Ухвала суду № 30504845, 02.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2013 року м. Київ К-28181/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2010 року

у справі № 2а-22820/09/1270

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Свердловський машинобудівний завод»

до Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області

про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Свердловський машинобудівний завод» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області (відповідач) про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення № 0000972342/0 від 15 квітня 2009 року та рішення № 0000482343 від 16 квітня 2009 року про застосування (штрафних) фінансових санкцій.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2009 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано неправомірністю віднесення позивачем до складу валових витрат вартості транспортно-заготівельних витрат, отриманих від пов'язаної особи та неоплачених на кінець звітного періоду.

Також, Луганський окружний адміністративний суд дійшов висновку про протиправність віднесення позивачем до складу валових витрат сум на оплату простоїв не з вини працівників та внесків на обов'язкове страхування, нарахованих на такі виплати, з огляду на те, що простої в роботі ВАТ «Свердловський машинобудівний завод» були не винятком, а мали постійний характер.

Крім того, на думку суду першої інстанції, при застосуванні штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 265/95-ВР) слід застосовувати строк, передбачений підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2010 року апеляційну скаргу ВАТ «Свердловський машинобудівний завод» задоволено частково. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2009 року скасовано. Позов задоволено. Визнано недійсними податкове повідомлення-рішення № 0000972342/0 від 15 квітня 2009 року та рішення № 0000482343 від 16 квітня 2009 року про застосування (штрафних) фінансових санкцій.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права ставиться питання про скасування постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2010 року та залишення в силі постанови Луганського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2009 року.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ВАТ «Свердловський машинобудівний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої складено акт № 335/23/00177945 від 06 квітня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000972342/0 від 15 квітня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 560 548,00 грн. (780 274,00 грн. - основний платіж, 780 274,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та рішення № 0000482343 від 16 квітня 2009 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 47 897,05 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат вартості транспортно-заготівельних витрат, отриманих від пов'язаної особи - Відкритого акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод», які не оплачені на кінець звітного періоду, а також витрат на оплату простоїв не з вини працівників та внесків на обов'язкове страхування, нарахованих на вказані виплати, оскільки, зазначені витрати не пов'язані з господарською діяльністю платника.

Крім того, встановлено порушення ВАТ «Свердловський машинобудівний завод» пунктів 1, 10 статті 3 Закону № 265/95-ВР з огляду на проведення розрахункових операцій на загальну суму в розмірі 9 545,41 грн. через реєстратор розрахункових операцій без видачі відповідних розрахункових документів, а також незабезпечення зберігання контрольних стрічок протягом трьох років.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час).

Отже, положення вказаної правової норми передбачає обов'язкове документальне підтвердження винагород або інших видів заохочень, сплачених на користь пов'язаних з платником податків осіб за фактично надану послугу.

Поряд з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов договору № 28/1 від 29 травня 2006 року, укладеного між ВАТ «Свердловський машинобудівний завод» (покупець) та ВАТ «Дружківський машинобудівний завод» (постачальник), останнім згідно з рахунками-фактурами відвантажено на адресу позивача товарно-матеріальні цінності. При цьому, в рахунках-фактурах окремим рядком вказано суму транспортно-заготівельних витрат, понесених при транспортуванні продукції до ВАТ «Свердловський машинобудівний завод».

Згідно з пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9

«Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Положення), запасами є активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності.

За приписами пункту 9 Положення собівартість запасів, зокрема, включає транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що надані позивачу контрагентом рахунки-фактури із зазначенням суми транспортно-заготівельних витрат є лише документальним підтвердженням здійснення господарських операцій в цілому, проте не представляють собою винагороду чи інше заохочення пов'язаній особі. Фактично це є витратами, понесеними платником податків у зв'язку з придбанням товарів у пов'язаної особи, виходячи з договірних цін, що регламентовано підпунктом 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР.

При цьому, як встановлено Донецьким апеляційним адміністративним судом, доводів щодо невідповідності ціни договору № 28/1 від 29 травня 2006 року рівню звичайних цін податковим органом не наведено.

Відповідно до підпункту 5.6.1 пункту 5.6 статті 5 Закону № 334/94-ВР з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Підпунктом 5.7.1 пункту 5.7 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат платника податку належать суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нараховані в порядку, встановленому законодавством.

Згідно із статтею 34 Кодексу законів про працю України простій - це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Статтею 113 Кодексу законів про працю України передбачено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, (далі - Інструкція) для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці.

До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Згідно з підпунктом 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції до складу фонду додаткової заробітної плати входить, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.

З урахуванням викладеного, є обґрунтованими доводи суду апеляційної інстанції про правомірність віднесення позивачем витрат на оплату простоїв та внесків на обов'язкове страхування, нарахованих на оплату таких простоїв, до складу валових витрат у відповідності з підпунктом 5.6.1 пункту 5.6, підпунктом 5.7.1 пункту 5.7 статті 5 Закону № 334/94-ВР.

Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 239 ГК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції як адміністративно-господарський штраф.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Отже, штрафні (фінансові) санкції, застосовані за порушення вимог Закону № 265/95-ВР, за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими санкціями.

Статтею 250 ГК України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, порушення позивачем вимог Закону № 265/95-ВР відбулось при здійсненні ним господарської діяльності в період з 05 квітня 2006 року по 08 квітня 2008 року, а тому штрафні (фінансові) санкції в розмірі 47 897,05 грн. застосовано відповідачем до ВАТ «Свердловський машинобудівний завод» рішенням № 0000482343 від 16 квітня 2009 року поза межами визначеного статтею 250 ГК України гранично допустимого строку.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2010 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Моторний О.А.