Ухвала суду № 30519745, 03.04.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0915/2988/2012 р.

Провадження № 22ц/779/362/2013 р.

Категорія 27

Головуючий у І інстанції Хоминець М.М.

Суддя-доповідач Беркій О.Ю.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Беркій О.Ю.,

суддів : Шишка А.І., Пнівчук О.В., секретаря Лисак І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тисменицького районного суду від 15 листопада 2012 року,-

в с т а н о в и л а:

У серпні 2012 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики в розмірі 88 345 грн. 60 коп.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 11 січня 2012 року між ним і ОСОБА_3 укладено договір безпроцентної позики, згідно з яким він передав відповідачці кошти в сумі 88 345,60 грн., які вона зобов'язалась повернути в строк до 31 липня 2012 року.

Посилаючись на те, що в обумовлений термін відповідачка не повернула йому вказані кошти і ухиляється від їх повернення до сьогоднішнього часу, просив позов задовольнити та стягнути з неї борг за договором позики в розмірі 88 345,60 грн.

Заочним рішенням Тисменицького районного суду від 15 листопада 2012 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 88 345 грн. 60 коп. боргу за договором позики та 883 грн. 45 коп. судових витрат, а всього 89 229 грн.05 коп.

В апеляційній скарзі на дане рішення ОСОБА_3 посилається на те, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають істотне значення для справи і порушено норми матеріального та процесуального права, що в результаті призвело до невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи.

Зазначає, що при визначенні розміру повернення боргу, суд помилково прийшов до висновку про те, що заборгованість в розмірі 88 345, 60 грн. має бути сплачена повністю, оскільки позивачем було приховано той факт, що у даній сумі вже нараховані відсотки в розмірі 36 825,60 грн.

Крім того, судом помилково не було викликано та допитано в якості свідка ОСОБА_4, оскільки, саме він був присутній при отриманні нею коштів за договором позики і при цьому, його свідчення відсутні в матеріалах справи.

Посилаючись на те, що судом не було взагалі взято до уваги доводи, наведені нею у поданому запереченні і клопотання про призупинення розгляду та перенесення слухання справи, просить рішення суду скасувати з направленням справи на новий розгляд.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала по вищенаведених мотивах.

ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечив, посилаючись на її безпідставність.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 та ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, ст. 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що за договором безпроцентної позики від 11 січня 2012 року, укладеного між сторонами, ОСОБА_3 взяла у позивача у борг грошові кошти в сумі 88 345 грн. 60 коп., про що було складено письмовий договір.

Згідно п.5 договору передбачено, що сума позики має повертатись одноразово до 31 липня 2012 року і вважається повернутою в момент передачі позики в повному обсязі.

У визначений в договорі позики строк, а саме станом на 31 липня 2012 року, відповідачка борг не повернула.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що ОСОБА_3 у визначений в договорі позики від 11 січня 2012 року строк борг у розмірі 88 345 грн. 60 коп. не повернула, тому вона, відповідно до вимог ст.ст. 1046-1049 ЦК України повинна повернути позивачу спірну суму боргу в розмірі 88 345 грн. 60 коп.

Заперечуючи проти розміру суми позики, зазначеної у договорі, відповідачка вказувала, що в даній сумі вже нараховані відсотки в розмірі 36 825,60 грн.

Разом з тим, нею не надано відповідних доказів на підтвердження своїх доводів щодо того, що у спірному договорі була вказана сума боргу, з врахуванням суми 36 825,60 грн., яку вона повинна була повернути позивачу як сплату процентів за користування коштами в сумі 45 760, 00 грн. отриманих раніше за договором позики від ОСОБА_2, оскільки договір позики, укладений між сторонами, на суму 45 760,00 грн. не містив умов щодо сплати ОСОБА_3 процентів за користування коштами, отриманими у борг.

А тому колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянтки щодо недоведеності розміру заборгованості, оскільки вони спростовуються укладеним договором, підписаним ОСОБА_3 власноручно і підпис на якому нею не оспорюється.

Відповідно до ст.88 ЦПК України судом обгрунтовано стягнуто з відповідачки на користь позивача 883 грн. 45 коп. понесених ним судових витрат.

Оскільки рішення постановлено з дотриманням вимог процесуального та матеріального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанцій залишити без зміни.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Тисменицького районного суду від 15 листопада 2012 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуюча О.Ю. Беркій

Судді: А.І. Шишко

О.В. Пнівчук