Постанова № 30509944, 02.04.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/408/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Жернаков М.В.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2013 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О. П. Матохнюка Д.Б.

при секретарі: Лозінській Н.В.

за участю представників сторін:

позивач : ОСОБА_2

відповідач (апелянт): Лесик Віталій Васильович

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Не погоджуючись з судовим рішенням податковим органом подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволені позовних вимог відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.

В судовому засіданні представник відповідач підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.

Представник позивача заперечував проти задоволення вищевказаної апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом першої інстанції встановлено, що з 06.04.2012 р. по 12.04.2012 р. на підставі направлення № 261/17 від 06.04.2012 р. та наказу Вінницької ОДПІ № 281/17 від 03.04.2012 р. головний державний податковий ревізор-інспектор відділу податкового контролю, управління оподаткування фізичних осіб Вінницької ОДПІ Цвіркун С. М провів позапланову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ОСОБА_4 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.05.2011 р.

Результати перевірки викладені в акті від 18.04.2012 р. № 464/1721/2106514534. Як убачається з висновків вказаного акта, перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України).

На підставі акта документальної перевірки від 18.04.2012 р. № 76464/1721/2106514534 Вінницька ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000741721, яким збільшила позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 88496 грн. та застосувала штрафну санкцію в розмірі 1 грн.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суд першої інстанції зазначив, зокрема, що укладений позивачем спірний договір про надання транспортно-експедиторських послух відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, суд зазначив, що чинне законодавство не передбачає обов'язку платника податку на додану вартість перевіряти дотримання його контрагентом вимог податкового законодавства та законодавства, що регулює порядок реєстрації юридичних осіб. Податковий кредит, на думку суду першої інстанції сформований позивачем відповідно до чинного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст. 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у ціні товару (послуг). При цьому, докази, на які послався суд першої інстанції, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань, а ДПІ, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходила з того, що позивач не сплачував податок на додану вартість в оплату вартості робіт (послуг), скільки відсутня товарність вказаних господарських операцій.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 10 січня 2011 року між позивачем (Замовником) та товариством з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер девелопмент" (Експедитор) укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг.

Відповідно актів здачі-прийняття робіт, рахунків-фактур та податкових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи, ТОВ "Юбіпартнер девелопмент" у січні 2011 року надано послуг на загальну суму 530975,00 грн. в т.ч. ПДВ - 106195,00 грн.

Колегією суддів також досліджено, акти виконаних робіт та рахунки-фактури. Оглянувши акти виконаних робіт не можливо зробити висновок які саме транспортно-експедиторські послуги були надані позивачу, де саме вони надавались, не зрозуміло, що саме було перевезено, не зрозуміло алгоритму нарахування вартості послуг. Це саме стосується і рахунків-фактур, адже в них навіть не вказано договору на підставі якого вони виписані.

Відповідно до пояснень директора ТОВ "Юбіпартнер девелопмент" ОСОБА_6 встановлено, що йому запропонували бути директором даного підприємства. Реальних управлінських функцій він не виконував, печатки не отримував, ніяких документів не підписував.

Враховуючи те, що з пояснень самого ОСОБА_6 вбачається, що жодних паперів він не підписував, відсутні підстави вважати податкові накладні первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону, тобто документами, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

В правовій позиції Верховного суду України, яка виписана в постанові від 05.03.2012 року, категорично зазначено, що податкові накладні виписані чи підписані не уповноваженими особами не можна вважати належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів чи виконаних робіт, а тому віднесення відображених в них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Адже належна податкова накладна видається лише платником податку, який дійсно поставляє товари, на вимогу їх отримувача та є єдиною і виключною підставою для нарахування податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не доведена реальність операції, оскільки не підтверджується час здійснення операції, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання. Відтак, господарська операція, що відбулася оформлена лише документально.

Колегія суддів вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження. Обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання послуг, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів.

Колегія суддів вважає, що позивач відображав господарські операції документально, тобто без мети реального настання правових наслідків, а тому укладені позивачем правочини суперечать моральним засадам суспільства та відповідно до ст.228 ЦКУ порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

Також потрібно відмітити, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції для отримання реальних наслідків. Якщо ж, фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Така ж позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

Відтак, позивачем за перевіряємий період до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ від вартості товарів які не придбавались та не використовувалися в господарській діяльності.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було залишено поза увагою той факт, що господарські операції, здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

Водночас колегія суддів прийшла до висновку про створення товариством імітації операцій з поставки послуг з метою одержання податкової вигоди у вигляді зменшення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та визнає незаконним формування позивачем даних податкового обліку за цими операціями.

Норми Закону про ПДВ крім вищезазначених обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку. Вказана обставина випливає із самої суті поняття податку, як основної функції - формування доходів Державного бюджету України, а також з поняття платника податку, як особи яка згідно Закону про ПДВ зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету такого податку.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем в судовому засіданні не доведено реальності господарських операцій, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що товариством безпідставно сформований податкових кредит за вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду, якою в задоволені позову відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби задовольнити повністю .

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "08" квітня 2013 р.

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Курко О. П.

Матохнюк Д.Б.