Постанова № 30526418, 27.02.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 25006, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 40 -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2013 року Справа № 1170/2а-4105/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., за участю секретаря Бондар Я.Г. та представників:

позивача: Догана В.Й.;

відповідача: Бобуха С.А.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна Акціонерна Компанія «Автомобільні Дороги України»доКіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПСпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство «Кіровоградський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна Акціонерна Компанія «Автомобільні Дороги України» (далі - позивач, ДП «Кіровоградський облавтодор») звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС (далі - відповідач, Кіровоградська ОДПІ) з вимогою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 29.03.2012 року №0000022250.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6, п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 331616 грн.

З даними твердженнями позивач не погоджується, оскільки господарській операції між позивачем та ПП «БІ Транс» та ТОВ «Байкара» мали реальний характер, підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Угоди, укладені між позивачем та вказаними вище контрагентами недійсними у судовому порядку не визнавались, загальні вимоги які передбачені вимогами Цивільного кодексу України були дотримані.

Таким чином, позивач вважає, що дії відповідача є неправомірними, а податкове повідомлення - рішення винесене з порушенням вимог чинного законодавства, тому підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог посилається на те, що проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою ДП «Кіровоградський облавтодор» встановлено, що господарські операції позивача з контрагентами - ПП «БІ Транс» та ТОВ «Байкара» не мали реального характеру, так як укладені правочини є нікчемними. Тому, винесене за результатами перевірки податкове повідомлення-рішення, прийняте згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Корпорація «Система ССБ» та ТОВ БК «Стройскіф», обставини використання придбаного товару (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Дочірнє підприємство «Кіровоградський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна Акціонерна Компанія «Автомобільні Дороги України зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради Кіровоградської області 23.05.2002 року.

Види діяльності за КВЕД: будівництво доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд; добування піску та гравію; будівництво будівель; посередництво в торгівлі деревиною та будівельними матеріалами; діяльність у сфері інжинірингу; виробництво виробів з бетону для будівництва (т.1, а.с.73).

На підставі наказу №585 від 07.03.2012 року посадовою особою Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Байкара» та ПП «БІ.Транс» за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року, результати якої оформлено актом №66/23-30/32039992 від 14.03.2012 року (т.1,а.с.13-52).

В акті перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини між позивачем та його контрагентами здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже зазначені правочини є нікчемними і не створюють юридичних наслідків. Такі правочини по суті вчинялись з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентами-постачальниками, які не виконували своїх зобов'язань.

На підставі висновків викладених в акті перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №0000022250 від 29.03.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 497 424 грн., в тому числі: за основним платежем - 331616, 00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями - 165808,00 грн. (т.1,а.с.54).

Дане рішення було оскаржено до ДПС у Кіровоградській області, а згодом до ДПС України.

За результатами повторного оскарження рішенням ДПС України податкове повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ та рішення ДПС в Кіровоградській області залишено без змін, а скарга без задоволення (т.1, а.с.60-64,70-71).

Суд не погоджується з висновками податкового органу з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом -Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.

Відповідно до пункту 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.

Досліджуючи спірні правовідносини у справі, суд встановив, що висновок відповідача, наведений ним в акті перевірки, ґрунтується на встановлених відповідачем фактах, які в цілому свідчать про безтоварність господарських операцій, що здійснювались між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Байкара» та ПП «БІ.Транс», на підставі яких було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

17 червня 2011 року між ДП «Кіровоградський облавтодор» (Покупець за договором) та ПП «БІ.Транс» (Постачальник за договором) укладено Договір поставки №636 від 17.06.2011р. Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується систематично поставляти товар (продукт нафтоперероблення рідкий (мазут М-100), а покупець оплатити та прийняти його на умовах викладених в договорі (т.1,а.с.135-138).

09.08.2011 року між ДП «Кіровоградський облавтодор» філія «Добровеличківський райавтодор» (Покупець за договором) та ПП «БІ.Транс» (Продавець за договором) укладено договір поставки №09/08, згідно якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених в даному договорі, поставити Покупцеві товар згідно рахунку, який є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (т.1, а.с. 170-173).

Судом встановлено, що між ДП «Кіровоградський облавтодор» філія «Маловисківський райавтодор» (Покупець за договором) та ПП «БІ.Транс» (Продавець за договором) укладено договір поставки № 10/08 від 10.08.2011 року. Відповідно до п.1.1 Договору Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених в даному договорі, поставити Покупцеві товар згідно рахунку, який є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (т.1, а.с. 177-180).

14.07.2011 року між ДП «Кіровоградський облавтодор» філія «Знам'янський райавтодор» (Покупець за договором) та ПП «БІ.Транс» (Продавець за договором) укладено договір поставки №14/07. Згідно з умовами даного договору, Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених в даному договорі, поставити Покупцеві товар згідно рахунку, який є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (т.1, а.с. 195).

Між ДП «Кіровоградський облавтодор» філія «Олександрівський райавтодор» (Покупець за договором) та ПП «БІ.Транс» (Продавець за договором) укладено договір поставки № 12/08 від 12.08.2011 року, згідно якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених в даному договорі, поставити Покупцеві товар згідно рахунку, який є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (т.1, а.с. 207-208).

