяслав-Хмельницької ОДПІ Київської області ДПС від 15.11.2012 року № 151/23-1/06728228, податковим органом 29.11.2012 року були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000512300 (сума грошового зобов'язання за основним платежем - 114 273, 00 гривень; за штрафними (фінансовими) санкціями - 28 568, 00 гривень) та № 0000522300 (сума грошового зобов'язання за основним платежем - 99 368, 00 гривень; за штрафними (фінансовими) санкціями - 24 842, 00 гривень).

Вищевказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарги позивача, Рішенням ДПС у Київській області про результати розгляду первинної скарги від 13.02.2013 року № 361/10/10-206/860, податкове повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької ОДПІ Київської області ДПС від 29.11.2012 року № 0000522300 - залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької ОДПІ Київської області ДПС від 29.11.2012 року № 0000512300 - скасовано в частині визначених у складі грошового зобов'язання з податку на прибуток 28 568, 00 гривень штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі

Пунктом 60.4 статті 60 Податкового кодексу України передбачено, що у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Отже, з дня прийняття ДПС у Київській області рішення про результати розгляду первинної скарги від 13.02.2013 року № 361/10/10-206/860, яким скасовано податкове повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької ОДПІ Київської області ДПС від 29.11.2012 року № 0000512300 в частині визначених у складі грошового зобов'язання з податку на прибуток 28 568, 00 гривень штрафних (фінансових) санкцій, останнє, в розумінні статті 60 Податкового кодексу України, вважається відкликаним, однак тільки після отримання платником податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання.

У зв'язку з тим, що позивачем від податкового органу не отримано податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, що в свою чергу свідчить про відсутність такого податкового повідомлення-рішення, суд визнав за можливе розглянути справу в межах заявлених позовних вимог.

В рамкам встановлених порушень, судом було винесено окрему ухвалу від 02.04.2013 року.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Щодо взаємовідносин позивача з його контрагентом ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП», встановлено наступне.

Так, між позивачем (генпідрядник) та ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП» (субпідрядник) був укладений договір № 03/01-12 від 01.12.2011 року, згідно з предметом якого, генпідрядник доручає, а субпідрядник зобов'язується виконати роботу по об'єкту: житловому будинку № 1 з вбудованими нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом по бульвару Перова 10-12 у Дніпровському районі міста Києва - оздоблювальні роботи згідно кошторисному ліміту складеного підрозділом позивача, яке є невід'ємною частиною договору.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводилися у безготівковій формі. За виконання будівельних робіт позивачем сплачено грошові кошти, що підтверджується платіжними дорученнями та банківською випискою.

Також між позивачем (векселедавець) та ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП» (векселеотримувач) був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів № 01212 від 29.01.2012 року, згідно з предметом якого векселедавець зобов'язується передати у власність векселеотримувача, а векселеотримувач прийняти та оплатити простий вексель Серії АА № 0539065 від 29.01.2012 року (за пред'явленням) номінальною вартістю 446 209, 00 гривень.

Слід зазначити, що 02.03.2012 року між ПАТ «Прайм-Банк» (продавець) та позивачем (покупець) був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ 12/03-8, згідно з предметом якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити зазначені в пункті 1 даного договору цінні папери емітента, а саме: прості векселя в кількості 2 (двох) штук, векселедавець ПрАТ «Будівельник-14». Перший векселедержатель - ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП», вексель Серії АА 0539065 номінальною вартістю 446 209, 00 гривень; другий векселедержатель - ТОВ «Адва Естейт», вексель Серії АА 0539064 номінальною вартістю 667 635, 00 гривень.

Надані первинні бухгалтерські документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною. У зв'язку з придбанням таких послуг, було сформовано валові витрати за вказаний період.

Суми податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною включено до податкового кредиту відповідного періоду.

З матеріалів справи встановлено, що висновок відповідача про порушення позивачем вимог податкового та цивільного законодавства України ґрунтується головним чином на аналізі характеру господарської діяльності контрагента ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП», а саме на висновках Акта ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС від 04.10.2012 року № 4101/22-4/37700543 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП» (код ЄДРПОУ: 37700543) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.05.2011 року по 30.06.2012 року».

Перевіркою ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС встановлені наступні відомості: До ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС надійшла постанова старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу Управління СБ України у місті Києві від 18.07.2012 року про призначення документальної виїзної позапланової податкової перевірки дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП» (код ЄДРПОУ: 37700543). У постанові вказано, що за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення невстановленими :особами суб'єктів підприємницької діяльності юридичних осіб ТОВ «Комвітек», код 37449824, ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП», код 37700543, ТОВ «АДВА ЕСТЕЙТ», код 37703130, з метою прикриття незаконної діяльності, вчиненого повторно, тобто за ознаками злочину, передбаченого статтею 205 частини першої Кримінального кодексу України, порушено кримінальну справу № 1828.

До ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС від слідчого відділу Управління Служби безпеки України у місті Києві надійшла копія рапорту № 14/5/1-2194 від 15.02.2012 року оперуповноваженого 1 сектору 1 відділу 5 управління ГУ «К» СБ України старшого лейтенанта А. Василюка щодо виїзду до КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Печерської районної у місті Києві ради» з метою з'ясування факту укладання договорів оренди чи суборенди з ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП», код 37700543, так як в реєстраційних документах значено, що вказане Товариство знаходиться на території Печерського районі міста Києва. В результаті виїзду з'ясовано, що договори оренди, суборенди між дирекцією та ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП, код 37700543, не укладалися, про що опитано та відібрано відповідні пояснення у посадової особи КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Печерської районної у місті Києві ради», яка відповідає за укладання договорів оренди та ведення їх обліку.

ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС отримано постанову Господарського суду Запорізької області № 5009/2479/12 від 12.07.2012 року, згідно якої ТОВ «ІСТ Реалтігруп» (код ЄДРПОУ 37700543) визнано банкрутом, а Ліквідатором підприємства-банкрута призначено арбітражного керуючого Клименка Олександра Юрійовича (ліцензія серія НОМЕР_5 від 14.05.2012 року, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3).

На адресу ГВПМ ДПІ у Жовтневому районі міста Запоріжжя направлено запит № 12032/7/22-411 від 29.08.2012 року та до ДПІ у Жовтневому районі міста Запоріжжя направлено запит № 12031/7/22-411 від 29.08.2012 року про вжиття заходів щодо встановлення місцезнаходження Ліквідатора підприємства ТОВ «ІСТ Реалтігруп» (код ЄДРПОУ 37700543) арбітражного керуючого Клименка Олександра Юрійовича, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, за адресою АДРЕСА_1, та забезпечення отримання документів для проведення позапланової перевірки.

Ліквідатору ТОВ «ІСТ Реалтігруп» (код ЄДРПОУ 37700543) направлено запит № 6454/1022-410 від 29.08,2012 року щодо надання первинних, бухгалтерських та інших документів для проведення документальної перевірки. Станом на дату складання акту відповідь від Ліквідатора ТОВ «ІСТ Реалтігруп» (код ЄДРПОУ 37700543) до ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС не надходила.

До ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС від ДПІ у Жовтневому районі міста Запоріжжя надійшов лист від 04.10.2012 року № 5817/7/22-11, яким надано електронну копію Акта про неможливість проведення зустрічної звірки від 04.10.2012 року № 342/22-12 ТОВ «ІСТ Реалтігруп» (код ЄДРПОУ 37700543). У вищенаведеному акті зазначено, що зустрічну звірку не можливо провести у зв'язку з незнаходженням підприємства за адресою місцезнаходження тощо.

Відповідач в Акті перевірки позивача також вказав, що у зв'язку з відсутністю у ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеній угоді та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення статей 22, 185 Податкового кодексу України. За результатами перевірки не підтверджені задекларовані ТОВ «ІСТ Реалтігруп» (код ЄДРПОУ 37700543) податкові зобов'язання та податковий кредит за період з 31.05.2011 року по 30.06.2012 року.

Однак, в Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП» спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.

Крім того, слід зазначити, що свідоцтва платника ПДВ ТОВ «ІСТ Реалтігруп» (код ЄДРПОУ 37700543) анульовано лише 16.08.2012 року, тобто, на момент вчинення правовідносин з позивачем, контрагент ТОВ «ІСТ Реалтігруп» (код ЄДРПОУ 37700543) був належним чином зареєстрований платником ПДВ.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП», недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП».

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: договором № 03/01-12 від 01.12.2011 року, актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року, податковою накладною, платіжними дорученнями, банківською випискою та простим векселем.

У момент виникнення спірних відносин формування валових витрат та податкового кредиту регулюється Податковим кодексом України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Щодо правомірності формування податкового кредиту, суд виходить з наступних положень нормативно-правових актів.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Відповідно до пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо отримання послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП».

Вирішуючи питання про реальність отримання послуг щодо виконання робіт від контрагента позивача ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП», з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом встановлено, що отримані за договором послуги в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності позивача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Так, основні види діяльності позивача та його контрагента свідчать про можливість ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП» надавати такого роду послуги і про зв'язок з господарською діяльністю позивача - будівництво будівель.

З пояснень представника позивача встановлено, що субпідрядником виконано будівельні роботи на об'єкті: житловому будинку № 1 з вбудованими нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом по бульвару Перова 10-12 у Дніпровському районі міста Києва, а саме - установлення дверних (віконних) наборів урізних, гладке облицювання стін, стовпів, пілястрів і косяків без установлення плиток туалетної гарнітури по цеглі і бетону плитками керамічними глазурованими, фарбування стін, улаштування покриттів та плінтусів, штукатурення віконних і дверних косяків, шпаклювання на різних поверхах будинку (понад 113 найменувань виконаних та зданих робіт).

Будівництво житлового будинку № 1 з вбудованими нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом по бульвару Перова, 10-12 в Дніпровському районі міста Києва є новозведеним будівельним комплексом.

Акт виконаних робіт за грудень 2011 року наявний в матеріалах справи.

Даний акт приймання виконаних робіт свідчить про те, що між сторонами фактично відбулись господарські взаємовідносини, оскільки вони не визнані судом недійсними.

З вказаного акту виконаних робіт вбачається їх конкретний перелік, кількість, одиниці виміру, витрати праці тощо, що дає змогу встановити які саме роботи було виконано.

Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення витрат у зв'язку з господарською діяльністю до валових витрат никає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у тому числі платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з виконання будівельних робіт.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт виконання будівельних робіт документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту виконання будівельних робіт у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 139, 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість та завищення валових витрат, з підстав визнання спірних правочинів нікчемними, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту та віднесення витрат до валових поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобов'язання позивачеві. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «ІСТ РЕАЛТІГРУП», суд вважає безпідставними та такими, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, та те, що операції між позивачем та його контрагентами не мають реального товарного характеру, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняті оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту та валових витрат, виходячи з реальності укладених правочинів, а, отже, доводи відповідача є необґрунтованими.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач жодних доказів на підтвердження викладених в Акті перевірки доводів не надав, вимоги ухвали суду не виконав.

Натомість позивач скористався своїм правом та надав суду всі належні та допустимі докази на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом.

Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 29.11.2012 року № 0000512300 та від 29.11.2012 року № 0000522300.

3. Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Будівельник - 14» понесені ним судові витрати в сумі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яноста чотири) гривні 00 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 05 квітня 2013 р.