З наданих до справи копій документів вбачається, що первинні документи, а саме: накладні (т.1, а.с.139, 142, 145, 148, 150, 153, 156, 174, 181, 198, 209, 231, 237,251, 256, 260), податкові накладні (т.1,а.с. 141, 144, 147, 149, 152, 155, 157, 184, 200, 211, 233, 239, 253, 258, 262), товарно-транспортні накладні (т.1, а.с.140, 143, 146, 151, 154, 158, 175, 183, 199, 210, 232, 238, 252, 257 ,261), рахунки-фактури (т.1, а.с.182, 201, 234, 240, 254, 263), журнали - ордери та відомості по рахункам за серпень 2011 року (т.1,а.с.158-159, 205-206), акти взаємозвірки (т.1,а.с.167, 193, 214, 229), платіжні доручення (т.1,а.с. 185-186, 212, 235-236, 241, 255, 259,264) та банківські виписки (т.1,а.с. 202-204) позивачем та контрагентом складені належним чином на виконання вказаних вище договорів.

Також встановлено, що вищевказана продукція використовувалась позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується звітами надходження та руху матеріалів за серпень 2011 року (т.1,а.с. 160-166), звіт про рух матеріалів у майстра, прораба за серпень 2011 року (т.1., а.с.225-227) та актом приймання виконання будівельних робіт за серпень 2011 року (т.1,а.с. 220-224).

Суд також зазначає, що з наданих до справи копій документів вбачається, що первинні документи, а саме: накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки - фактури та платіжні дорученням (т.2,а.с.1,-31,42-56,73-76,78-80,87-91,132-133,140-156,174,190-191,194-198, позивачем та ПП «БІ.Транс» належним чином складені на виконання укладених між ними договорів: договору поставки №797 від 19.09.2011 року (т.1,а.с. 271-274); договору поставки № 23/09 від 23.09.2011 р.(т.2,а.с.71-72),договору поставки №19/09 від 19.09.2011 р. (т.2,а.с.85-86), договору поставки №16/09 від 16.09.2011 р. (т.2,а.с. 112-113), договору поставки №30/09 від 30.09.2011 року (т.2,а.с. 130-132), договору купівлі - продажу №179 від 07.09.2011 р. (т.2,а.с.138-139), договору поставки №29/09 від 29.09.2011 року (т.2,а.с. 188-189), договору поставки №27/09 від 27.09.2011 року (т.2, а.с. 193)

Всі документи підписані відповідальними особами та скріплені печатками як позивача так і контрагента.

Судом встановлено, що між ДП «Кіровоградський облавтодор» (покупець за договором) та ТОВ «Байкара» (постачальник за договором) укладено наступні договори на поставку нафтопродуктів:

- договір №ДГ-21/02-11/10 поставки нафтопродуктів від 21.02.2011 року (бітум всіх марок) (т.2,а.с.203-204);

- договір №04/03Б/11 поставки нафтопродуктів від 04.03.2011року (бензин, дизельне паливо) (т.2,а.с.208-209);

- договір №ДГ-03/02-11 поставки нафтопродуктів від 03.02.2011р. (бітум всіх марок, сировина для виробництва нафтобітумів, пічне пальне) (т.2,а.с.226).

З наданих до справи копій документів вбачається, що первинні документи, а саме: видаткові накладні (т.2, а.с. 210 -211,229), рахунки - фактури (т.2,а.с.212,231), податкові накладні (т.2, а.с. 230) позивачем та контрагентом належним чином складені на виконання укладених між ними договорів. Оплата товару та фактичне його отримання підтверджується платіжними дорученнями (т.2,а.с.213-214,232).

На дату складання податкових накладних ТОВ «Байкара» було зареєстроване як юридична особа у встановленому порядку та як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва (т.2, а.с.227-228).

Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд вважає, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження необхідні факти, які надавали право позивачу віднести сплачену позивачем суму ПДВ у розмірі 331616 грн. до податкового кредиту в періоді, що перевірявся, що свідчить про необґрунтованість висновку відповідача про відсутність підстав у позивача для підтвердження фактичного отримання товару.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно положень ст.ст.215, 216, 228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Зміст акта перевірки № 66/23-30/32039992 від 14.03.2012р. позивача свідчить про те, що перевірка проводилася з використанням: акта перевірки ПП «БІ.Транс» №1327/23-37139187 від 21.11.2011р. (т.2,а.с. 88-92); акта перевірки ТОВ «Байкара» №8/23-209/37154069 від 01.03.2012 р. (т.2,а.с. 93-102), акта перевірки ПП «БІ.Транс» №1452/23-37139187 від 27.12.2011 р. (т.2,а.с.103-107).

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що згідно актів перевірок вказаних вище контрагентів ДП «Кіровоградський облавтодор» не підтверджено реальність здійснення господарських операцій даних контрагентів з платниками податків при здійсненні операцій придбання ТМЦ у підприємств та подальшої їх реалізації по ланцюгу постачання.

При цьому, первинні документи по взаємовідносинах позивача та вказаних вище контрагентів проігноровані податковою інспекцією для встановлення реальності господарських операцій, також відсутні будь-які посилання податкового органу, що первинні документи визнані в судовому порядку недійсними.

Якщо особа не виконує своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Суд враховує, що податковим органом обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності в ході розгляду справи не спростовано.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна Акціонерна Компанія «Автомобільні Дороги України» - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС від 29.03.2012 року №0000022250.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна Акціонерна Компанія «Автомобільні Дороги України» судові витрати у розмірі 2236,00 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Жук